Історія справи

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 487/7203/15-ц

провадження № 61-13813св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Заводський відділ Державної міграційної служби України у м. Миколаєві, Служба у справах дітей адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2016 року в складі судді - Разумовської О. Г. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2016 року в складі суддів: Довжук Т. С., Коломієць В. В., Шолох З. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Заводський відділ Державної міграційної служби України у м. Миколаєві (далі - Заводський ВДМС України у м. Миколаєві), Служба у справах дітей адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, шляхом зняття її з реєстраційного обліку.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з моменту їх вселення у вказаній спірній квартирі не проживали та особисті речі не перевозили.

На підставі викладеного ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_5 та її доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1; зняти їх з реєстрації місця проживання.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неправомірними діями позивач не допускає відповідача для проживання в спірній квартирі, чим порушує права ОСОБА_5, тому причини непроживання відповідача в спірній квартирі є поважними, а тому відсутні підстави вважати її такою, що втратила право користування цією квартирою.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відсутність відповідача в спірній квартирі викликана поважними причинами, та судовими рішеннями підтверджуються довготривалі неприязні стосунки батька з донькою, що є перешкодою для вселення ОСОБА_5 з малолітньою дитиною до цієї квартири.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що 23 жовтня 2014 року, на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2013 року у спірну квартиру була вселена його дочка ОСОБА_5, шляхом передачі ключів від вказаної квартири. Тому відсутні підстави вважати щодо неможливості відповідача відкрити квартиру своїми ключами, що виключає підстави стверджувати про наявність безперешкодного доступу до квартири.

16 березня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 отримана за ордером на сім'ю з трьох осіб, а саме: позивача, його першу дружину ОСОБА_8, та їх доньку ОСОБА_5

Після розірвання шлюбу, за згодою батька ОСОБА_4 відповідач залишилась зареєстрованою у спірній квартирі.

Установлено, що у спірній квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_4, його дочка ОСОБА_5 та онучка ОСОБА_7

Положеннями статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

За змістом статей 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

Установлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2013 року позов ОСОБА_5 про вселення задоволено частково та ухвалено усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення до вказаної квартири.

Як роз'яснено у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності, зокрема, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї, суд може продовжити пропущений строк.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил процесуального закону щодо оцінки доказів.

На підставі належним чином оцінених доказів, суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки вказаними судовими рішеннями підтверджуються довготривалі неприязні стосунки батька з донькою, що є перешкодою для вселення відповідачки з малолітньою дитиною до цієї квартири, навіть при наявності ключів від неї.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк