Історія справи

Постанова

Іменем України

06 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 243/3451/17

провадження № 61-25570св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Фонд державного майна України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2017 року у складі судді Кузнецова Р. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2017 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Канурної О. Д., Корчистої О. І.,

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Фонду державного майна України про стягнення індексації заробітної плати.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що у період із 20 червня 1986 року до 17 січня 2000 року вона працювала у відкритому акціонерному товаристві «Содовий завод» (далі - ВАТ «Содовий завод») на різних посадах. На час її звільнення підприємство не провело з нею повний розрахунок, мотивуючи це скрутним фінансовим становищем.

У зв'язку з наявною заборгованістю із заробітної плати, яку ВАТ «Содовий завод» відмовлялося сплачувати через відсутність коштів, вона змушена була звернутися до суду.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 21 лютого 2000 року на її користь стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 2 642,36 грн та виданий виконавчий лист, який поданий на виконання до відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції. Рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю коштів у підприємства.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 20 лютого 2017 року з ВАТ «Содовий завод» на її користь стягнуто індексацію заробітної плати у сумі 13 761,58 грн, яке не виконується, оскільки ВАТ «Содовий завод» перебуває на стадії ліквідації та не має відповідних активів.

Вважає, що відповідальність щодо невиплаченої їй заробітної плати має бути покладена на Державу Україна, оскільки саме вона є гарантом виконання рішень судів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила задовольнити позов у обраний нею спосіб, стягнувши з Фонду державного майна України індексацію заробітної плати у сумі 13 761,58 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2017 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між позивачем та відповідачем не існує взаємних зобов'язань, відповідач не є учасником трудових правовідносин між ОСОБА_4 та ВАТ «Содовий завод».

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статті 619 ЦК України, та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зазначала, що суди не врахували статтю 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з якою Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державне підприємство.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 243/345/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статями 1, 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. До повноваження Фонду державного майна України належить погодження мирових угод, планів санації і переліків ліквідаційних мас та змін і доповнень до них у справах про банкрутство господарських організацій з корпоративними правами держави понад 50 відсотків їх статутного капіталу, які перебувають у процесі приватизації.

Згідно із приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше (частина друга статті 38). Вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута задовольняються у першу чергу (пункт 1 частини першої статті 45).

Суди встановили, що з 20 червня 1986 року до 17 січня 2000 року ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах із ВАТ «Содовий завод», засновником якого є держава в особі Фонду державного майна України.

Рішенням Слов'янського міського суду від 21 лютого 2000 року на її користь стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 2 642,36 грн, яке не виконано у зв'язку з відсутністю коштів у боржника.

Постановою Господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року ВАТ «Содовий завод» визнано банкрутом.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 20 лютого 2017 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_4 стягнуто індексацію заробітної плати у сумі 13 761,58 грн.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просила стягнути з Фонду державного майна України належну їй за рішенням суду індексацію заробітної плати, посилаючись на те, що вказане підприємство перебуває у стані ліквідації та згідно з листом ліквідатора виконати рішення немає можливості через недостатність коштів, які поступають на розрахунковий рахунок, для погашення боргів за виконавчими листами.

Як на правову підставу посилався на норми статті 619 ЦК України (додаткова (субсидіарна) відповідальність держави поряд із відповідальністю боржника).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що ВАТ «Содовий завод» є акціонерним товариством, яке самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов'язань, правильно виходив із відсутності підстав для покладення субсидіарної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 619 ЦК України, на Фонд державного майна України через невиконання ВАТ «Содовий завод» судового рішення, яке ухвалене під час процедури банкротства останнього.

Вказане товариство не є юридичною особою публічного права (державним підприємством), тому положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо гарантування державою виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника - державного підприємства на спірні правовідносини не поширюється.

У зв'язку з наведеним судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин статтю 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тому колегія суддів відхиляє доводи скарги з цього приводу.

Аргументи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 3, 6, 8, 21, 24, 28, 32, 43, 46, 55, 59 Конституції України, статей 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статей 6 (право на справедливий суд), 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів також відхиляє, оскільки вказані норми визначають основні права та обов'язки людини, працівника, органів державної влади, регулюють строки виплати заробітної плати, захист права власності, проте не визначають обов'язку Фонду державного майна України сплатити позивачеві заборгованість ВАТ «Содовий завод» із заробітної плати та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2017 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат