Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №181/257/19 Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №181/25...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 181/257/19

провадження № 61-19430св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Межівська селищна об'єднана територіальна громадаМежівського району Дніпропетровської області,

особа, що подала апеляційну та касаційну скарги, - заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (об'єднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (об'єднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року у складі судді Юр'єва О. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Межівської селищної об'єднаної територіальної громади про встановлення факту належності особі запису про право на земельну частку (пай) та визнання права на таку земельну частку (пай).

На обґрунтування заявлених вимог зазначив, що в період з весни 1993 року по осінь 1997 року він перебував у членах Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос" Межівського району Дніпропетровської області.

Спочатку він працював на посаді помічника механізатора в тракторній бригаді № 1 вказаного сільськогосподарського товариства. Потім за рішенням правління товариства його було направлено від підприємства на підвищення кваліфікації в Межівському сільськогосподарському професійно-технічному училищі № 76 за спеціальністю механізатора, після закінчення якого він повернувся до сільськогосподарського товариства та ще деякий час перебував з ним у трудових відносинах до кінця осені 1997 року.

З членів сільськогосподарського товариства його не виключали, заяву про вихід з його членів він також особисто не подавав.

Відповідно до чинного законодавства акціонерне товариство "Колос" Межівського району отримало у колективну власність землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серії ДП Мж за № 014 виданому 22 лютого 1996 року на ім'я Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос" в с. Преображенка, яке є правонаступником колгоспу імені Калініна Межівського району Дніпропетровської області.

На момент отримання вищенаведеного акту він був членом вказаного підприємства.

У 1997 році він припинив трудові відносини з цим сільськогосподарським підприємством.

Як він дізнався пізніше з довідки № 1606 від 31.07.2012 Держгеокадастру у Межівському районі, він як ОСОБА_1 був внесений до списку громадян - членів КСП або товариства під № 238. Даний список додається до державного акту на право колективної власності на землю серія ДП Мж № 014, виданого 22 лютого 1996 року Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос" в с. Преображенка Межівського району Дніпропетровської області.

Позивач вважає, що при складенні вищенаведеного списку-додатку було помилково визначено його дані по-батькові як "ОСОБА_2", адже в членах акціонерного товариства "Колос" інші особи під прізвищем "ОСОБА_3" не перебували.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд встановити факт належності йому запису під порядковим номером 238 у списку - додатку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або товариства до державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Мж за № 014, виданому 22 лютого 1996 року на користь Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос" в с. Преображенка Межівського району Дніпропетровської області, відповідно до якого таке право належить ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_1, право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром - 6,91 гектари в умовних кадастрових гектарах із не витребуваних земель сільськогосподарського призначення Преображенської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Межівської селищної об'єднаної територіальної громади про встановлення факту належності особі запису про право на земельну частку (пай) та визнання права на таку земельну частку (пай) задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, запису під порядковим номером 238, на ім'я "ОСОБА_1", в списку - додатку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або товариства до державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Мж за № 014, виданому 22 лютого 1996 року на користь Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос", в с. Преображенка Межівського району Дніпропетровської області.

Визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром - 6,91 гектари в умовних кадастрових гектарах із невитребуваних земель сільськогосподарського призначення Межівського району Дніпропетровської області.

Додатковим рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 3
097,02 грн.


Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта на право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай) й це право є непорушним та підлягає захисту.

При цьому, суд першої інстанції вказав про те, що таке право підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Не погодившись із вказаним рішенням, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (обєднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (обєднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області залишено без задоволення, рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 грудня 2020 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (об'єднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у вказаній цивільній справі.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з весни 1993 року по осінь 1997 року позивач ОСОБА_1 перебував у членах Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос"
Межівського району
Дніпропетровської області.

Згідно відомостей, наданих Межівською районною радою, про стаж роботи (вихододні) на ім'я "ОСОБА_4" (по батькові не зазначено), згідно з документами (книги обліку розрахунків по оплаті праці) архівного фонду "Колективне сільськогосподарське підприємство "Колос" с. Преображенка Межівського району Дніпропетровської області вбачається, що останній працював у КСП "Колос". Інших відомостей про трудову діяльність не виявлено.

Із довідки № 1606 від 31 липня 2012 року, виданої відділом Держкомзему у Межівському районі, вбачається що громадянин ОСОБА_1 внесений до списку громадян - членів КСП, сільськогосподарського кооперативу або товариства під порядковим номером 238. Даний список додається до державного акту на право колективної власності на землю серії ДП Мж № 014 виданий аграрно-виробничому акціонерному товаристві "Колос" с. Преображенка, Межівського району, Дніпропетровської області 22 лютого 1996 року.

Згідно показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допитаних у суді першої інстанції під присягою, останні були членами КСП "Колос" та підтвердили, що позивач ОСОБА_1 працював разом з ними та також перебував у членах Аграрно-виробничого акціонерного товариства "Колос" Межівського району Дніпропетровської області.

Пояснили, що іншого ОСОБА_1 в КСП "Колос" не було.

Із відповіді державного реєстратора Попової Н. В. № 90 від 25 липня 2012 року вбачається, що КСП "Колос" реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія ". ТОВ "Надія" є правонаступником КСП "Колос". Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" ліквідовано 24 червня 2009 року за судовим рішенням щодо визнання особи банкрутом.

Також встановлено, що відповідно до довідки № 526 від 17 серпня 2012 року, виданої виконкомом Преображенської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 на території Преображенської сільської ради земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та земельного паю у власності не має.

З матеріалів справи вбачається, що 23 серпня 2012 року ОСОБА_1 звертався до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Преображенської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа - відділ Держземагенства у Межівському районі, про визнання права на земельну частку (пай).

27 лютого 2014 року стороною позивача подана суду заяву про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2014 року позовну заяву ОСОБА_1 до Преображенської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа - відділ Держземагенства у Межівському районі про визнання права на земельну частку (пай) - залишено без задоволення.

19 березня 2019 року Межівською селищною радою було подано до Межівського районного суду Дніпропетровської області заяву про застосування строку позовної давності до заявлених вимог позивача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами частини 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в ~law27~, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08, при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям", відповідно до пункту 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), сільськогосподарського кооперативу (далі - СК), сільськогосподарського акціонерного товариства (далі - САТ), у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право ОСОБА_1 на земельну ділянку (пай) виникло з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта на право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай).

Верховний Суд погоджується з даним висновком судів, оскільки вони відповідають приписам матеріального закону, діючого на час виникнення спірних правовідносин, а встановлені судами обставини у повній мірі підтверджуються матеріалами справи.

Разом із цим, особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.

19 березня 2019 року Межівською селищною радою було подано до Межівського районного суду Дніпропетровської області заяву про застосування строку позовної давності до заявлених вимог позивача.

Також на застосуванні строку позовної давності наполягав прокурор в апеляційній та касаційній скаргах.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статті 76 ЦК У.

Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року в справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос"
проти Росії
"; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року в справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Судами вірно враховано те, що відповідно до встановлених ними обставин справи та вимог закону позивач набув право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю, в додатку до якого він значиться під № 238.

З цього часу вказане право позивача не оспорювалось та припинено не було.

Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Посилання у касаційній скарзі на звернення ОСОБА_1 23 серпня 2012 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Преображенської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) є безпідставним, оскільки сам по собі факт такого звернення не свідчить про порушення (оспорювання, припинення) прав позивача на земельну частку (пай), а відтак - і про початок перебігу позовної давності. При цьому слід ураховувати, що вказаний позов не було розглянуто, оскільки суд залишив його без розгляду за відповідною заявою саме сторони позивача.

При таких обставинах доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Межівської селищної ради (об'єднаної територіальної громади) Межівського району Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст