Історія справи

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 285/73/16-ц

провадження № 61-546 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І. (суддя - доповідач), КоротунаВ. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Ярунська сільгосптехніка»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року у складі головуючого судді Літвин О. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Жиганоської О. С., Зарицької Г. В., Якухно О. М.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу № 285/73/16-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 285/73/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 серпня 2007 року він працював у Приватному акціонерному товаристві «Ярунська сільгосптехніка» на посаді головного бухгалтера за сумісництвом. 09 грудня 2011 року був звільнений із роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Проте у день звільнення та до теперішнього часу з ним не проведено повний розрахунок.

Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області із приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на його користь стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 09 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року в сумі 17 323 грн 02 коп.

Посилаючись на те, що рішення суду не було виконано і розрахунок із ним так і не проведено, просив стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 126 739 грн 36 коп. за період із 31 травня 2012 року до 01 листопада 2015 року.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період затримки розрахунку із 31 травня 2012 року до 01 листопада 2015 року в сумі 126 739 грн 36 коп.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» в дохід держави 1 378 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не дотримався вимог діючого трудового законодавства щодо повного розрахунку з позивачем у день звільнення, що дає підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає таку відповідальність.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване достатністю підстав для задоволення позову та недоведеністю відповідачем факту проведення розрахунку із ОСОБА_4

У жовтні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Ярунська сільгосптехніка» подало касаційну скаргу на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності на час розгляду справи заборгованості зі сплати заробітної плати. Суди не врахували відомості з листа Управління Пенсійного фонду України в місті Новограді-Волинському та Новоград-Волинському районі Житомирської області від 06 липня 2016 року, згідно з яким виявлено помилку у звітах про нарахування заробітної плати за період роботи позивача. За вказаним фактом розпочато досудове розслідування, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04 серпня 2016 року за частиною першою статті 358 КК України. Вважає цю обставину суттєвою.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просив рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, посилаючись на те, що ним надані всі докази, які підтверджують заборгованість відповідача та несвоєчасну виплату заробітної плати після його звільнення.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Судами встановлено, що наказом від 07 березня 2007 року №9-к/2 ОСОБА_4 прийнято на роботу до Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на посаду головного бухгалтера за сумісництвом.

Наказом від 09 грудня 2011 року №143-к/4 позивач звільнений із роботи на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням).

На час звільнення перед ОСОБА_4 підприємство мало заборгованість із заробітної плати у сумі 10 413 грн 15 коп. за період із 01 квітня 2011 року до 09 грудня 2011 року, що підтверджується відповідною довідкою Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» від 27 квітня 2012 року. Середньоденний заробіток позивача становив 148 грн 06 коп.

28 травня 2012 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області був виданий судовий наказ, згідно з яким із Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 10 413 грн 15 коп.

Крім того, заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2013 року, яке набрало чинності, із Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 09 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року в сумі17 323 грн 02 коп.

Вказані вище судовий наказ та рішення суду не виконані, заборгованість не погашена до теперішнього часу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, застосовуючи положення статті 117 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки з останнім при звільненні такий розрахунок остаточно не був проведений.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за затримку розрахунку, суди правильно керувалися статтею 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Аргументи касаційної скарги про недоведеність позивачем наявності заборгованості з боку відповідача спростовуються судовим наказом від 28 травня 2012 року, виданим Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області, тазаочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2013 року, якими вказаний факт встановлений.

Частиною 3 статті 10, частиною 1 статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приватним акціонерним товариством «Ярунська сільгосптехніка» на надано доказів про проведення розрахунку з ОСОБА_4 Окрім того, представник відповідача не заперечував під час розгляду справи в суді першої інстанції, що жодні розрахунки із заробітної плати з позивачем роботодавцем не проведені.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга не містить посилань на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, перевіривши аргументи касаційної скарги, колегія суддів Другої палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року та ухвали апеляційного суду Житомирської області, постановлену від 06 вересня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ярунська сільгосптехніка» залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області, постановлену від 06 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіВ. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило