Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 1622/16530/2012

провадження № 61-7689св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження- приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович,

стягувач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 рокув складі колегії суддів: Абрамова П. С., Дорош А. І., Триголова В. М., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича щодо проведення оцінки майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 та передачі майна боржника на реалізацію на підставі проведеної оцінки, стягувач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. (далі - приватний виконавець Скрипник В. Л.) щодо проведення оцінки майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 та передачі майна боржника на реалізацію на підставі проведеної оцінки, стягувач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»).

В обґрунтування скарги зазначала, що приватним виконавцем Скрипником В. Л. здійснюється виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави в справі № 1622/16530/2012 про стягнення з неї на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2017 року № 237-к-ф у розмірі 122 680,32 дол. США.

27 січня 2022 року скаржнику як боржнику у виконавчому провадженні стало відомо про реалізацію належної їй квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) шляхом продажу на електронних торгах Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), які мали відбутися 14 лютого 2022 року з оціночною вартістю цього об`єкта - 819 655,00 грн (стартова ціна).

Зазначала, що жодного повідомлення щодо результатів проведеної оцінки майна (квартири) або звіту про оцінку майна на її адресу не надходило, у зв`язку з чим вона не мала можливості своєчасно оскаржити його чи надати свої заперечення з приводу визначеної вартості. Копію звіту про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005, складеного суб`єктом оціночної діяльності Приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» ОСОБА_3 , скаржник отримала для ознайомлення лише 03 лютого 2022 року. Тому строк на оскарження звіту про оцінку майна пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.

Вказувала, що відповідно до звіту про оцінку майна спірна квартира оцінена у сумі 964 300,00 грн. Скаржник з такою оцінкою не погоджується та вважає її необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінки, та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

Зазначала, що на сторінці ДП «Сетам» опубліковані матеріали, в яких містяться фотографії спірної квартири, які були зроблені більше п`яти років тому. Цей факт, на думку скаржника, дає підстави стверджувати, що саме ці фотографії були надані замовником (приватним виконавцем) оцінювачу для проведення оцінки. Крім цього, ні приватний виконавець, ні суб`єкт оціночної діяльності не зверталися до боржника з вимогою забезпечити доступ оцінювача до нерухомого майна для його об`єктивної оцінки. У звіті відсутня інформація про те, що виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності вживались заходи для огляду об`єкта оцінки чи інформація про відмову власника квартири у наданні такого доступу або чинення перешкод у доступі до квартири.

Також зазначала, що визначена суб`єктом оціночної діяльності вартість квартири значно нижча від вартості такого майна, яку визначає Фонд державного майна при формуванні відповідної довідки з єдиної бази звітів про оцінку нерухомого майна, яка введена в експлуатацію відповідно до наказу Фонду державного майна України від 25 червня 2021 року № 1097 з модулем електронного визначення оціночної вартості, сервісом послуг електронного визначення оціночної вартості та автоматичного оформлення електронних довідок про оцінку вартості об`єкта.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20220204-0003635515 вартість квартири становить 1 560 605,19 грн, що майже в два рази більше від вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності в оспорюваному звіті про оцінку майна.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити їй строк на звернення до суду зі скаргою;

- визнати недійсним звіт про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005, складений суб`єктом оціночної діяльності Приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» ОСОБА_3 , виконаний у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на замовлення приватного виконавця Скрипника В. Л.;

- визнати неправомірними дії приватного виконавця Скрипника В. Л. щодо передачі на реалізацію квартири боржника ОСОБА_1 на підставі звіту про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Октябрський районний суд м. Полтави ухвалою від 10 березня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Поновив боржнику ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою.

Визнав недійсним звіт про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005, складений суб`єктом оціночної діяльності Приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» Ковалем Т. С., виконаний у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на замовлення приватного виконавця Скрипника В. Л.

Визнав неправомірними дії приватного виконавця Скрипника В. Л. щодо передачі на реалізацію майна боржника ОСОБА_1 - квартири на підставі звіту про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005, складеного суб`єктом оціночної діяльності Приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» Ковалем Т. С.

Поновлюючи строк на подачу скарги на дії приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 дізналася про неправильність проведеної оцінки лише 22 листопада 2021 року, тому суд вважав, що причини пропуску строку є поважними.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції, врахувавши рецензію від 04 березня 2022 року, надану ТОВ «Експерт ІН», відповідно до якої оскаржуваний звіт про оцінку майна не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний, а також врахувавши те, що ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього не проводилося, оцінювачем не були наведені відповідні пояснення про неможливість особистого огляду об`єкта дослідження та не зазначені обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним звіту про оцінку майна та дій приватного виконавця щодо передачі на реалізацію майна боржника ОСОБА_1 - квартири на підставі зазначеного звіту неправомірними.

Полтавський апеляційний суд постановою від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Полтавської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» та апеляційну скаргу приватного виконавця Скрипника В. Л. задовольнив частково.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 10 березня 2022 року скасував.

Відмовив ОСОБА_1 в поновленні строку на звернення до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Скрипника В. Л. щодо оскарження звіту про оцінку майна № 1005.

Скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Відмовляючи у поновленні строку на подачу скарги та залишаючи її без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 достовірно було відомо про відкрите виконавче провадження. Із оспорюваним звітом про оцінку майна ОСОБА_1 ознайомилася 22 листопада 2021 року, що встановлено судом першої інстанціїта не оскаржено сторонами у справі. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що оскаржуваний звіт направлений приватним виконавцем скаржнику 18 листопада 2021 року, тому вона є належно повідомленою виконавцем із результатами визначення вартості арештованого майна, а тому саме з цього часу необхідно обраховувати 10-денний строк на оскарження визначення вартості майна боржника як процесуальної дії виконавця. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою 07 лютого 2022 року, а доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку не надала, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для його поновлення.

Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного звіту про оцінку майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Суд зазначив, що рецензія ТОВ «Експерт ІН» від 04 березня 2022 року, яка врахована судом першої інстанції, не є беззаперечним доказом на спростування звіту про незалежну оцінку майна, складеного ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи». Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що до суду ОСОБА_1 звернулася 07 лютого 2022 року, а рецензію на звіт про оцінку майна від 04 березня 2022 року долучено до матеріалів справи лише 09 березня 2022 року. Також суд врахував, що рецензатору не були надані додатки до вказаного звіту, які спростовують висновки про те, що при проведенні оцінки майна не було здійснено огляд спірного об`єкта нерухомості. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для визнання дій приватного виконавця неправомірними в частині передачі на реалізацію квартири боржника ОСОБА_1 на підставі звіту про оцінку № 1005 немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає: порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19, та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 грудня 2018 року в справі № 636/620/18; суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 461/10610/13, від 06 жовтня 2020 року в справі № 2-24/494-2009, та Верховним Судом у постанові від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про залишення скарги без розгляду, апеляційний суд не правильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113 цс21), звернувши увагу лише на порядок реєстрації документів у автоматизованій системі виконавчого провадження і не взявши до уваги висновки про те, що дії виконавця при реалізації майна боржника мають вчинятися таким чином, щоб забезпечити дотримання прав сторін виконавчого провадження, зокрема щодо перегляду результатів оцінки вартості арештованого майна.

Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/12052/19, апеляційний суд лише процитував законодавчо визначене поняття автоматизованої системи виконавчого провадження та її завдання, необґрунтовано вмотивувавши висновок про обов`язок боржника цікавитися документами виконавчого провадження у автоматизованій системі при наявності ідентифікатора доступу сторін. Однак суд не взяв до уваги, що до автоматизованої системи виконавчих проваджень оспорюваний звіт був долучений лише 03 лютого 2022 року. Крім того, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду не вказано те, що розміщення документа в автоматизованій системі виконавчого провадження є належним доказом ознайомлення особи - сторони виконавчого провадження зі змістом цього документа.

Вказує на те, що скаржник наголошувала на тому, що копію звіту про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005 вона отримала для ознайомлення лише у відповідь на запит її представника шляхом його розміщення у переліку документів виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчих проваджень 03 лютого 2022 року. Тобто до 03 лютого 2022 року у документах, долучених до матеріалів виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчих проваджень, звіту про оцінку від 12 листопада 2021 року не було.

Висновки апеляційного суду про те, що копія звіту про оцінку майна була розміщена приватним виконавцем у автоматизованій системі виконавчих проваджень 17 листопада 2021 року не відповідає дійсності та не підтверджується належними доказами, оскільки ним було розміщено лише повідомлення про результати оцінки, яке, в свою чергу, не є предметом оскарження, і, як встановлено з матеріалів справи, не було отримано ОСОБА_4 при надісланні поштою.

Також вказує на те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що у скарзі ОСОБА_1 оскаржує звіт про оцінку майна, зі змістом якого вона ознайомилася лише 03 лютого 2022 року, а не повідомлення про її результати, та помилково застосував положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо порядку надіслання такого повідомлення.

Внаслідок помилкового застосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, за відсутності беззаперечних доказів отримання чи відмови боржника від отримання поштового відправлення, суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги доводи приватного виконавця щодо свідомого ухиляння ОСОБА_1 від отримання поштової кореспонденції від приватного виконавця.

Крім того, вказує на помилковість висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 про результати проведеної оцінки стало відомо 22 листопада 2021 року, і внаслідок цього не знайшов підстав для поновлення строку на оскарження дій приватного виконавця. Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції в мотивувальній частині ухвали від 10 березня 2022 року про те, що ОСОБА_1 стало відомо про неправильність проведеної оцінки 22 листопада 2021 року, на який, навіть не дослідивши матеріали справи, послався апеляційний суд та поклав його в основу свого рішення, є помилковим, оскільки не ґрунтується на доводах учасників справи, не підтверджується наявними у справі доказами, внаслідок чого є лише опискою.

Суд першої інстанції, поновлюючи строк на подачу скарги обґрунтовано взяв до уваги доводи скаржника, що про результати оцінки та про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася лише після ознайомлення з інформацією про проведення торгів 27 січня 2022 року на сайті ДП «Сетам». Тобто дата 22 листопада 2021 року взагалі не фігурувала в доводах скаржника.

Відсутня така дата і в будь-яких поясненнях чи доводах приватного виконавця Скрипника В. Л.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року приватний виконавець Скрипник В. Л. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими. Тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Октябрського районного суду міста Полтави.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні приватного виконавця Скрипника В. Л. з 27 жовтня 2020 року перебуває виконавчий лист № 2-2822/10, виданий 14 лютого 2012 року Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 843,94 дол. США та виконавчий лист № 1622/16530/2012, виданий 19 листопада 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 122 680,32 дол. США.

Відповідно до виконавчих документів адресою боржника ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа Департаменту з питань реєстрації, управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Приватним виконавцем 27 жовтня 2020 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 157) та № НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 169), які об`єднані постановою від 27 жовтня 2020 року у зведене виконавче провадження за спільним номером № НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 174, 149).

У межах виконавчого провадження постановою приватного виконавця від 07 жовтня 2021 року накладено арешт та опис майна боржника. На виконання судових рішень було накладено арешт на спірну квартиру, яка належить боржнику ОСОБА_1 , та призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (постанова приватного виконавця від 05 листопада 2021 року).

17 листопада 2021 року приватним виконавцем отримано звіт про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005, відповідно до якого вартість арештованої квартири визначено у сумі 964 300,00 грн.

18 листопада 2021 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) приватним виконавцем направлено рекомендованим поштовим відправленням повідомлення про визначення вартості майна боржника згідно зі звітом № 1005 (т. 1 а. с. 245, 246), яке повернулося приватному виконавцю 02 грудня 2021 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 ознайомилася із оспорюваним звітом про оцінку майна 22 листопада 2021 року.

Відповідно до копії рецензії від 04 березня 2022 року, наданої ТОВ «Експерт ІН», звіт про оцінку майна № 1005 класифікується за ознакою абзацу 5 пункту 67 Національного стандарту № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний (т. 1 а. с. 47-53).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року в справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 920/149/18 надано роз`яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).

За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо.

Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року в справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року в справі № 910/8794/17; від 12 жовтня 2021 року в справі № 918/333/13-г.

За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Скрипника В. Л. щодо проведення оцінки майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона дізналася про реалізацію свого майна шляхом продажу на електронних торгах 27 січня 2022 року, жодного повідомлення щодо результатів проведеної оцінки майна не отримувала, копію звіту про оцінку майна отримала для ознайомлення лише 03 лютого 2022 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що «чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) зроблено висновок, що «право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18).

Відповідно до частин першої та другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17 листопада 2021 року приватний виконавець отримав звіт про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005.

18 листопада 2021 року на адресу боржника ОСОБА_1 , яка зазначена у виконавчому документі, та є адресою реєстрації, що підтверджується листом Департаменту з питань реєстрації, управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб, приватний виконавець направив рекомендованим поштовим відправленням повідомлення про визначення вартості майна боржника згідно зі звітом № 1005, яке повернулося приватному виконавцю 02 грудня 2021 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки повідомлення про результати визначення вартості майна було надіслано на адресу ОСОБА_1 , тому скаржник вважається належно повідомленою про результати оцінки арештованого майна 18 листопада 2021 року.

До суду із скаргою на дії приватного виконавця щодо оцінки майна ОСОБА_1 звернулася 07 лютого 2022 року, що свідчить про пропуск строку на звернення до суду зі скаргою. Доказів на підтвердження наявності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення скаржника та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного оскарження дій приватного виконавця у частині результатів оцінки арештованого майна ОСОБА_1 надано не було.

Крім того, як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 ознайомилася із оспорюваним звітом про оцінку майна 22 листопада 2021 року. В зазначеній частині висновків ухвала суду першої інстанції сторонами не оскаржувалася, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість таких висновків суду першої інстанції. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про допущення судом першої інстанції описки в ухвалі суду щодо дати ознайомлення із оспорюваним звітом, оскільки скаржник не звертався до суду із заявою про виправлення такої описки.

Виходячи з зазначеного, висновок апеляційного суду про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії приватного виконавця та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку на таке оскарження є правильним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що скаржник не знала про проведену оцінку, а дізналася лише 03 лютого 2022 року не може бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи не є поважною причиною для поновлення встановленого законом процесуального строку.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не була позбавлена права ознайомитися з оскаржуваним звітом у автоматизованій системі виконавчих проваджень, де копія вказаного звіту була розміщена приватним виконавцем 17 листопада 2021 року.

Доводи касаційної скарги про те, що 17 листопада 2021 року приватним виконавцем у автоматизованій системі виконавчих проваджень розміщено лише повідомлення про результати оцінки спірного майна, яке, в свою чергу, не є предметом оскарження, а звіт про оцінку майна від 12 листопада 2021 року № 1005 у переліку документів виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчих проваджень був розміщений лише 03 лютого 2022 року, не може бути підставою для поновлення строку на подання скарги, оскільки відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повинен повідомити про результат визначення вартості чи оцінки майна, що ним зроблено і було. Крім того, боржник не був позбавлений права звернутися до приватного виконавця для отримання оскаржуваного звіту.

Оскільки ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, то повинна добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та здійснювати свої обов`язки. ОСОБА_1 жодними доказами не спростувала факту неможливості отримання нею поштової кореспонденції від приватного виконавця чи факту не направлення їй цієї кореспонденції, а також неможливістю нею ознайомитися із результатом визначення вартості чи оцінки спірного майна або отримати оскаржуваний звіт.

Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року в справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року в справі № 910/8794/17; від 12 жовтня 2021 року в справі № 918/333/13-г.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про залишення скарги без розгляду, апеляційний суд не правильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), звернувши увагу лише на порядок реєстрації документів у автоматизованій системі виконавчого провадження, і не взявши до уваги висновки про те, що дії виконавця при реалізації майна боржника мають вчинятися таким чином, щоб забезпечити дотримання прав сторін виконавчого провадження, зокрема щодо перегляду результатів оцінки вартості арештованого майна, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

Так, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про порушення державним виконавцем частини першої статті 18, частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна.

У справі, яка переглядається, таких фактичних обставин не встановлено. Приватним виконавцем дотримано вимог частини першої статті 18, частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 461/10610/13, від 06 жовтня 2020 року в справі № 2-24/494-2009, Верховним Судом у постанові від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16 щодо повернення повістки до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки спеціальним Законом України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок направлення боржнику виконавцем повідомлення про результати оцінки майна та встановлено, що особа вважається проінформованою про оцінку з моменту направлення цього повідомлення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Виходячи з викладеного, висновки апеляційного суду про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії приватного виконавця та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку на таке оскарження є правильними та обґрунтованими.

Однак суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про пропуск скаржником строку на подачу скарги на дії приватного виконавця, не звернув увагу, що строк звернення до суду є процесуальним строком, а не позовною давністю, і правовим наслідком пропуску такого строку відповідно до вимог статей 126 449 ЦПК України, роз`яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» є залишення скарги без розгляду і заборона вирішувати скаргу по суті. Такі висновки викладені також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19); 03 листопада 2021 року в справі № 2608/20647/12 (провадження № 61-5702св21) та багатьох інших.

Установивши, що ОСОБА_1 пропустила десятиденний строк на звернення до суду із скаргою на дії приватного виконавця і не надала доказів на підтвердження поважності причин його пропуску, суд апеляційної інстанції правильно залишив скаргу без розгляду, однак помилково навів мотиви щодо розгляду скарги по суті.

З огляду на наведене, Верховний Суд не вдається у перевірку доводів касаційної скарги про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення її скарги суті.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про зміну постанови суду апеляційної інстанції, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо розгляду скарги по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії приватного виконавця та залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку на таке оскарження. Доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду.

Водночас Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції про надання оцінки скарзі по суті, тому оскаржуване судове рішення підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини оскаржуваної постанови висновків щодо розгляду скарги по суті.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року змінити, виключивши з мотивувальної частини постанови висновки щодо розгляду скарги по суті.

В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук