Історія справи

Постанова

Іменем України

7 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 263/7426/17

провадження № 61-413 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі - публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Ірклієнко Юрій Петрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2017 року, ухваленого у складі судді Томіліна О. М., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року, постановлену у складі суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі -

ПАТ «Платинум Банк») на його користь суму банківського вкладу у розмірі 305 040 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач уклав з відповідачем договори банківського вкладу «Готівка щомісяця»: 12 грудня 2016 року договір № 00520355 на суму 200 000 грн зі строком дії до 14 грудня 2017 року; 15 грудня 2016 року - договір № 00522735 на суму 200 000 грн зі строком дії до 21 серпня 2017 року; 26 грудня 2016 року - договір № 00529690 на суму 4 000 доларів США, що еквівалентно 105 040 грн, зі строком дії до 31 серпня 2017 року. 1 березня 2017 року позивач подав уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» заяву на перерахування коштів у розмірі 200 000 грн, а 7 березня 2017 року - заяву про визнання його кредитором.

У порушушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, та умов договорів банківського вкладу, відповідач не повернув суми вкладу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, оскільки з 11 січня 2017 року запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Платинум Банк» та з 24 лютого 2017 року запроваджено процедуру ліквідації банку, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно. Оскільки Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачений спеціальний порядок погашення вимог кредиторів під час ліквідаційної процедури банку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій 7 грудня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та яка надійшла до Верховного Суду 15 грудня 2017 року, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк безпідставно не виконав свого обов'язку видати банківський вклад на першу вимогу вкладника, судами неповно з'ясовані обставини, які мають істотне значення для справи та не у повному обсязі досліджені докази, у зв'язку із чим, висновки судів не відповідають обставинам справи.

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року вказана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосувавши положення статей 1058, 1060, 1074 ЦК України, пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36, частини другої статті 46Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дійшли до правильного висновку про те, що якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач скористався правом та отримав відповідні кошти від тимчасової адміністрації. Залишок коштів, що перевищував гарантовану суму вкладу, включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк».

Судом установлено, що з 11 січня 2017 року по 10 лютого 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Платинум Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (17 липня 2017 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію. Станом на 11 січня 2017 року залишок коштів на рахунках ОСОБА_4 становив 4 011,24 доларів США, що в національній валюті складав 514 631,04 грн. 01 березня 2017 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплачено ОСОБА_4 гарантовану суму вкладу у розмірі 200 000 грн відповідно до приписів статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На підставі заяви вкладника від 07 березня 2017 року та у відповідності до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», залишок коштів, що перевищував гарантовану суму вкладу, а саме 314 631,04 грн включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Платинум Банк».

За змістом пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України у постановах

від 12 квітня 2017 року справа № 6-350 цс 17 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-1809 цс 16.

Доводи касаційної скарги позивача, зводяться до незгоди з порядком відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, не спростовують висновків суду щодо виплати вкладнику відповідних коштів в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відсутності правових підстав для задоволення пред'явленого ним позову про повернення вкладу з нарахованими відсотками на підставі загальних норм цивільного законодавства та умов укладених договорів.

Посилання у касаційній скарзі на неповноту встановлення обставин та дослідження доказів не приймаються колегією суддів до уваги в силу положень статті 400 ЦПК України, якою встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Крім того, касаційна скарга не містить посилань, які саме обставини неповно встановлені судами, та які докази неповно досліджені.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська