Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №337/804/23
Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №337/804/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 337/804/23

провадження № 61-12848 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року у складі судді Гнатик Г. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2023 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просила визнати за собою право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , як частину спільного майна подружжя; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 60 638, 73 грн в рахунок вартості 1/2 частини меблів, побутової техніки та речей домашнього вжитку, придбаних за час шлюбу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не виконала вимоги ухвали від 15 лютого 2023 року про залишення її позовної заяви без руху, не надала суду перелік усього придбаного подружжям майна, його вартості на час подачі позову до суду, компенсацію за яке позивачка просить стягнути з відповідача, що є підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для позовів про поділ спільного майна подружжя є необхідним зазначення переліку всього майна, яке підлягає поділу, та орієнтовної або іншим чином визначеної вартості кожного найменування майна.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, позивачка не надала конкретний перелік майна, яке підлягає поділу, інформація про яке їй вочевидь була відома, оскільки в позові зазначена конкретна вартість цього майна.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, зазначив конкретні недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення. Оскільки у визначений судом строк позивачка недоліків позовної заяви не усунула, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачці на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2023 року й передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих та незаконних судових рішень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 337/804/23 із Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що повертаючи її позовну заяву з підстав неусунення недоліків, визначених в ухвалі Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2023 року, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги цих порушень не усунув.

Вказувала, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подала суду заяву, у якій повідомила про неможливість надати докази у справі через перешкоди, що чиняться відповідачем, та зобов`язалась поставити питання про їх забезпечення під час підготовки справи до судового розгляду.

Водночас нею належними чином були усунені недоліки позовної заяви щодо зазначення адреси електронної пошти позивача та повідомлення про необізнаність електронної пошти відповідача, а також підтвердження про те, що нею не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, про що також було зазначено у позовній заяві, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, належно не перевірив дотримання позивачем вимог частини третьої статті 175 ЦПК України, помилково залишив позовну заяву без руху та надалі її повернув, чим порушив її право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що в позовній заяві не зазначено адресу електронної пошти позивача та відповідача; не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та не зазначено докази, що підтверджують вказані обставини, а саме: докази придбання подружжям частини квартири, повний перелік сумісно придбаного майна та його вартість на час звернення до суду з позовом; відсутнє підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції позивачкою подано заяву від 25 травня 2023 року, у якій вона вказала адресу своєї електронної пошти, повідомила про необізнаність електронної пошти відповідача, а також надала підтвердження про те, що нею не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім того, в заяві позивачка повідомила про неможливість надати докази про придбання частини квартири та повного переліку сумісно придбаного майна подружжя через перебування цих доказів у відповідача, який чинить їй перешкоди у їх доступі, та зобов`язалась поставити питання про забезпечення цих доказів після відкриття провадження у справі.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу, оскільки недоліки, зазначені в ухвалі суду першої інстанції від 15 лютого 2023 року, не були усунуті.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги до позовної заяви визначено статтею 175 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац перший частини першої статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не відповідає вимогам пунктів 2, 5, 8, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України, оскільки в позовній заяві не зазначено адресу електронної пошти позивача та відповідача; не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та не зазначено докази, що підтверджують вказані обставини, а саме: докази придбання подружжям частини квартири, повний перелік сумісно придбаного майна та його вартість на час звернення до суду з позовом; відсутнє підтвердження позивачки про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На виконання зазначеної ухвали суду ОСОБА_1 подала заяву від 25 травня 2023 року, у якій вказала адресу своєї електронної пошти, повідомила про необізнаність електронної пошти відповідача, а також надала підтвердження про те, що нею не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також в заяві від 25 травня 2023 року позивачка повідомила про неможливість надати докази про придбання частини квартири та повного переліку сумісно придбаного майна подружжя через перебування цих доказів у відповідача, який чинить їй перешкоди у їх доступі, та зобов`язалась поставити питання про забезпечення цих доказів після відкриття провадження у справі.

Аналогічні обставини щодо неможливості надати відповідні докази позивачка зазначила у позовній заяві.

Отже, позивачка обґрунтувала неможливість надання та зазначення відповідних доказів про придбання частини квартири та повного переліку сумісно придбаного майна подружжя як при поданні позовної заяви, так у заяві від 25 травня 2023 року про усунення недоліків, та зобов`язалась ініціювати питання про витребування цих доказів.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною позовної заяви та повернення її заявнику, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не усунула недоліки позовної заяви, оскільки не зазначила докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що свідчить про невідповідність поданої нею позовної заяви вимогам пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Однак з цими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не може бути підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачеві.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфре де ла Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У рішенні в справі «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного не урахував, внаслідок чого припустився надмірного формалізму у трактуванні національного процесуального законодавства, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 367 382 ЦПК України на наведене уваги не звернув, а тому оскаржувані судові рішення не можна вважати такими, що відповідають завданням цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами обох попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович