Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 753/21561/15

провадження № 61-16164св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, Дарницький районний відділ Головного управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року у складі судді Лужецької О. Р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Дарницький районний відділ Головного управління Державної Міграційної Служби України у м. Києві (далі - Дарницький РВ ГУ ДМС України у м. Києві), про виселення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 травня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5укладений договір про іпотечний кредит № 2567, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 728 280,00 грн на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 16 травня 2008 року строком на 20 років, із терміном остаточного погашення не пізніше 16 травня 2028 року. Із метою забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми боргу за кредитним договором між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладений іпотечний договір від 16 травня 2008 року № 5943. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1, придбана за рахунок кредиту. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим Ковбасинською С. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 16 травня 2008 року за реєстровим № 2877.Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, із ОСОБА_5 стягнуто заборгованість у розмірі 1 017 496,99 грн та звернуто стягнення на предмет іпотеки. 31 березня 2014 року державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва відкрито виконавче провадження. 01 квітня 2015 року банком отримане свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Т. А. від 01 квітня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 344 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності.

Відповідно до довідки форми № 3 від 16 липня 2015 року та акта, складеного працівниками банку у вказаній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_4 21 липня 2015 року банк направив відповідачу письмову вимогу щодо звільнення житлового приміщення (квартири), яку остання отримала особисто 23 липня 2015 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, проте вимогу про звільнення житлового приміщення в добровільному порядку виконати відмовилась.

Посилаючись на викладене, позивач просив виселити відповідача із квартири АДРЕСА_1 та зняти ОСОБА_4 із реєстраційного обліку.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Виселено ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки квартира, яка є предметом іпотеки придбана за рахунок кредиту банку, на неї звернуто стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили, та беручи до уваги те, що позивач виконав вимоги статті 40 Закону України «Про іпотеку»та частини третьої статті 109 ЖК України та направив відповідачу письмову вимогу про добровільне звільнення квартири, однак вона залишилась не виконаною, позовні вимоги про виселення відповідача з квартири є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що після ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач дотримався процедури, визначеної законом щодо направлення письмової вимоги про виселення, проте відповідач в добровільному порядку її не виконала, квартиру не звільнила та відмовляється робити це у добровільному порядку і дотепер.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд порушив вимоги процесуального права та не зупинив провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 753/3543/16-ц за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсним договору іпотеки. Суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання про повернення справи до суду першої інстанції для залучення до її участі як третю особу із самостійними вимогами ОСОБА_5 Крім того, ОСОБА_4 є членом сім'ї іпотекодавця, а тому її не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення. Відповідач не продавала ОСОБА_5 квартиру, що підтверджується певними доказами. Договір купівлі-продажу є фіктивним правочином, а тому відповідач не підлягає виселенню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2016 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

У січні 2017 року від ПАТ «Державний ощадний банк України» надійшли заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, згідно з якими відповідач самовправно займає квартиру, яка їй не належить, а тому є такою, що підлягає виселенню.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 16 травня 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 укладений договір про іпотечний кредит № 2567, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 728 280,00 грн на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 16 травня 2008 року строком на 20 років, із терміном остаточного погашення не пізніше 16 травня 2028 року.

Із метою забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми боргу за кредитним договором між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладений іпотечний договір від 16 травня 2008 року № 5943. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1, придбана за рахунок кредиту. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим Ковбасинською С. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 16 травня 2008 року за реєстровим № 2877.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Печерського відділення № 3715 м. Києва заборгованість за договором про іпотечний кредит від 16 травня 2008 року № 2568 на загальну суму 1 017 496,99 грн. У рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Печерського відділення № 3715 м. Києва, за іпотечним договором від 16 травня 2008 року № 5943. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною предмета іпотеки 856 800,00 грн.

31 березня 2014 року державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва відкрито виконавче провадження. 01 квітня 2015 року банком отримане свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Холод Т. А. від 01 квітня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 344 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до довідки форми № 3 від 16 липня 2015 року та акта, складеного працівниками банку у вказаній квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_4

21 липня 2015 року банк направив відповідачу письмову вимогу щодо звільнення житлового приміщення (квартири), яку остання отримала особисто 23 липня 2015 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, проте вимогу про звільнення житлового приміщення в добровільному порядку виконати відмовилась.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку». Так, згідно із частинами першою, другою цієї статті в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка визначає порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Установивши, що ОСОБА_4, після виконання ПАТ «Державний ощадний банк України» вимог ЖК Української РСР та Закону України «Про іпотеку» вимог щодо письмового повідомлення про виселення із квартири, добровільно не звільняє займане нею житло, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для виселення відповідача.

Твердження заявника про те, що ОСОБА_4 не може бути виселеною із квартири без надання їй іншого житлового приміщення, є безпідставними, оскільки вона 16 травня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу відчужила квартиру ОСОБА_5 за 856 800,00 грн, які остання отримала у кредит від ПАТ «Державний ощадний банк України», а отже, відповідач не є власником квартири, та є такою, що підлягає виселенню.

Доводи заявника про те, що суд порушив вимоги процесуального права та не зупинив провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 753/3543/16-ц за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки, є безпідставними, оскільки рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання про повернення справи до суду першої інстанції для залучення до її участі як третю особу із самостійними вимогами ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки ЦПК України 2004 року не передбачено таких повноважень суду апеляційної інстанції щодо направлення справи до суду першої інстанції для залучення у справі третьої особи із самостійними вимогами після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Не є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції доводи про те, що договір купівлі-продажу квартири є фіктивним правочином, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджена чинність цього договору.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І.Усик