ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 0907/2-7453/2011

провадження № 61-6321св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка «Аккорд»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2012 року, ухвалене у складі судді Шамотайла О. В., та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Беркій О. Ю., Пнівчук О. В., Соколовського В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Кредитна спілка «Аккорд» (далі - КС «Аккорд») звернулась із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 12 жовтня 2007 року між КС «Аккорд» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № Ів-ФрВ/1261, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 4 944 грн, з кінцевим строком його повернення до 12 жовтня 2008 року та зі сплатою 0,1151 % за кожний день користування кредитом.

Вказувала, що у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань за вказаним договором станом на 3 жовтня 2011 року його заборгованість становить 14 837,97 грн., з яких заборгованість за кредитом - 4 244 грн, заборгованість за процентами - 6 349,97 грн та пеня - 4 244 грн.

За таких обстави просила суд стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2012 року позов КС «Аккорд» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь КС «Аккорд» заборгованість за кредитним договором № Ів-ФрВ/1261 від 12 жовтня 2007 року у сумі 14 837,97 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, процентами та пенею, що передбачена умовами договору, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 липня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2012 року.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_4, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 листопада 2016 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначив, що з листопада 2007 року він припинив виконувати зобов'язання за кредитом. Кінцевою датою повернення кредиту за договором є 12 жовтня 2008 року, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернуся до суду 3 жовтня 2011 року, тобто пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права.

Заявник вказує, що судом першої інстанції розглянуто справу без його участі, повідомлення про виклик в судове засідання він не отримував, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності та заперечення проти позову до суду першої інстанції.

Вказує, що в заяві про перегляд заочного рішення ним заявлялось щодо пропуску позовної давності, однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув.

Також зазначив, що судами попередніх інстанції не враховано, що пеня у сумі 4 244 грн є невиправдано високою, суперечить принципам розумності та справедливості, у зв'язку з чим помилково не застосовано положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2016 року представник КС «Аккорд» - Велікданов С.К. подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та просив касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 12 жовтня 2007 року між КС «Аккорд» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № Ів-ФрВ/1261, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 4 944 грн., з кінцевим строком його повернення до 12 жовтня 2008 року.

Відповідно до пункту 2.3 вказаного кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються спілкою на фактичний залишок суми кредиту, з розрахунку 0,1151 % за кожний день користування кредитом.

За порушення строків сплати кредиту сторони передбачили сплату пені в розмірі 0,5 % від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення.

З розрахунку заборгованості суди встановили, що загальна заборгованість за кредитним договором становить 14 837,97 грн, з яких заборгованість за кредитом - 4 244 грн, заборгованість за процентами - 6 349,97 грн, пеня -4 244 грн.

Відповідно до статті 1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Застосовуючи вказані норми права, апеляційний суд не звернув уваги на наступне.

Згідно зі статтею 158 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений частиною четвертою статті 74 ЦПК України у вказаній редакції.

За змістом статті 74 ЦПК України в цій же редакції судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Відомості щодо належного повідомлення ОСОБА_6 про розгляд справи 6 листопада 2012 року, а саме судова повістка про його виклик у дане судове засідання відсутня; на аркуші справи 31 міститься оголошення в пресі.

У частині дев'ятій статті 74 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення в пресі не є належним способом виклику особи у судове засідання у разі злісного ухилення від явки, чи умисного не отримання судової повістки або коли він, зокрема, деякий час дійсно відсутній за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а передбачено лише в тому випадку, коли його фактичне місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження невідоме.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши ОСОБА_4 належним чином про дату судового засідання.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14ц.

Оскільки суд першої інстанції провів розгляд справи у відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, апеляційний суд повинен був розглянути заяву ОСОБА_4 про застосування позовної давності.

Висновок апеляційного суду про те, що за відсутності окремої заяви про застосування позовної давності судом не може бути застосовано наслідків її спливу, є необґрунтованим.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України у цій же редакції сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Таким чином, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.

Отже, викладення позивачем заяви про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі відповідає вимогам процесуального закону, проте суд апеляційної інстанції помилково не надав їй правової оцінки.

Згідно з частиною третьою статті411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, надати відповідну правову оцінку заяві про застосування позовної давності, доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик