Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.12.2022 року у справі №127/13970/20
Ухвала КЦС ВП від 11.07.2021 року у справі №127/13970/20

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 127/13970/20

провадження № 61-10742св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - акціонерне товариство «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк», правонаступником якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 23 грудня 2020 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - АТ «Імексбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк», правонаступником якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 травня 2014 року між ним та АТ «Імексбанк» було укладено договір № 1140023573 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня

2014 року. Відповідно до пункту 3.1 договору ОСОБА_1 передав, а

АТ «Імексбанк» прийняв грошові кошти в сумі 37 000,00 доларів США. Внесок на умовах договору вкладником 19 травня 2014 року був переданий банку. Процентна ставка за користування внеском протягом строку внеску складала 11 % річних, строк внеску до 19 червня 2015 року.

Згідно із пунктом 6.1 публічного договору № 1 АТ «Імексбанк» був зобов`язаний перерахувати суму внеску і суму нарахованих процентів у строк, що визначений у договорі про приєднання до договору, тобто до 19 червня 2015 року. Пунктом 6.4.1 договору допускалося його дострокове розірвання та передбачався порядок такого дострокового розірвання. 26 березня

2015 року у відповідності до встановленого порядку ОСОБА_1 подав письмову заяву з повідомленням про дострокове розірвання договору

№ 1140023573 за 7 банківських днів до дати розірвання. Однак будь-якого реагування зі сторони банку на цю заяву не було.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня

2015 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ «Імексбанк» заборгованість за договором № 1140023573 від 19 травня 2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня

2014 року у розмірі 37 814,00 доларів США, з яких: 37 000,00 доларів США заборгованість по вкладу та 814,00 доларів США заборгованість по процентах.

ОСОБА_1 на виконання рішення суду подав до Приморського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Приморське ВДВС ГТУЮ в Одеській області) виконавчий лист, однак державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, тому що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) у ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав гарантовану суму відшкодування за вкладами у розмірі 200 000,00 грн. 20 січня 2020 року він звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих кредиторів АТ «Імексбанк», однак листом

від 04 лютого 2020 року йому в цьому було відмовлено.

Вважав, що невиплата АТ «Імексбанк» йому решти суми банківського вкладу порушує його право володіння майном.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною відмову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» при розгляді вимог ОСОБА_1 про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів за вкладом у АТ «Імексбанк» за договором № 1140023573; зобов`язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів та включити кредиторські вимоги ОСОБА_1 за договором

№ 1140023573 до реєстру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня

2020 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредиторські вимоги вкладників АТ «Імексбанк» приймалися з 29 травня 2015 року до 30 червня 2015 року включно. Натомість свої кредиторські вимоги ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, заявлено більш ніж через 4,5 років (у січні 2020 року), тобто після закінчення такого строку, тому суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 заявлено ним поза межами строку, встановленого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та є (вважаються) погашеними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що свої кредиторські вимоги ОСОБА_1 заявлено після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстав поважності причин пропуску строку впродовж більш ніж 4 роки у позові не вказано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року, в якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8793/17 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги, що рішення суду, яке набрало законної сили, за яким, зокрема, виникають зобов`язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації, є безумовною підставою для внесення змін до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу № 127/13970/20 призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 2014 року між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1140023573 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року, за яким ОСОБА_1 передав, а АТ «Імексбанк» прийняв грошові кошти у сумі 37 000,00 доларів США зі сплатою 11 % річних і зобов`язався повернути зазначені кошти

до 19 червня 2015 року.

Згідно з договором вкладник має право звернутись до банку з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або частини до закінчення строку розміщення вкладу, вказаного у договорі про приєднання до договору.

Скориставшись передбаченим підпунктом 6.4.1 та пунктом 8.1.4 договору правом на дострокове повернення вкладу ОСОБА_1 26 березня

2015 року направив голові правління АТ «Імексбанк» заяву, в якій повідомив, що бажає достроково розірвати договір депозиту № 1140023573

від 19 травня 2014 року, просив повідомити його про строк та умови повернення вкладу.

На вказану заяву листом № 4972/1 від 23 квітня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» Северин Ю. П. повідомив ОСОБА_1 , що на підставі постанови Правління Національного Банку України від 26 січня

2015 року № 50 «Про віднесення АТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26 січня 2015 року прийнято рішення № 16 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк».

Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники АТ «Імексбанк» можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу (депозиту), строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку. Виплати за цими договорами здійснюватимуться у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на 27 січня 2015 року, але не більше 200 000,00 грн; подання до Фонду заяв на виплату коштів за договорами банківського рахунку та за договорами банківського вкладу, термін дії яких закінчився до введення та під час тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», законодавством не передбачено. За такими договорами виплата коштів здійснюватиметься за списками вкладників, які формує уповноважена особа Фонду.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

№ 16 від 26 січня 2015 року та № 84 від 23 квітня 2015 року з 27 січня

2015 року по 26 травня 2015 року в АТ «Імексбанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 27 травня 2015 року рішенням Фонду № 105

від 27 травня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк».

29 травня 2015 року в газеті «Голос України» № 94 (6098) було опубліковано оголошення з інформацією про ліквідацію АТ «Імексбанк», відкликання банківської ліцензії, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам АТ «Імексбанк».

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про стягнення з АТ «Імексбанк» суми вкладу, який заочним рішенням суду від 27 серпня 2015 року у справі

№ 127/13074/15-ц було задоволено, стягнуто з АТ «Імексбанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1140023573 від 19 травня

2014 року про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20 січня 2014 року у розмірі 37 814,00 доларів США, з них:

37 000,00 доларів США заборгованості за вкладом та 814,00 доларів США заборгованості по процентах.

Вінницьким міським судом Вінницької області 29 вересня 2015 року видано виконавчий лист у справі № 127/13074/15-ц.

22 грудня 2015 року ОСОБА_1 надіслав виконавчий лист до Приморського ВДВС ГТУЮ в Одеській області для виконання, але 05 січня 2016 року головним державним виконавцем Калашніковим Р. В. ВДВС Одеського міського управління Одеської області була винесена постанова

№ 49761381 про відмову у відкритті виконавчого провадження, тому що було офіційно оприлюднено повідомлення про визнання боржника банкрутом, відтак виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебувала у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) у ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 отримав гарантовану суму відшкодування за вкладами у розмірі 200 000,00 грн.

20 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду із заявою про включення його вимог до реєстру акцептованих кредиторів.

Фонд листом повідомив ОСОБА_1 про те, що кредиторські вимоги ним не були заявлені у встановлений законодавством строк, а тому вважаються погашеними. Звернув його увагу на те, що рішенням суду у справі

№ 127/13074/15-ц від 27 серпня 2015 року не врегульовано порядок внесення відомостей про залишок заборгованості до Реєстру акцептованих кредиторів АТ «Імексбанк», воно не зобов`язує банк щодо вчинення дій.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 25 серпня 2020 року № 1579 повноваження, які були делеговані уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. відкликано.

Із 31 серпня 2020 року повноваження під час здійснення ліквідації

АТ «Імексбанк» здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Отже, складання уповноваженою особою Фонду реєстру акцептованих вимог кредиторів є складовою виконання повноважень органів управління банку.

Предметом спору у цій справі є зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити позивача у реєстр кредиторів банку на виплату вкладу, сума якого перевищує встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які перевищують установлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за рахунок коштів, одержаних унаслідок продажу майна банку.

Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно із частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних

осіб - вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що свої кредиторські вимоги ОСОБА_1 заявлено після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підстав поважності причин пропуску строку впродовж більш ніж 4 роки у позові не вказано, а наявність рішення суду про стягнення з банку на користь позивача суми депозитного вкладу не означає автоматичного включення таких вимог до реєстру вимог акцептованих кредиторів.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Отже, про свої вимоги до банку кредитор зобов`язаний заявити у межах 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку.

Разом з тим, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає заборони щодо поновлення такого строку у разі його пропуску з поважних причин.

Вказане узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2 затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі - Положення).

Відповідно до пункту 4.31 Положення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили.

Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява

№ 60642/08, § 102).

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно легітимну мету та чи є захід з втручання у вказане право пропорційним такій меті

(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» («Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine») від 26 червня 2014 року, заява

№ 68385/10 і 71378/10, § 53).

Принцип пропорційності полягає у встановленні судом справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Необхідність досягнення такого балансу відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу покласти індивідуальний і надмірний тягар (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine») від 23 січня 2014 року, заява

№ 19336/04, § 168).

Тому, оцінюючи у кожній конкретній справі пропорційність обмежень прав конкретного суб`єкта на підставі тих обставин і фактів, що безпосередньо досліджені судом, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цього суб`єкта, оскільки обмеження його прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було би непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц,

від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 761/8453/19 та від 09 листопада

2022 року у справі № 757/35927/20.

Отже, правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю вимог вкладника до банку, що ліквідується, які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування за вкладом і задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних внаслідок продажу майна банку, а саме у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

№ 16 від 26 січня 2015 року та № 84 від 23 квітня 2015 року з 27 січня

2015 року по 26 травня 2015 року в АТ «Імексбанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 27 травня 2015 року рішенням Фонду № 105

від 27 травня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк».

29 травня 2015 року в газеті «Голос України» (№ 94 (6098) було опубліковано оголошення з інформацією про ліквідацію АТ «Імексбанк», відкликання банківської ліцензії, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам АТ «Імексбанк».

У цій справі встановлено, що позивач 26 березня 2015 року (ще до початку процедури ліквідації банку) звернувся із заявою до останнього про повернення суми вкладу, проте банк свої зобов`язання не виконав, тому позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з позовом про повернення банківського вкладу та рішенням від 27 серпня 2015 року у справі

№ 127/13074/15-ц його позов задоволено, стягнуто банківський вклад та відсотки за користування вкладом, вказане судове рішення набрало законної сили, але не було виконано.

Головним державним виконавцем ВДВС Одеського міського управління Одеської області Калашніковим Р. В. було винесено постанову № 49761381 про відмову у відкритті виконавчого провадження, причиною відмови є те, що було офіційно оприлюднено повідомлення про визнання боржника банкрутом.

З метою оскарження постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, однак ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області

від 03 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року та постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року, у задоволенні скарги було відмовлено. Суд з посиланням на норми статей 383 387 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» дійшов висновку про безпідставність скарги ОСОБА_1 на дії суб`єкта оскарження з приводу відмови у відкритті виконавчого провадження, про що 05 січня 2016 року винесена відповідна постанова

ВП № 49761381. Суд дійшов висновку про правомірність дій суб`єкта оскарження, відповідність їх закону та не знайшов підстав для задоволення вимог заявника через безпідставність, необґрунтованість та неправомірність викладених ОСОБА_1 у скарзі вимог.

Враховуючи зазначене, позивач мав законні очікування на стягнення з банку коштів за вкладом без додаткового звернення до Фонду із вимогою про його включення до реєстру (списку) вкладників для здійснення виплат.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення банківського вкладу ще у 2015 році, право позивача на отримання коштів за вкладом підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що порядок отримання коштів від банку, який знаходиться у процедурі ліквідації, визначається спеціальним законом, зокрема шляхом подачі кредитором заяви у встановлений законом строк, проте позивач у визначений законом термін таким правом не скористався та подав кредиторську вимогу лише 20 січня 2020 року, тобто з порушенням строку, а тому в уповноваженої особи Фонду не було законних підстав для її акцептування, є необґрунтованими, з огляду на таке. У цій справі встановлено, що позивачу сплачено гарантовану суму у розмірі

200 000,00 грн, відповідно стороні відповідача було відомо про розмір вимог позивача до АТ «Імексбанк», у тому числі із ухваленого судом рішення, відповідно вимоги Фонду щодо подання окремої заяви позивачем про включення до реєстру акцептованих кредиторів, є безпідставним, оскільки вимоги позивача підтверджені судовим рішенням, яке є обов`язковим до виконання.

Посилання судів у цій справі на висновок щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8793/17, а саме щодо пропуску строку висунення вимог кредиторів, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними. У розглядуваній справі позивач звернувся з позовом до

АТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості, і судом такі вимоги задоволено.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк», правонаступником якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів задовольнити частково.

Зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та включити кредиторські вимоги ОСОБА_1 за договором від 19 травня 2014 року

№ 1140023573, згідно із заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2015 року у справі № 127/13074/15-ц.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович