Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №369/12362/18
Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №369/12362/18

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 369/12362/18

провадження № 61-1573 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є товариство з обмеженою відповідальностю «Фінансова компанія «Грета фінанс»,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

треті особи: акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрім»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), а надалі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/9441/74/44115, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 280 000 доларів США, а останній зобов`язався у строк до 30 серпня 2026 року повернути кредитору зазначену суму та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних, комісію згідно з умовами договору та тарифами кредитора, а також виконати всі інші зобов`язання у порядку та у строки, визначені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 30 серпня 2006 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Предметом іпотеки за зазначеним договором є належне ОСОБА_2 нерухоме майно - земельна ділянка та домоволодіння, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») укладено договори відступлення права вимоги, за умовами яких ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки.

15 вересня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінстрим» укладено договори відступлення права вимоги, за умовами яких ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» відступило ТОВ «Фінстрим» право вимоги за зазначеними кредитним договором і договором іпотеки.

15 вересня 2017 року між ТОВ «Фінстрим» та ОСОБА_1 укладено договори відступлення права вимоги, за умовами яких ТОВ «Фінстрим» відступило їй, ОСОБА_1 , право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки. Отже, відповідно до положень статей 512-514 516 ЦК України вона набула право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_2 за вказаними кредитним договором та договором іпотеки.

ОСОБА_2 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої на момент відступлення права вимоги становив 46 736 929,94 грн. Вимогу про усунення порушень за кредитним договором відповідач отримав 28 квітня 2016 року, проте у тридцятиденний термін їх не усунув.

Відповідно до пункту 5.5.1 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. У такому випадку цей договір, згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, який у цьому випадку є правовстановлюючим документом.

На підставі договору відступлення права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_1 набула у власність нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 не погодився на позасудовий спосіб погашення заборгованості, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та звернувся до суду з позовом про витребування іпотечного майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання за кредитним договором не виконані, вона просила стягнути з відповідачів залишок заборгованість за кредитним договором.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/9441/74/44115 у розмірі 46 736 929,94 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 247 751,57 доларів США, що в еквіваленті становить 6 481 680,54 грн; заборгованості за відсотками - 241 551,60 доларів США, що в еквіваленті становить 6 319 476,82 грн; пені - 33 935 772,58 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 247 751,57 доларів США, заборгованість по відсотках у розмірі 241 551,60 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник порушив умови договору щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги у частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту та відсотками підлягають задоволенню. Вимоги у частині стягнення пені суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні розрахунок заборгованості за пенею та правове обґрунтування її нарахування.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги позову про стягнення у солідарному порядку заборгованості з ОСОБА_3 , так як у позовній заяві відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з останньої. Посилання позивача на те, що кредит брався за погодженням дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка також проживала та користувалась будинком, який є предметом іпотеки, не може бути правовою підставою для стягнення з неї кредитної заборгованості, яка не є стороною договору.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року замінено ОСОБА_1 на її правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грета Фінанас» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанас»).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс», задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-22295 св 19).

Постановою Київського апеляційного судувід 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що право позивача, як кредитора, за зобов`язанням боржника вважається таким, що виникло у момент укладення кредитного договору та нотаріального посвідчення договору іпотеки. Посилання ОСОБА_2 щодо неможливості позивача бути стороною договору факторингу судом першої інстанції правильно не взято до уваги, оскільки у справі відсутні докази того, що укладені договори відступлення права вимоги є нікчемними або недійсними.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи ОСОБА_2 про необґрунтованість позовних вимог щодо розміру нарахованої заборгованості по тілу кредиту та відсотках, звернення стягнення на іпотечне майно і відповідне зменшення розміру заборгованості, оскільки він доказів ні здійснених проплат, ні вартості іпотечного майна не подав.

ОСОБА_2 вказував, що виконавчий напис нотаріуса, вчинений 25 травня 2011 року, а до суду із цим позовом позивач звернувся лише у лютому 2018 року, тобто з пропуском позовної давності.

З виконавчого напису вбачається, що пропонується звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості, зокрема, по тілу кредиту у розмірі 247 751,57 доларів США, заборгованість по відсотках у розмірі 43 808,29 доларів США. Строк виконання зобов`язання встановлений до 30 серпня 2026 року, а відповідно до пункту 6 кредитного договору, право на дострокове стягнення є правом кредитора при дотриманні умов повідомлення боржника. Вказана вимога направлена у квітні 2016 року, тобто позивачем строк позовної давності не пропущено.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що боржник порушив умови договору щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 247 751,57 доларів США та відсотків за користування кредитним коштами у розмірі 241 551,60 доларів США. Відсутні розрахунки пені, період за який її нараховано, тому безпідставними є вимоги позивача у цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір відступлення права вимоги, який укладено між позивачем та ТОВ «Фінстрим», є нікчемним та є договором факторингу, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів нікчемності договору. Також апеляційним судом встановлено, що 01 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінстрім» укладено договір про розірвання договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та договір про розірвання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки. На підставі зазначених договорів ОСОБА_1 втратила права кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та за договором іпотеки від 30 серпня 2006 року, а ТОВ «Фінстрім» набув права та обов`язки за цими договорами.

02 лютого 2021 року між ТОВ «Фінстрім» та ТОВ «Фінансова компанія«Грета Фінанс» укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року, за умовами яких ТОВ «Фінстрім» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що строк позовної давності за кредитним договором від 30 червня 2006 року № 014/944/74/44115 сплив, апеляційний суд не прийняв до уваги, оскільки у справі відсутні заяви кредитора про вчинення виконавчого напису. ОСОБА_2 не надано ні заяви кредитора, ні письмові докази на підставі яких був вчинений виконавчий напис.

Крім того, наявність виконавчого напису не є підставою, яка свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки такою підставою є лише вимога про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені. Вимога про дострокове повернення кредитних коштів, відсотків за користування кредитом була направлена лише у квітні 2016 року. Отже, наявність виконавчого напису, як і сам виконавчий напис не є підставою для початку перебігу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші учасники справи судові рішення у касаційному порядку не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 369/12362/18 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з рахунку ОСОБА_2 , а розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є належним доказом, оскільки не підтверджує здійснення ОСОБА_2 фінансових операцій, а отже, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.

20 травня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» від імені ОСОБА_2 здійснило відчуження предмета іпотеки на користь ОСОБА_5 , а саме житлового будинку, площею 430 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,149 га, за 1 200 000 грн, зі строком оплати до 20 травня 2026 року. Таким чином, відповідно до положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з позасудовим зверненням стягненням на предмет іпотеки, вимоги щодо виконання відповідачем основного зобов`язання є недійсними.

Крім того, оскільки вартість іпотечного майна повністю покривала суму кредиту, тому суди дійшли безпідставного висновку про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості, оскільки розмір заборгованості на момент ухвалення судових рішень було повністю погашено відповідачем за рахунок предмета іпотеки.

Доводи особи, яка подала відзив

У лютому 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося лише 20 травня 2021 року, а кредитна заборгованість ОСОБА_2 становить 489 303,17 доларів США, вартість предмету іпотеки, за яку його відчужено, становила лише 1 250 000 грн, тобто була значно менша ніж сума заборгованості останнього. Крім того, ОСОБА_2 оскаржено договір купівлі-продажу предмета іпотеки від 20 травня 2021 року до суду. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2021 року у справі № 369/10333/21 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс», треті особи: ТОВ «Фінстрім», АТ «Комерційний Індустріальний Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», про визнання договору недійсним.

У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, в якій підтримав доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого стало ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а надалі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/9441/74/44115, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 280 000 доларів США, а останній зобов`язався у строк до 30 серпня 2026 року повернути кредитору зазначену суму та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних, комісію згідно з умовами договору і тарифами кредитора, а також виконати всі інші зобов`язання у порядку та у строки, визначені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 30 серпня 2006 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Предметом іпотеки за зазначеним договором є нерухоме майно - земельна ділянка та домоволодіння, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладені договори відступлення права вимоги, за умовами яких ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/9441/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

15 вересня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінстрим» укладені договори відступлення права вимоги, за умовами яких ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» відступило ТОВ «Фінстрим» право вимоги за вищевказаними кредитним договором і договором іпотеки.

15 вересня 2017 року між ТОВ «Фінстрим» та ОСОБА_1 укладені договори відступлення права вимоги, за умовами яких ТОВ «Фінстрим» відступило ОСОБА_1 право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що 01 листопада 2017 року державним реєстратором Козловим Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , що були предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_2 .

Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на вказане іпотечне майно зазначено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (а. с. 33-34).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року у справі № 369/11811/17 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» (далі - КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу») Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37885508. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37886899. Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме земельну ділянку, кадастровий номер: 3222481600:02:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який внесено на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37885508. Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1494 га, кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у справі № 369/11811/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/11811/17 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасовано, увалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконними дії ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, і на житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано незаконними дії ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, і житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме земельну ділянку, кадастровий номер: 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який внесено на підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37885508. Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який внесено на підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37886899. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер: 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 до державного реєстратора про визнання незаконними та скасування рішень і записів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відмовлено (провадження № 61-4288 св 19).

01 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінстрім» укладено договір про розірвання договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та договір про розірвання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

02 лютого 2021 року між ТОВ «Фінстрім» та ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» укладені договори про відступлення права вимоги, за умовами яких ТОВ «Фінстрім» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/944/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

20 травня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» від імені ОСОБА_2 здійснило відчуження предмета іпотеки на користь ОСОБА_5 , а саме житлового будинку, площею 430 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,149 га, за 1 200 000 грн, зі строком оплати до 20 травня 2026 року.

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 69, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України).

За загальним правилом статей 598 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.

Під належним виконанням зобов?язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов?язків, що випливають із зобов?язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.

У цій справі судами встановлено, що кредитний договір забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частинами першою і третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121 цс 21) зазначено, що вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462 св 18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137 св 19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Давши таке тлумачення вказаних норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні зазначених норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки».

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що 20 травня 2021 року, тобто ще до прийняття оскарженої постанови апеляційного суду, ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» від імені ОСОБА_2 здійснило відповідно до положень частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» відчуження предмета іпотеки на користь ОСОБА_5 , тобто скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі, відчуживши предмет іпотеки.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» відчужило від імені іпотекодавця предмет іпотеки, а отже, суду слід перевірити, чи є дійсними наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

При новому розгляді справи апеляційному суду слід дослідити доводи ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» про те, що ОСОБА_2 оспорено договір купівлі-продажу предмета іпотеки від 20 травня 2021 року до суду. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2021 року у справі № 369/10333/21 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс», треті особи: ТОВ «Фінстрім», АТ «Комерційний Індустріальний Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору недійсним.

Зазначене позасудове врегулювання, яке здійснено кредитором, має важливе значення: для 1) встановлення факту визнання наступних вимог недійсними; 2) при наявності інших обтяжень має значення розмір кредитної заборгованості з урахуванням погашеної суми (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85 гс 20).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта