Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.03.2021 року у справі №343/2284/19

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 343/2284/19

провадження № 61-2911св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2020 року у складі судді Тураша В. А., постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 1988 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 236.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року в справі № 343/55/19 шлюб між ними розірвано.

В період перебування у шлюбі за спільні сімейні кошти ними було придбано наступні автомобілі: у 2000 році - автомобіль марки Renault модель - Trafic, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, власник згідно із свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 - ОСОБА_1; 27 серпня 2013 року - автомобіль марки Renault модель - Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3, відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ власником цього автомобіля є ОСОБА_2; 27 серпня 2013 року - автомобіль Fiat модель Doblo 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ власником цього автомобіля записаний ОСОБА_2.

Позивачка зазначає, що з 2016 року всі три автомобілі постійно перебували у володінні і користуванні її колишнього чоловіка - ОСОБА_2, жодного доступу вона до них не мала і не має до цього часу.

ОСОБА_1 вказує, що їй стало відомо про продаж відповідачем без її згоди двох спільних автомобілів: Renault Маster, 2008 року випуску, Fiat Doblo, 2007 року випуску. Вважає, що договори купівлі-продажу цих автомобілів слід визнати недійсними, оскільки вони були придбані нею з відповідачем в період шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати автомобілі марки Renault модель - Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3, після продажу - НОМЕР_5, та марки Fiat модель Doblo, 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4, після продажу - НОМЕР_6, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 5/244 від 17 січня 2019 року - автомобіля марки Renault модель - Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3, після продажу - НОМЕР_5, який укладений в ТСЦ № 2642;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 26-2/2019/1268362 від 15 січня 2019 року - автомобіля Fiat модель Doblo 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4, після продажу - НОМЕР_6, який укладений в ТСЦ №
2642.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано автомобіль марки Renault модель - Маster, колір - білий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3, після продажу - НОМЕР_5, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнано автомобіль марки Fiat модель Doblo 2007 року випуску, колір - сірий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4, після продажу - НОМЕР_6 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 5/244 від 17 січня 2019 року - автомобіля марки Renault модель - Маster, колір - білий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3, після продажу - НОМЕР_5, який укладений в ТСЦ № 2642.

Визнано недійсним договір № 26-2/2019/1268362 від 15 січня 2019 року - автомобіля Fiat модель Doblo 2007 року випуску, колір - сірий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4, після продажу - НОМЕР_6, який укладений в ТСЦ № 2642.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні автомобілі придбані сторонами під час шлюбу, а тому за змістом статті 70 Сімейного кодексу України належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Суд зазначив, що відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном, тому укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини 4 статті 369 Цивільного кодексу України та статті 215 Цивільного кодексу України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа-контрагент за таким договором, діяли недобросовісно.

Проте, недобросовісності в діях покупця ОСОБА_3 судом встановлено не було.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

23 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1988 року по 25 січня 2019 року.

За час перебування в шлюбних відносинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали три автомобілі, а саме:

- в 2000 році - автомобіль марки Renault модель - Trafic кузов НОМЕР_9,1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який за спільною домовленістю був зареєстрований на ОСОБА_1;

- 27.08.2013 - автомобіль марки Renault модель - Маster, колір - білий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7. Був зареєстрований та значився за відповідачем ОСОБА_2;

- 27.08.2013 - автомобіль Fiat модель Doblo 2007 року випуску, колір - сірий, тип двигуна - дизельний, об'єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8. Був зареєстрований та значився за відповідачем ОСОБА_2.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 січня 2019 року укладено договір купівлі-продажу № 2642/2019/1268362 транспортного засобу марки Renault модель - Маster, 2008 року випуску, колір - білий, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7, номерний знак - НОМЕР_3.

Згідно договору купівлі-продажу № 5/244 від 17.01.2019 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль Fiat модель Doblo 2007 року випуску, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8.

Відповідно до копії відповіді Регіонального сервісного центра МВС в Івано-Франківській області № 31/20-195 від 19.08.2020 року вбачається що:

- автомобіль марки Renault модель - Маster, 2008 рік випуску, кузов НОМЕР_7, державний номерний знак - НОМЕР_5,15.01.2019 року перереєстрований за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3;

- автомобіль марки Fiat модель Doblo 2007 рік випуску, кузов НОМЕР_8, державний номерний знак - НОМЕР_10,17.01.2019 року перереєстрований за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3.

Установлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що фактичне розпорядження спірними автомобілями ОСОБА_2 було здійснене з відома (письмової згоди) ОСОБА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що спірні транспортні засоби набуті сторонами під час перебування в шлюбі, а відтак були об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами частин 1 , 2 та 4 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами 1 , 2 та 3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема транспортними засобами, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України та частини 2 статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), відступивши від висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

При таких обставинах, помилково вважаючи, що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не встановив, чи знала ОСОБА_3 яктретя особа-контрагент за оскаржуваними договорами (або за обставинами справи не могла не знати) про те, що транспортні засоби належать подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Разом із тим, встановлення вказаних фактичних обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Згідно частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун