Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №127/12474/16

Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 127/12474/16-ц

провадження № 61-274 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державна акціонерна компанія «Укрресурси»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Іщук Т. П. від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі суддів: Медяного В. М., Денишенко Т. О., Оніщука В. В. від 29 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державної акціонерної компанії «Укрресурси» (далі - ДАК «Укрресурси») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ДАК «Укрресурси» від 1грудня 2015 року № 1 змінена дата його звільнення з посади заступника директора заводу «Модуль» з 08 травня 2012 року на нову - 01 грудня 2015 року та

26 грудня 2015 року видана трудова книжка, однак розрахунку при звільненні відповідач з ним не провів. Вказував, що судовими рішеннями стягувався середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 11 травня 2016 року з відповідача стягнуто на його користь середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні

по 10 травня 2016 року. Посилаючись на те, що відповідачем при звільненні не проведено з ним повного розрахунку, чим порушено його законні права, ОСОБА_4, з урахуванням зменшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 11 травня по

10 липня 2016 року в розмірі 27 тис. грн або на день вирішення справи у суді, компенсацію втраченої частини коштів у розмірі 1 401 325 грн та

100 тис. грн - моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня

2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_4 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2016 року по 10 липня 2016 року в розмірі 18 тис. грн, компенсації втрати частини заробітку внаслідок затримки в термінах його виплати у розмірі

26 478 грн 66 коп., а всього 44 478 грн 66 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із непроведенням з працівником повного розрахунку при звільненні, наявні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року, ОСОБА_4 просить: змінити судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути суму у розмірі 27 тис. грн; в частині стягненої суми компенсації втраченої частини заробітку залишити судові рішення залишити без змін; в іншій частині ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, помилково взяли до уваги лише суму окладу на основній посаді у розмірі 9 тис. грн, не врахували додатково ще 4 500 грн щомісячної доплати за сумісництво посад. Також вважає, що при визначенні суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати суди помилково не взяли до уваги наданий ним розрахунок. Крім того, він просив стягнути середній заробіток по день вирішення судом справи, однак суди на це уваги не звернули.

Доводів в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди і витрат на правову допомогу касаційна скарга не містить, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК законність ухвалених у цій частині судових рішень колегією суддів не перевіряється.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11 листопада 1992 року ОСОБА_4 працював заступником директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль», правонаступником якого є відповідач.

Наказом ДАК «Укрресурси» від 1 грудня 2015 року змінено дату звільнення ОСОБА_4 з 8 травня 2012 року на 1 грудня 2015 року на підставі рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року.

В день звільнення позивача відповідачем не проведені всі належні йому виплати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня

2016 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до ДАК «Укрресурси» та стягнуто з останньої на його користь середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з

1 січня 2016 року по 10 травня 2016 року. При розгляді даної справи встановлено, що на день ухвалення рішення з позивачем такі виплати не проведені.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак допустив помилку в його обрахуванні щодо розміру та періоду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), пунктом 2 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Визнаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій, керуючись встановленими обставинами у рішенні апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року, виходили із того, що середньомісячний заробіток позивача становить 9 тис. грн.

Проте, відповідно до заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 31 березня 2016 року, судом встановлено середньомісячний заробіток позивача у розмірі 13 500 грн.

Крім того, за змістом рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2016 року середньомісячний заробіток позивача становить 13 500 грн.

Тобто, поклавши в основу встановлені рішенням апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року обставини, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на протилежні за змістом вищевказані рішення судів першої інстанції. При цьому, суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Однак матеріали справи не містять доказів, за наявності яких, суд мав би визначити розмір середньомісячного заробітку позивача з урахуванням цього Порядку, - довідки підприємства про розмір такого заробітку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули, визначили період стягнення середнього заробітку з 11 травня по 10 липня 2016 року, хоча рішення ухвалено 13 липня 2016 року.

За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишатися в силі не може, вона підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

При новому розгляді справи, суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір середньомісячного заробітку позивача відповідно до вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати та період його стягнення.

Щодо вирішення судом апеляційної інстанції питання про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати слід зазначити таке.

Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2015 року у справі №127/23627/15-ц стягнуто з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 червня по 4 грудня 2015 року в сумі 48 тис. грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня

2016 року у цивільній справі №127/7801/16-ц стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 385 200грн., компенсацію за дні невикористаних відпусток з 1 березня 2002 року по 26 грудня 2015 року в сумі 49 627грн., за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2016 року по 10 травня 2016 року в сумі 58 500 грн та вихідну допомогу за один місяць в сумі 13 500 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого

2016 року у справі №127/28655/15-ц стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 кошти в сумі 767 322 грн., яких: доплата за сумісництво посад в сумі 4 500 грн щомісячно за період з 01 березня 2002 року по

1 грудня 2015 року в сумі 742 500 грн., середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 01 грудня 2015 року по

26 грудня 2015 року на суму 11 322 грн і відшкодування середньомісячного заробітку за затримку проведення повного розрахунку за період з 1 грудня 2015 року по 01 січня 2016 року в сумі 13 500 грн.

Із змісту зазначених судових рішень вбачається, що на користь позивача ОСОБА_4 стягувалися разові виплати, крім доплати за сумісництво, яка є частиною заробітної плати.

Вирішуючи спір в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, суд апеляційної інстанції виходив із того, що однією із складових виплати компенсації є її нарахування, а в даному випадку таке нарахування проведене саме судом рішенням від 2 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 13 лютого

2016 року, дана сума є доходом позивача саме в лютому 2016 року, на момент розгляду цієї справи та ухвалення рішення її виплата не здійснена, а тому дійшов висновку про те, що компенсацію цієї доплати у зв'язку з втратою частини доходів слід провести за період з березня по червень

2016 року.

Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

За статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За статтею 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок) відтворюють положення Закону лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У справі, що розглядається, рішення суду апеляційної інстанції суперечить вимогам законодавства, що регулюють компенсаційні відносини відновлення частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. У зв'язку із цим судове рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні компенсації за втрату частини заробітної плати не може залишатися в силі.

Оскільки вимоги ОСОБА_4 про стягнення заявленої ним компенсації за доплату за сумісництво, нарахованої відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2016 року, потребують дослідження документів та інших фактичних обставин, необхідних для встановлення як права ОСОБА_4 на компенсацію, так і обчислення її конкретного розміру. Ці обставини можуть бути з'ясовані тільки під час судового розгляду справи.

З огляду на викладене постановлена ухвала суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього ж судуз підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Новий судовий розгляд належить провести відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства з урахуванням обставин, зазначених у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк