Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2019 року у справі №490/1009/18

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 490/1009/18

провадження № 61-7188св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль",

боржник - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2018 року у складі судді Чулуп О. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу, яку обґрунтовувала тим, що не укладала з Приватним акціонерним товариством "Миколаївська теплоелектроцентраль" (далі - ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ") договір про надання їй послуг з постачання теплової енергії.

06 квітня 2018 року Центральний районний суд м. Миколаєва у справі № 490/1009/18 видав судовий наказ про стягнення з неї на користь ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 11 076,40 грн та 176,20 грн судового збору, з чим ОСОБА_1 не погоджується.

ОСОБА_1 просила суд скасувати судовий наказ.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернено без розгляду.

Повернувши без розгляду заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з підстав невідповідності заяви вимогам статті 170 ЦПК України, а саме: несплати нею судового збору за подання заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції, порушивши визначені частиною 6 статті 170 ЦПК України процесуальні строки розгляду заяви про скасування судового наказу, постановив оскаржувану ухвалу 31 серпня 2018 року, що є сумнівним з огляду на внесення її до Єдиного державного реєстру судових рішень 18 грудня 2018 року.

Суд першої інстанції порушив принцип правової визначеності, який застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97" проти України" (DIYA 97 v. UKRAINE)", заява № 19164/04).

Також суди порушили норми матеріального права, не врахувавши положення пункту 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", де зазначено, що судовий збір не справляється за подання заяви про скасування судового наказу.

Суди не надали оцінки тому, що боржник як споживач комунальних послуг також звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням прав споживачів згідно з частиною 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції, не зазначив мотивів неврахування положень пункту 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір".

Аргументи інших учасників справи

Відзив ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди правильно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права. Згідно з цивільним процесуальним законодавством заява про скасування судового наказу за відсутності доказів сплати судового збору підлягає поверненню без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law32~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law33~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law34~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law35~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 лютого 2018 року ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" звернулося до суду із заявою, в якій просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 11 076,40 грн, три проценти річних - 345,98 грн та інфляційну складову боргу - 1 398,66 грн.

На підставі цієї заяви Центральний районний суд м. Миколаєва 06 квітня 2018 року видав судовий наказ, згідно з яким стягнув вказану заборгованість.

08 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернено без розгляду з підстав її невідповідності статті 170 ЦПК України, а саме несплати судового збору за подання заяви.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заява про скасування судового наказу за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 170 ЦПК України (тут і далі в редакції на час вчинення процесуальних дій).

Згідно з частиною 1 , пунктом 1 частини 5 , частиною 6 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до частиною 1 , пунктом 1 частини 5 , частиною 6 статті 170 ЦПК України. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До заяви про скасування судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору. У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.

Постановивши ухвалу про повернення ОСОБА_1 заяви про скасування судового наказу без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався нормами статті 170 ЦПК України і виходив з того, що заявник не надав документ, який підтверджує сплату судового збору.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів з огляду на таке.

Спеціальним нормативним актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір" (далі - Закон).

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" доповнено підпунктом 4-2, згідно з яким ставка судового збору за подання до суду заяви про скасування судового наказу становить 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, незважаючи на внесення законодавцем вказаного доповнення, яким визначено ставку судового збору за подання заяви про скасування судового наказу, у Законі залишилося положення, згідно з яким за подання заяви про скасування судового наказу судовий збір не справляється (пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Таким чином, на момент звернення, 08 червня 2018 року, ОСОБА_1 до суду із заявою про скасування судового наказу у Законі визначено протилежні за змістом положення щодо обов'язку особи сплатити судовий збір за подання заяви про скасування судового наказу (пункт 2 частини другої статті 3, підпункт 4-2 пункту 1 частини першої статті 4 Закону).

20 квітня 2019 року в газеті "Голос України" опубліковано Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VII, згідно з частиною першою "Прикінцеві та перехідні положення" якого Кодексу адміністративного судочинства України набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 9 частини другої "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію Кодексу адміністративного судочинства України в Законі України "Про судовий збір" пункт 2 частини другої статті 3 виключається.

21 жовтня 2019 року пункт 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" виключено на підставі Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим саме з цього часу підлягає сплаті судовий збір за подання до суду заяви про скасування судового наказу.

Верховний Суд зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена доступу до суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

У ситуації, коли національне законодавство (Закон) врегульовує питання сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу по - різному, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з пукнтом 1 частини 3 статті 3 ЦПК України верховенство права є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України, частини 1 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

З огляду на принцип верховенства права, таку його складову як законність, Верховний Суд аналізує та оцінює Закон, який регулює відповідні правовідносини, щодо його якості як гарантії застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.

У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ застосовує певні критерії до аналізу якості закону, зазначаючи, що 1) закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку (рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" від 26 квітня 1979 року).

У рішенні у справі "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, в якій державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок (пукнт 51), ЄСПЛ зазначив, що ".. якість законодавства.. - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні"; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо "якості закону".

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У рішенні у справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України" від 26 червня 2018 року (пункт 186) ЄСПЛ вказав, що принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, пункти 109,110).

Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (див. рішення у справі "Хасан і Чауш проти Болгарії" від 26 жовтня 2000 року, пункт 84).

З огляду на практику ЄСПЛ та неоднозначне тлумачення Закону щодо обов'язку особи сплатити судовий збір у цій справі, який не дає можливість заявниці передбачати його наслідки для неї, Верховний Суд виходить з найбільш сприятливого для особи тлумачення закону і зазначає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви боржника про скасування судового наказу у зв'язку з несплатою судового збору. Тобто суди порушили вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з допущеними судами попередніх інстанцій порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення заяви про скасування судового наказу, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо звільнення її від сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу як споживача комунальних послуг на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", спростовуються Закону України "Про захист прав споживачів", якою передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору лише за їх позовами, що пов'язані з порушенням прав останніх.

Спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон, тому саме Закону України "Про захист прав споживачів" підлягає застосуванню до вказаних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко