Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.08.2024 року у справі №363/1043/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 363/1043/23

провадження № 61-13593св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

стягувач - Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії органу примусового виконання, в якій просив:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яремчука О. І. (далі - державний виконавець) про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2023 року № НОМЕР_1 з виконання судового наказу, виданого 29 грудня 2018 року Вишгородським районним судом Київської області у справі № 363/987/18;

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2023 року № НОМЕР_1;

- визнати неправомірними дії державного виконавця з винесення постанови від 06 лютого 2023 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- визнати неправомірними дії державного виконавця з винесення постанови від 06 лютого 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- визнати неправомірними дії державного виконавця з винесення постанови від 06 лютого 2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушені права ОСОБА_1 , а саме:

зняти арешти з майна (банківських рахунків) заявника, що були накладені у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

скасувати прийняті у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 рішення;

здійснити усі необхідні дії щодо виключення ОСОБА_1 з реєстру боржників.

Крім того, заявник просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця в частині ненадіслання на його адресу постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаргу мотивовано тим, що 27 квітня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в порядку наказного провадження у справі № 363/987/18 видав судовий наказ про стягнення із заявника на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (далі - КП «Вишгородтепломережа») 743,00 грн заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та 176,20 грн витрат зі сплати судового збору. Судовий наказ набрав законної сили 09 липня 2018 року та був виданий КП «Вишгородтепломережа» 29 грудня 2018 року, строк пред`явлення його до виконання становив три роки.

06 лютого 2023 року державний виконавець Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яремчук О. І. за вказаним вище судовим наказом виніс постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Заявник зазначав, що вказані вище постанови не були направлені на його адресу, про судовий наказ та винесені державним виконавцем постанови у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 він дізнався у зв`язку з накладенням арешту на його банківські рахунки. Про неправомірність дій державного виконавця також свідчить відкриття виконавчого провадження на підставі судового наказу, термін пред`явлення якого до виконання закінчився.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року скаргу задоволено частково.

Визнані неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2023 року № НОМЕР_1 з виконання судового наказу, виданого 29 грудня 2018 року Вишгородським районним судом Київської області у справі № 363/987/18.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 лютого 2023 року № НОМЕР_1.

Визнані неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 06 лютого 2023 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнані неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 06 лютого 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнані неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 06 лютого 2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця від 06 лютого 2023 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Зобов`язано державного виконавця вчинити дії щодо зняття арешту з майна (банківських рахунків) ОСОБА_1 , що були накладені у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та здійснити дії щодо виключення ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

У решті заявлених вимог скарги відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 винесена державним виконавцем 06 лютого 2023 року після пропущення встановленого законом трирічного строку пред`явлення виконавчого листа (судового наказу від 29 грудня 2018 року) до виконання. Суд вважав посилання стягувача на вчасне пред`явлення виконавчого листа до виконання у квітні 2019 року та порушення органом примусового виконання рішень правил реєстрації кореспонденції та строків відкриття виконавчого провадження як підставу для відмови в задоволенні скарги такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про виконавче провадження» та обставинах скарги, оскільки з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 видно, що виконання судового наказу Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/987/18розпочато лише 06 лютого 2023 року згідно з заявою стягувача, поданою 03 лютого 2023 року. З огляду на це відкриття виконавчого провадження та початок примусового виконання судового наказу мало місце без дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження», тому дії державного виконавця з винесення оскаржуваних постанов є неправомірними. Враховуючи це, постанова про відкриття виконавчого провадження та інші похідні від неї постанови також є неправомірними та підлягають скасуванню.

Також суд першої інстанції вважав наявними підстави для задоволення вимог скарги в частині зняття арешту з майна боржника (банківських рахунків) та виключення його з реєстру боржників.

Крім того, суд дійшов висновку, що в матеріалах скарги відсутні відомості про дотримання державним виконавцем вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» в частині надіслання боржнику оскаржуваних постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Щодо решти заявлених вимог, то суд вважав, що підстава для зобов`язання органу примусового виконання скасування всіх прийнятих рішень є недостатньо визначеною. Тим більше вона не підлягає задоволенню з огляду на висновок суду про наявність підстав для скасування всіх постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу КП «Вишгородтепломережа» задоволено. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що у матеріалах справи наявна копія заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 15 березня 2019 року № 327/08. З огляду на це судовий наказ, виданий Вишгородським районним судом Київської області 29 грудня 2018 року у справі № 363/987/18, пред`явлений стягувачем до виконання у межах встановленого частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку. Дії державного виконавця з винесення постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для визнання їх неправомірними немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

16 вересня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить змінити ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника, якого належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

Заявник вважає, що не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права висновок суду апеляційної інстанції про пред`явлення стягувачем судового наказу до виконання в межах строку, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження».

Також апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам скарги ОСОБА_1 про порушення його прав оскаржуваними постановами, винесеними у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та діям державного виконавця щодо їх винесення.

Крім того, заявник просить змінити ухвалу суду першої інстанції, доповнивши її резолютивну частину визнанням неправомірною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у ненадісланні йому постанови про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу КП «Вишгородтепломережа» вважає висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими й такими, що відповідають встановленим у справі обставинам, а тому просить залишити постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

16 вересня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

08 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

27 квітня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в порядку наказного провадження у справі № 363/987/18 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» 743,00 грн заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та 176,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Судовий наказ набрав законної сили 09 липня 2018 року та був виданий КП «Вишгородтепломережа» 29 грудня 2018 року.

06 лютого 2023 року державний виконавець Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яремчук О. І. в порядку примусового виконання судового наказу у справі № 363/987/18 виніс постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Указані постанови є предметом оскарження у цій справі, як і дії державного виконавця з їх винесення, а також бездіяльність державного виконавця щодо надсилання цих постанов на адресу боржника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені розділом VI ЦПК України.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам виконавчого документа, встановленим законом (частина третя статті 431 ЦПК України).

Стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначає вимоги, які пред`являються до виконавчого документа, зокрема у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 27 квітня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в порядку наказного провадження у справі № 363/987/18 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» 743,00 грн заборгованості за надані житлово-комунальні послуги та 176,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Указаний судовий наказ є виконавчим документом у розумінні частини третьої статті 431 ЦПК України, у якому, крім іншого, зазначено, що він набрав законної сили 09 липня 2018 року, судовий наказ видано 29 грудня 2018 року, строк пред`явлення судового наказу до виконання - три роки.

У статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначені строки пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Так, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Отже строк виконання вказаного судового наказу - до 10 липня 2021 року.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Суд першої інстанції встановив, що відкриття виконавчого провадження та початок примусового виконання судового наказу №363/987/18 мало місце без дотримання вказаних вище вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Установлено, що Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» вчасно передало на примусове виконання вказаний судовий наказ до Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а саме - 15 березня 2019 року. Однак зареєстровано та внесено до Автоматизованої системи виконавчого провадження заяву стягувача лише 03 лютого 2023 року.

Принцип пропорційності полягає у встановленні судом справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на майно, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Необхідність досягнення такого балансу відображена у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу покласти індивідуальний і надмірний тягар (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v. Ukraine») від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 168).

Тому, оцінюючи у кожній конкретній справі пропорційність обмежень прав конкретного суб`єкта на підставі тих обставин і фактів, що безпосередньо досліджені судом, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цього суб`єкта, оскільки обмеження його прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyyv. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Також важливою складовою принципу верховенства права, що діє в Україні, є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.

Однак Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), не зважаючи на отримання заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного судового наказу в межах строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, не вчинив жодних дій щодо її своєчасного розгляду та вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження у строки та порядку, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Стягувач, подавши заяву у березні 2019 року, також не цікавився перебігом виконавчого провадження НОМЕР_1 майже протягом чотирьох років.

Матеріали справи також не містять відомостей щодо звернення державного виконавця або стягувача із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення скарги.

Водночас апеляційний суд всупереч нормам матеріального та процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не застосував вказані вище норми матеріального права, а тому помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений у суді апеляційної інстанції про дату, час та місце розгляду справи, є необґрунтованими та спростовуються відзивом на апеляційну скаргу, поданим ним через систему «Електронний суд», в якому він просить розглядати справу в суді апеляційної інстанції за його відсутності. Вказане свідчить про обізнаність ОСОБА_1 щодо розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Підстав для зміни ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року, про які просить заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат

У статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині першій статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 684,00 грн.

ОСОБА_1 за подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції сплатив судовий збір у розмірі 536,80 грн (2 684,00 х 0,2).

За таких обставин з Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 536,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк