Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №2-2120/2003

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2120/2003

провадження № 61-7320cв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року, постановлену у складі судді Черевко П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності.

Заяву обґрунтовувала тим, що у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до неї про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнано за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру. У подальшому ОСОБА_1 вказану квартиру продала ОСОБА_3.

Заявник вказувала на те, що про рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року їй відомо не було і копію зазначеного рішення вона не отримувала.

Вказана цивільна справа згідно обліково-статистичних даних архіву суду зареєстрована в суді у 2003 році, проте в архіві суду першої інстанції не зберіглася, що перешкоджає оскарженню рішення суду.

Статтею 403 ЦПК України встановлено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просила відновити втрачене судове провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач після ухвалення рішення судом першої інстанції продала спірну квартиру ОСОБА_3, протокольною ухвалою прийнятою у судовому засіданні 29 жовтня 2014 року, залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року заява ОСОБА_2 задоволена частково.

Відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-2120/2003 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. Відновлено такий зміст резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 3 лютого 2003 року: "Признать договор купли-продажи недвижимого имущества от 7 февраля 2002 года, согласно которого квартира АДРЕСА_1, которая принадлежала ОСОБА_2 на основании акта приема-передачи от 15 февраля 1995 года, зарегистрированого в МБТИ г. Одессы 25 апреля 1995 года под № 94 под реестром № 2738 стр. 57, была приобретена ОСОБА_1, - действительным.

Признать за ОСОБА_1 право собственности на квартиру АДРЕСА_1".

19 лютого 2015 року, не погоджуючись з рішенням Малиновського районного суду м.

Одеси від 3 лютого 2003 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності відмовити.

Справа в апеляційному та касаційному порядку переглядалась неодноразово і останньою ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження на підставі частини 3 статті 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній час на вирішення справи апеляційний судом.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд належної оцінки наведеним відповідачем підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження не надав і дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заявник вказувала на те, що присутня під час проголошення рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року вона не була і вказане рішення не отримувала.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому посилалась на те, що ОСОБА_2 належними і допустимими доказами не довела поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тому висновок суду апеляційної інстанції вважає правильним. ОСОБА_7 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

У квітні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на безпідставність її доводів. Вказував на те, що за змістом рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року, ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності визнала і його задоволення не заперечувала. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 була присутня у судовому засіданні особисто, тому правові підстави для поновлення їй строку на подання апеляційної скарги відсутні.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

У 2003 році ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дійсним та визнання права власності на цю квартиру.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнано за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру.

Згідно з обліково-статистичними даними архіву Малиновського районного суду м.

Одеси справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на цю квартиру в архіві не збереглася.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2015 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про відновлення втраченого судового провадження.

Частково відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-2120/2003 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності; відновлено зміст резолютивної частини рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року: "Признать договор купли-продажи недвижимого имущества от 7 февраля 2002 года, согласно которого квартира АДРЕСА_1, которая принадлежала ОСОБА_5 на основании акта приема-передачи от 15 февраля 1995 года, зарегистрированого в МБТИ г. Одессы 25 апреля 1995 года под № 94 под реестром № 2738 стр. 57, была приобретена ОСОБА_1 - действительным. Признать за ОСОБА_1 право собственности на квартиру АДРЕСА_1".

19 лютого 2015 року, не погоджуючись з рішенням Малиновського районного суду м.

Одеси від 3 лютого 2003 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового, яким у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності ОСОБА_1 відмовити.

Того ж дня представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року скасовано, розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року та ухвалу від 25 лютого 2016 року про закриття апеляційного провадження скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року скасовано з ухваленням нового, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - ОСОБА_4, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року залишено без руху.

Суд апеляційної інстанції з копії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року встановив, що ОСОБА_2 була присутньою у судовому засіданні і проти позову ОСОБА_1 не заперечувала, проте апеляційна скарга подана її представником 19 лютого 2015 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження. Підстави для поновлення строку, наведені заявником, суд визнав неповажними і надав заявнику право протягом 30 днів з моменту отримання ухвали звернутися із заявою з наведенням інших підстав для поновлення строку.

На виконання ухвали ОСОБА_2 звернулася із відповідною заявою, в якій вказала, що присутньою у судовому засіданні під час проголошення судового рішення вона не була і копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції не отримувала і тільки у 2014 році дізналася про перебування у провадженні суду справи за позовом ОСОБА_1. У зв'язку зі знищенням справи вона була позбавлена можливості оскаржити рішення суду перш, ніж судове провадження буде відновлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі частини 3 статті 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення питання апеляційним судом, вказавши на необґрунтованість наведених підстав поновлення строку.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Звертаючись до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року, ОСОБА_2 заяву обґрунтовувала тим, що з 1994 року переважно проживає у Німеччині і з 2001 року має посвідку на постійне місце проживання у вказаній країні.

Законодавством України не заборонено громадянам України, які постійно проживають в іншій державі, мати нерухоме майно в Україні, у зв'язку з чим належну їй на праві власності квартиру вона залишила під наглядом членів своєї сім'ї, зокрема, батьку - ОСОБА_10, який у 2008 році помер, та брату - ОСОБА_11, який є інвалідом III групи, а також своїй знайомій ОСОБА_1.

У 2014 році вона дізналась, що власником належної їй квартири є інша особа на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2003 року.

Посилаючись на викладене, а також на те, що під час проголошення судового рішення вона присутньою не була, рішення їй суд не направляв і вона його не отримувала, просила визнати причини поважними та поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вказав, що за статтею 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майно і на його зміст не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Встановивши, що заявник фактично проживає в іншій країні і тривалий час не виявляла до нерухомого майна ніякого інтересу, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених підстав для поновлення строку, і, як наслідок, відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Проте з такими висновками апеляційного суду касаційний суд погодитись не може з огляду на наступне.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу VЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, де врегульовано порядок і підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 просила поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що участі у судовому засіданні вона не брала і рішення суду першої інстанції від 3 лютого 2003 року не отримувала.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд не визначився із правовою нормою, що врегульовує строк апеляційного оскарження судового рішення, ухваленого 3 лютого 2003 року; послався на зміст описової частини рішення, попри те, що його зміст у цій частині судом першої інстанції не відновлений; не спростував суд і доводи заявника про її необізнаність щодо перебування у провадженні суду відповідної справи та змісту ухваленого рішення.

На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що апеляційний суд при постановленні ухвали від 6 грудня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження допустив порушення процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста

статті 411 ЦПК України).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передчасність відмови апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду на розгляд відповідно до статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов