Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 128/1004/21

провадження № 61-12766св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - споживче товариство «Райдуга»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кухара Олексія Івановича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області

від 25 серпня 2022 року у складі судді Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року споживче товариство «Райдуга» (далі - СТ «Райдуга») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

02 квітня 2021 року між ними було укладено ще один нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу іншої 1/2 частки цього ж магазину. Вказувало, що зазначені правочини укладені з порушенням вимог закону та прав позивача, оскільки у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області з квітня 2019 року перебуває цивільна справа № 128/974/19 за позовом СТ «Райдуга» до ОСОБА_2 про визнання недійсним у зв`язку з його фіктивністю договору купівлі-продажу магазину від 12 квітня 2016 року, укладеного між колишнім керівником СТ «Райдуга» ОСОБА_3 та ОСОБА_2

24 квітня 2019 року за заявою СТ «Райдуга» ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області накладений арешт, заборонено вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням будівлі магазину по АДРЕСА_1 . Копія цієї ухвали направлена для виконання відділу з питань державної реєстрації Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та для відома усім учасникам справи.

Вважало, що оспорювані договори купівлі-продажу магазину від 03 листопада 2020 року, 02 квітня 2021 року підлягають визнанню недійсними на підставі норм статей 203 215-216 ЦК України, оскільки вони укладені у період дії встановленої судом заборони на відчуження нерухомого майна, про яку ОСОБА_4 було достеменно відомо.

Посилаючись на наведе СТ «Райдуга» просило суд визнати недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину по АДРЕСА_1 , посвідчений 03 листопада 2020 року та договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину по АДРЕСА_1 , посвідчений 02 квітня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О. Ю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, позов СТ «Райдуга» задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки будівлі магазину, яка складається з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений 03 листопада 2020 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 1007; визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки будівлі магазину, яка складається з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 02 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 293.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги СТ «Райдуга» суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з нормами статті 263 ЦПК України, статей 13 15 16 202 203 215 ЦК України приватно-правові інструменти, вчинення правочинів не повинні використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту у публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Укладаючи 03 листопада 2020 року та 02 квітня 2021 року оспорювані договори купівлі-продажу, ОСОБА_2 достовірно знав про накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборону його відчуження. Однак, з метою уникнення негативних наслідків для себе уклав оспорювані правочини з ОСОБА_1 .

Урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що обраний СТ «Райдуга» спосіб захисту є ефективним, оскільки позивач вправі звернутися до суду на підставі загальних засад цивільного законодавства із позовом про визнання договору недійсним з метою недопустимості зловживання правом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - Кухар О. І. - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову СП «Райдуга» відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу

№ 128/1004/21 із Вінницького районного суду Вінницької області.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договори пройшли процедуру нотаріального посвідчення, в рамках якої уповноваженою державою особою перевірялась наявність арештів та заборон на відчуження нерухомого майна, яке було предметом цих договорів і така перевірка будь-яких перешкод для укладення правочинів не встановила.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до інформаційної довідки від 06 квітня 2021 року № 251306779 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , а саме на 1/2 частку - на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року, та на 1/2 частку - на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2020 року. Відомості про державну реєстрацію обтяжень відсутні (а. с. 11-12).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня

2019 року відкрито провадження у справі № 128/974/19 за позовом

СТ «Райдуга» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору від 12 квітня 2016 року № 624 купівлі-продажу будівлі магазину у АДРЕСА_1 (а. с. 140-142).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня

2019 року у вищевказаній справі № 128/974/19 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,6 кв. м; заборонено проводити дії, пов`язані з відчуженням будівлі магазину у АДРЕСА_1 , загальною площею 302,6 кв. м, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (а. с. 143-145).

На виконання ухвали суду про витребування документів приватним нотаріусом Білозарецькою О. Ю. надано копії договорів купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року № 293 та від 03 листопада 2020 року № 624 з додатками (а. с. 33-101).

Відповідачем ОСОБА_1 також надано вищевказані копії договорів купівлі-продажу 1/2 частки магазину з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с 106-111).

Згідно з копією Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 28 квітня 2021 року, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки будівлі магазину за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована будівля магазину: 0520687000:02:006:0190, на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року, та 1/2 частки будівлі магазину за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 645448005206, кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована будівля магазину: 0520687000:02:006:0190, на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2020 року. Відомості в Єдиному Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні

(а. с. 112-113).

Відповідно до копії листа від 08 травня 2019 року № 01-51/1027 Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, державним реєстратором Рудик В. П. 03 травня 2019 року на виконання ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2019 року у справі № 128/974/19 зареєстровано накладення арешту на нежитлову будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 302,6 кв. м (а. с. 146-147).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29 вересня 2020 року № 2266078173, одержаної в Центрі адміністративних послуг «Прозорий офіс» Вінницької міської ради за заявою ОСОБА_1 , відомості в Реєстрі про наявність будь-яких заборон на відчуження будівлі магазину у АДРЕСА_1 , відсутні, пошук проводився не за адресою місцезнаходження майна, а реєстраційним номером об`єкта, який вказаний в договорі купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року (а. с. 174).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року

№ 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження

№ 61-6420св21) Верховний Суд вказав, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відчужуючи спірне майно, ОСОБА_2 був обізнаний про наявність ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2019 року про накладення арешту та заборону вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням будівлі магазину по АДРЕСА_1 . Копію цієї судової ухвали було направлено для виконання відділу з питань державної реєстрації Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області та для відома усім учасникам справи, а, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення. ОСОБА_2 очевидно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків судового рішення про визнання договору недійсним в іншій справі.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається суди встановили, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено між близькими друзями які мали родинні відносини; суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано звернули увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору купівлі-продажу) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а також правильно врахували, що продавець, який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу на користь свого кума, маючи грошові зобов`язання перед СТ «Райдуга», діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника; суди дійшли правильних висновків, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторним.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Щодо добросовісності набувача ОСОБА_1 , судами встановлено родинно- дружні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 які тривалий час мали спільні та усталені відносини, були обізнані з існуванням судового спору щодо відчуженого майна та претензіями на нього СТ «Райдуга», що підтверджено як показами ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_6 , так і самими показами ОСОБА_1 , який не заперечував, що був обізнаний з тим, що щодо даного майна існував судовий спір, та ним не вживалися заходи для перевірки обставин судового спору та його вирішення, а лише перевірялася наявність чи відсутність обтяжень у відповідному державному реєстрі.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кухара Олексія Івановича - залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області

від 25 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара