Постанова

Іменем України

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 186/1062/18

провадження № 61-2457св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В.

М.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - Першотравенський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Першотравенський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2, на рішення (дії) державного виконавця,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року у складі судді Янжули С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Першотравенського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Першотравенський МВДВС) Бухтіярової Є. В. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження (далі - ЗВП) № 47922780; визнати незаконним рішення про припинення чинності арешту майна боржника ОСОБА_2 та скасування інших заходів примусового виконання за ЗВП № 47922780; постановити окрему ухвалу у зв'язку із порушенням законодавства та виявленням чисельних недоліків у діяльності державного виконавця Бухтіярової Є. В. та направити до органів досудового розслідування.

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначав, що з серпня 2014 року в Петршотравенському МВДВС знаходиться зведене виконавче провадження ЗВП № 47922780, до складу якого входять більше 30 виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_2

06 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 листопада 2019 року, а саме № ~organization0~, № ~organization1~, № 59622339, № 59622831, в яких було зазначено, що ці виконавчі провадження закінчені у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду. Пунктом 2 цих постанов державний виконавець Бухтіярова Є. В. припинила чинність арешту майна боржника та скасувала інші заходи примусового виконання рішень.

Оскільки приймаючи рішення про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення, старший державний виконавець Бухтіярова Є. В. не взяла до уваги, що до складу ЗВП № 47922780, де боржником є ОСОБА_2, входить понад 30 виконавчих проваджень, тому заявник просить скаргу задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 січня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що немає будь-яких об'єктивних підстав, передбачених статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження", для визнання незаконними дій державного виконавця Бухтіярової Є. В.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2020 року ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши, що постанови про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення ухвалені державним виконавцем у закінчених виконавчих провадженнях після їх виведення із ЗВП № 47922780, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що державний виконавець діяв у межах Закону України "Про виконавче провадження", тому підстав для задоволення скарги немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 15 лютого 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" при закінченні виконавчого провадження, яке перебуває у складі зведеного виконавчого провадження та арешт накладено на загальну суму заборгованості (відсутність постанови чи акта про опис та арешт майна по виконавчому провадженню, яке підлягає виведенню із зведеного виконавчого провадження).

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, а обставини справи, які суд вважав встановленими, не доведені. Суди порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, тобто поверхнево підійшли до справи, що привело до неправильного її вирішення. Суди всупереч статті 263 ЦПК України не встановили всіх обставин справи.

20 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Першотравенського МВДВС на касаційну скаргу, в якому зазначено про законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга є необґрунтованою, безпідставною, недоведеною, ґрунтується на власній думці, припущеннях та незгоді скаржника із судовим рішенням, без посилань на нормативно-правові акти, які, на його думку, були порушені державним виконавцем та судом при ухвалені рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У Першотравенському МВДВС на виконанні перебували виконавчі провадження з примусового виконання:

- виконавчого листа від 12 березня 2019 року № 186/1062/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 701,26 грн інфляційних сум, процентів, ВП № 59318786;

- виконавчого листа від 17 квітня 2019 року № 186/1109/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 643,81 грн судового збору, ВП № ~organization2~;

- виконавчого листа від 17 квітня 2019 року № 186/1109/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 965,72 грн судових втрат, ВП № 59622339;

- виконавчого листа від 17 квітня 2019 року № 186/1109/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 438,19 грн інфляційних втрат, ВП № 59622831;

- виконавчого листа від 18 грудня 2018 року № 186/1113/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 537,05 грн, ВП № 59319353; - виконавчого листа від 18 грудня 2018 року № 186/1113/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25,21 грн, ВП № 59319229; - виконавчого листа від 24 січня 2019 року № 186/1062/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37,81 грн інфляційних сум, процентів, ВП № 59319050.

Вказані виконавчі провадження були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 47922780.

29 листопада 2019 року старший державний виконавець на підставі статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" та у зв'язку з фактичним виконанням указаних виконавчих проваджень винесла постанови про їх виведення із ЗВП № 47922780.

29 листопада 2019 року старший державний виконавець, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження", винесла постанови про закінчення виконавчих проваджень у зв'язку з фактичним виконанням рішення. Пунктом 2 цих постанов припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Зокрема передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, державний виконавець має право накладати арешт на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), у разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, воно приєднується до зведеного виконавчого провадження, про що державним виконавцем виноситься постанова.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунка, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

За зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

З результатів аналізу наведених правових норм видно, що арешт на кошти боржника накладається на загальну суму заборгованості у рамках зведеного виконавчого провадження.

У свою чергу, пунктом 16 розділу ІІІ Інструкції визначено, що за наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 19 розділу ІІІ Інструкції у день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов'язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, у разі, якщо виконавче провадження, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження, фактично виконано, то постановою виконавця такий виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження та підлягає закінченню.

У тому випадку, коли виконавець, зокрема, під час відкриття виконавчого провадження, виконав вимоги частини 2 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" щодо накладення арешту на майно (кошти) боржника, то під час закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа виконавець зобов'язаний застосувати частину 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа повинен зазначити про зняття арешту з майна (коштів).

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року у справі № 186/561/19.

Встановивши, що у зв'язку з повним виконанням судових рішень виконавчі провадження № 59318786, № ~organization3~, № 59622339, № 59622831, № 59319353, № 59319229, № 59319050 підлягали закінченню, з попереднім їх виведенням із зведеного виконавчого провадження № 47922780; старший державний виконавець зняла арешт тільки за виконавчими провадженнями, які виконані; на інші відкриті виконавчі провадження у ЗВП № 48585342 скасування арештів у вказаних виконавчих провадженнях не впливають, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що, зазначаючи у постановах про закінчення виконавчого провадження про зняття арешту, державний виконавець Бухтіярова Є. В. діяла згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39, частинами 1 , 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", тому немає підстав для визнання її дій незаконними та задоволення скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що внаслідок зняття арешту з майна боржника порушено статтю 18 Закону України "Про виконавче провадження" та порушено права стягувача у зведеному виконавчому провадженні, на увагу не заслуговують, оскільки вони є неправильним трактуванням Закону України "Про виконавче провадження".

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун