Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 210/5155/15-ц

провадження № 61-29952св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчий комітет Криворізької міської ради,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Чайкіної О. В. від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів:

Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., від 05 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області в особі Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про визнання договору недійсним та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 17 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладена кредитна угода, згідно з умовами якої відповідач отримав кредит у розмірі 80 000,00 дол. США, з кінцевим строком повернення 17 квітня 2013 року.

Свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 798 298,19 грн.

16 липня 2012 року державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції відкрите виконавче провадження з виконання вказаного рішення, однак борг не стягнуто.

30 вересня 2015 року банку стало відомо, що ОСОБА_1 04 лютого 2012 року подарував 1/2 частини належного йому нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, своєму сину - ОСОБА_2

Вважав, що відповідач вчинив правочин з відчуження майна з метою уникнути сплати боргу за кредитним договором, а тому вчинений ним правочин порушує права кредитора на задоволення його вимог в частині стягнення заборгованості.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило визнати частково недійсним договір дарування від 04 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині дарування ОСОБА_1 ОСОБА_2 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 та застосувати реституцію; скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 шляхом внесення виконкомом Криворізької міської ради запису про скасування державної реєстрації; поновити становище, що існувало до порушення та визнати право власності на 1/2 частку вказаного домоволодіння за ОСОБА_1, та на 1/2 частку цього домоволодіння за ОСОБА_2, зобов'язавши виконкомом Криворізької міської ради здійснити державну реєстрацію права власності за вказаними особами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним. Також суд зазначив, що наявність кредитної заборгованості у однієї із сторін договору не може бути підставою для визнання його недійсним за положеннями статті 234 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин за формою та змістом відповідає положенням чинного законодавства, нерухоме майно, яке є його предметом, не перебуває під забороною відчуження чи в іпотеці, передано обдарованому й зареєстровано за ним на праві власності, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що договір дарування укладений сторонами до ухвалення рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості, а тому відсутні підстави вважати, що боржник ОСОБА_1, укладаючи оспорюваний договір, мав намір ухилитися від виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову банку, не врахували, що відповідач вчинив правочин за наявності непогашеного перед кредитором боргу та з метою його несплати. Крім того, на будинок відповідача накладався арешт як у порядку забезпечення позову, так і у порядку примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 червня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Кривцової Г. В. та суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк ", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладена кредитна угода, згідно з умовами якої останній отримав в кредит у розмірі 80 000,00 дол. США, з кінцевим строком повернення 17 квітня 2013 року.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2012 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 798 298,19 грн, а також на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ПАТ "Акцент-Банк" борг в розмірі 100 00,00 грн.

16 липня 2012 року державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" боргу за вказаним рішенням суду.

04 лютого 2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали в дар ОСОБА_4 належний їм на праві приватної спільної сумісної власності житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (стаття 215 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2, 3, 4, 14, 215 ЦПК України 2004 року кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605цс16.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц, не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

У справі, що переглядається, установлено, що договір дарування від 04 лютого 2012 року укладений у належній формі, нотаріально посвідчений, сторони досягли згоди з усіх істотних його умов та на його виконання передано майно. Нотаріус перевірив відсутність податкової застави, заборони відчуження (арешту) житлового будинку з господарськими будівлями, про що зазначено в пункті 7 договору дарування.

У пунктах 22,23 договору дарування зазначено, що сторони за договором стверджують усвідомлення значення своїх дій, не помиляються щодо обставин правочину, ні одна із сторін навмисно не ввела другу сторону в оману щодо обставин правочину, правочин є виявленням їхньої волі і цей правочин не вчинений під впливом тяжких обставин. Застережено, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

Нерухоме майно, яка є предметом договору дарування, 27 лютого 2012 року зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2.

При цьому установлено, що вказане нерухоме майно не є засобом забезпечення виконання обов'язків за укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором. На момент посвідчення договору дарування спірного нерухомого майна були відсутні будь-які зареєстровані обтяження та іпотека на вказане майно. Оспорюваний договір дарування укладений сторонами до ухвалення рішення у справі про стягнення кредитної заборгованості.

Крім того, виконання зобов'язань боржника за кредитним договором забезпечено заставою рухомого майна, а саме: причепом-самоскидом-Е марки МОL, 1988 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобілем марки "Мерседен Бенц", 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2008 року станом на 03 жовтня 2013 року в розмірі 152 099,41 дол. США, що еквівалентно 1 215 274,27 грн., звернуто стягнення на рухоме майно - причіп-самоскид-Е марки МОL, 1988 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Отже, права ПАТ КБ "ПриватБанк" як кредитора захищені й підстав вважати, що їх порушено внаслідок укладення оспорюваного договору, немає.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши вказані обставини, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору дарування недійсним з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник