Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №127/8798/22
Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №127/8798/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня2023 року

м. Київ

справа № 127/8798/22

провадження № 61-5772 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва, яка змінила назву на Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Валентина Отамановського,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Валентина Отамановського про визнання діяльності протиправною, скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 03 березня 2008 року вона перебуває у трудових відносинах з Вінницькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. К. А. Тімірязєва, працюючи на посаді бібліотекара І категорії.

У січні 2022 року її було ознайомлено з повідомленням про те, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 є обов`язковим для працівників бібліотеки, та зобов`язано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку з медичного закладу про абсолютні протипоказання. Крім того, її попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі неподання відповідних документів.

Наказом відповідача від 01 лютого 2022 року № 37 її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою надати медичну документацію на підтвердження щеплення від COVID-19.

Вважала цей наказ протиправним, оскільки не було фактичних та правових підстав для відсторонення, адже стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, відсутні також підстави для відсторонення, передбачені статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», щеплення від COVID-19 не входить до обов`язкових профілактичних щеплень, не було подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення від роботи. Також зазначає, що відсутній закріплений в законі порядок відсторонення через не здійснення щеплення від COVID-19, а постанова Кабінету Міністрів України № 1236 не може підміняти собою закон. Відсторонення її від роботи є втручанням в її право на життя та працю, дискримінацією за ознакою щеплення. Оскільки відсторонення було незаконним, то вона має право на стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною діяльність Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва щодо відсторонення її від роботи за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та скасувати наказ відповідача від 01 лютого 2022 року № 37 про її відсторонення від роботи; стягнути з Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною діяльність Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та скасовано наказ Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва від 01 лютого 2022 року № 37 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнуто з Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розрахунку середнього заробітку 7 095, 93 грн.

Рішення суду допущено до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не визначена, цим наказом затверджений лише Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також судом зазначено, що дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом МОЗ від 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Крім того, судом звернено увагу на те, що за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним. Перед видачою оскаржуваного наказу відповідачем не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивачки від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення. Отже, відповідачем не було дотримано порядку відсторонення позивачки від роботи, що є підставою для скасування наказу про її відсторонення та, як наслідок, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 серпня 2022 року стягнуто з Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн підтверджений належними доказами, є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг), тому вказані витрати підлягають стягненню з Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Під час перегляду справи в апеляційному порядку Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва змінила назву на Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Валентина Отамановського.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Валентина Отамановського задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що при винесенні наказу про відсторонення позивачки від роботи у відповідача було відсутнє належним чином оформлене подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби не ґрунтується на вимогах закону.

Апеляційний суд також зазначив, що відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Встановлено, що ОСОБА_1 є працівником Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Валентина Отамановського з 2008 року та обіймає посаду бібліотекара. З посадової інструкції бібліотекара І категорії убачається, що ОСОБА_1 при виконанні своїх посадових обов`язків перебуває в прямому соціальному контакті з іншими людьми: працівниками бібліотеки та її відвідувачами. Тобто умови праці, у яких перебуває працівник, передбачають взаємодію з необмеженою кількістю людей. Разом з тим, щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 позивачка не здійснювала, відповідного сертифікату чи висновку лікаря про тимчасове або постійне протипоказання до вакцинації роботодавцю не надала, а тому керівник бібліотеки правомірно, у відповідності до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 видав наказ про відсторонення позивачки від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 до усунення причин, що його зумовили.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачав підстав для скасування наказу від 01 лютого 2022 року № 37 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Підстави для стягнення заробітної плати також відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 613/1947/21 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 127/8798/22 із Вінницького міського суду Вінницької області.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щоапеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, відповідно до яких відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Верховний Суд у вказаній постанові також наголосив, що відсторонення є крайнім заходом, в першу чергу роботодавці мають вирішити питання про забезпечення працівника роботою в такий спосіб, щоб працівник міг виконувати свою роботу з мінімальним ризиком. Такий висновок суду свідчить про те, що відсутність щеплення не може мати наслідком автоматичного та безумовного відсторонення, адже має бути дотримано пропорційність втручання і саме роботодавець має забезпечити таку пропорційність; за відсутності доказів пропорційності таке втручання з боку роботодавців є невиправданим та протиправним.

Суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин, які б підтверджували нагальність потреби саме у відстороненні позивачки від роботи, не встановив можливості виділення окремого (ізольованого) робочого місця для позивачки задля уникнення контакту з іншими працівниками, а також не встановив, чи було у січні-лютому 2022 року обмежено доступ відвідувачів до приміщення бібліотеки у зв`язку із запровадженням протиепідемічних заходів.

Також апеляційний суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивачка у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, апеляційним судом не враховано, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанови Кабінету Міністрів України. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Валентина Отамановського, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва - Морозової Н. І. від 03 березня 2008 року № 44-к, ОСОБА_1 призначено на посаду бібліотекара (0, 5 ставки) за сумісництвом сектору об мінно-резервного фонду з 03 березня 2008 року з двомісячним іспитовим терміном (а. с. 20, т. 1).

Відповідно до наказу директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва - Морозової Н. І. від 04 вересня 2008 року № 104-к, ОСОБА_1 переведено на повну ставку бібліотекара сектору обмінно-резервного фонду з 04 вересня 2008 року з двомісячним іспитовим терміном (а. с. 19, т. 1).

Письмовим повідомленням директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва - Морозової Н. І. про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 14 січня 2022 року № 16, ОСОБА_1 проінформовано, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників бібліотеки. Вказаними повідомленням ОСОБА_1 запропоновано до 28 січня 2022 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання та попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі не надання зазначених документів до 31 січня 2022 року(а. с. 71, т. 1).

З 17 січня 2022 року по 31 січня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці відповідно до наказу директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва Сеник Л. Б. від 04 січня 2022 року № 3-В (а. с .89, т. 1).

Відповідно до службової записки інженера з охорони праці ІІ категорії Магденка В. І. , 28 січня 2022 року на підставі наказу МОЗ № 1236 була проведена перевірка всіх працівників Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва на наявність сертифікатів вакцинування або інших відповідних довідок. В ході перевірки встановлено відсутність інформації щодо ОСОБА_1 (а. с. 68, т. 1).

Наказом директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва - Сеник Л. Б. від 01 лютого 2022 року № 37, ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 02 лютого 2022 року до усунення підстав, які призвели до видання даного наказу. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 01 лютого 2022 року (а. с. 66, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21)

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення були чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяли працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяли визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14., 14.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Проте у кожній подібній справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посада позивачки підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час видання оспорюваного наказу Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва від 01 лютого 2022 року № 37 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , яка працює бібліотекаром у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва, не проходила щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, й належних доказів наявних у неї медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду нею не надано.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, в особі директора Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та для забезпечення безпеки інших працівників та відвідувачів бібліотеки, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком

№ 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 02 лютого 2022 року від роботи бібліотекара І категорії ОСОБА_1 , а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

В даному випадку держава, передбачивши відсторонення від виконання роботи, зокрема бібліотекара, який не має профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників бібліотеки, в тому числі відвідувачів. Право позивачки на працю у бібліотеці було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси. Отже, тимчасове відсторонення позивачки від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, недопущення поширення небезпечного коронавірусу, воно мало об`єктивні підстави та було виправданим. Таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

Відомості про можливість встановлення для бібліотекара дистанційної чи надомної форми організації праці в матеріалах справи відсутні.

У цьому контексті колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії, можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей.

Посилання касаційної скарги на обмеження конституційного права позивачки на працю є безпідставними, оскільки визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, апеляційний суд з`ясовував наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих).

Судами установлено те, що ОСОБА_1 працює на посаді бібліотекара І категорії у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва та відповідно до посадової інструкції бібліотекара І категорії позивачка при виконанні своїх посадових обов`язків перебуває в прямому соціальному контакті з іншими людьми: працівниками бібліотеки та її відвідувачами. Тобто умови її праці передбачають взаємодію з необмеженою кількістю людей, унаслідок чого позивачка має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним є її відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович