Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.06.2019 року у справі №335/4416/18

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 335/4416/18-ц

провадження № 61-4650св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргуакціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі суддів: Кухаря С.

В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначав, що він з 01 червня 1982 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" державного підприємства "Придніпровська залізниця", правонаступником якого наразі є ПАТ "Українська залізниця". На момент звільнення виплата заробітної плати у повному обсязі здійснена не була. Остаточний розрахунок у сумі 25 702 грн 82 коп. (без вирахування податків) проведено 26 лютого 2018 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у справі № 335/4431/17, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року. За період затримки розрахунку відповідач має виплатити йому середній заробіток у розмірі 479 865 грн 10 коп. за 1430 робочих дні затримки розрахунку при звільненні.

Також відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відповідач повинен компенсувати йому втрату частини доходу у розмірі 27 394 грн 58 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13 червня 2012 року по 25 лютого 2018 року включно у сумі 479 865 грн 10 коп. без урахування обов'язкових платежів та податків; компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку їх виплати у сумі 27 394 грн 58 коп. ; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 тис. грн. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 5 072 грн 60 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості із заробітної плати. Розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку суд становить 479 865 грн 10 коп. (середньоденний заробіток 335 грн 57 коп. *1430 робочих днів за період з 13 червня 2012 року по 25 лютого 2018 року). Ршенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на його користь заборгованість із виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку у розмірі 25 702 грн 82 коп., тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки первинний позов позивача судом було задоволено повністю. Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності частиною 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Розрахунок суми компенсації відповідачем не оспорювався та доказами не спростований.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про не виплату ПАТ "Українська залізниця" позивачу при звільненні належних сум, про невиконання вчасно рішення суду від 12 вересня 2017 року, тому відповідно до статті 117 КЗпП України стягнув суму середнього заробітку за весь період затримки та компенсацію за нараховану, але невиплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі акціонерне товариство "Українська залізниця" просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем у справі не дотримано строку позовної давності, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду. Недоведеним є факт затримки в оплаті належних при звільнені позивача сум з вини відповідача. Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п'яти суддів.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у справі за № 335/4431/17, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року, встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 13 червня 2012 року відповідачем у день звільнення не виплачені усі суми, належні йому від підприємства, зокрема: не виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки у сумі 25 702 грн 82 коп. (без вирахування податків).

Остаточний розрахунок на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у сумі 25 702 грн 82 коп. проведено 26 лютого 2018 року шляхом перерахування на банківський рахунок, що підтверджується довідкою ПАТ КБ "Приватбанк" від 02 квітня 2018 року № ТНSFRPF6T3KBNFU.

Щодо строку позовної давності

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) зроблено висновок, що "звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган)".

У частинах 1 , 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статті 233 КЗпП вказано, що "за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним".

Остаточний розрахунок із позивачем проведено 26 лютого 2018 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся 19 квітня 2018 року, тобто у межах тримісячного строку звернення до суду, тому колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

Щодо позову в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, то при розгляді трудових спорівпро стягнення таких сум орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, оскільки спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).

Щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в частини 1 статті 47 КЗпП України. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в стаття 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549, 550, 551, 552 ЦК України).

Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить із того, що: позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2018 року, тобто зі спливом майже шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 13 червня 2012 року; відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати заробітної плати за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки у сумі 25 702 грн 82 коп., таке право позивач реалізував лише у квітні 2018 року, звернувшись із позовом, суди не встановили, що позивач не знав про це його право, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право; відповідач не погоджувався із розміром компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду; сума невиплаченої при звільненні заробітної плати (25 702 грн 82 коп. ) є більш, ніж у 18 разів меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (479 865 грн 10 коп. ).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 100 тис. грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням встановлених у справі обставин.

Тому у відповідній частині судові рішення підлягають зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 100 тис. грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи зазначене на підставі оцінених аргументів учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково: змінити оскаржувані судові рішення, зменшивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 479 865 грн 10 коп. до 100 тис. грн.

В частині вирішення позову про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати підстав для скасування судових рішень у касаційній скарзі не наведено, тому в цій частині оскаржувані рішення залишаються без змін за статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).

За вимогами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів частково задовольнила касаційну скаргу відповідача, судові рішення у частині змінила, зменшивши суму коштів, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині стягнення судового збору.

З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач мав оплачувати судовим збором у розмірі 4 798 грн 65 коп. (1 % від 479 865 грн 10 коп. ), проте при поданні позову судовий збір не сплачував.

Позов у цій частині за результатами касаційного розгляду справи задоволено на 20,8 %, тому в межах задоволеного розміру позовних вимог судовий збір за подання позовної заяви в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 998 грн 11 коп. (4 798 грн 65 коп. *20,8%/100%).

Відповідно до положень частин 6 , 7 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За подання позовної заяви про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати позивач був звільнений від сплати судового збору, позов про стягнення компенсації задоволено повністю, а тому в цій частині сума судового збору підлягає стягненню із відповідача на користь держави у розмірі 680 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року).

За подання апеляційної скарги ПАТ "Придніпровська залізниця" сплатило 7 608 грн 90 коп., за подання касаційної скарги - 10 145 грн 20 коп.

Враховуючи те, що в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у задоволенні позову на 79,2 % відмовлено, в цій частині сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарги судовий збір підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь відповідача у розмірі 14
061 грн 25 коп. (79,2 % від (7 608 грн 90 коп. + 10 145 грн 20 коп. )).

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу у касаційній скарзі не наведено, а тому в цій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись статтями 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року змінити в частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зменшити стягнутий з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 479 865 грн 10 коп. до 100 000 (сто тисяч) грн.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати у частині стягнення із акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судового збору у розмірі 5 072 грн 60 коп.

Стягнути із акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави 1
678 грн 11 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 14 061 грн 25 коп.

В частині вирішення позову про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати та стягнення витрат на правову допомогу рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

С. П. Штелик