Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2020 року у справі №522/6899/16

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 522/6899/16-ц

провадження № 61-12915св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 04 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 вересня 1992 року позивачі перебували у шлюбі. У 1995 році, під час шлюбу, позивач ОСОБА_1 придбав за договором купівлі-продажу квартиру

АДРЕСА_1.

06 жовтня 2009 року ОСОБА_1, без згоди та відома дружини, здійснив відчуження квартири на підставі укладеного між ним та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого за № 1390.

05 вересня 2011 року спірну квартиру на прилюдних торгах придбав

ОСОБА_4 та 16 вересня 2011 року отримав свідоцтво на право власності на нерухоме майно.

09 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого до ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Позивачі вказували, що постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року

у справі № 522/17826/16-ц договір купівлі-продажу спірної квартири, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2, яка є співвласником нерухомого майна, визнано недійсним.

Посилаючись на те, що визнання недійсними у подальшому укладених договорів відчуження квартири не є необхідним, позивачі вважають обґрунтованим звернутись до суду з позовом про витребування майна

у ОСОБА_3, який станом на 28 травня 2019 року є власником спірного майна.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_1;

- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1;

- визначити порядок виконання рішення суду, згідно з яким це рішення суду є підставою для реєстрації права власності на 1/2 частини квартири за кожним позивачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції послався на положення частини 2 статті 388 ЦК України та дійшов висновку про те, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а саме на прилюдних торгах, які відбулися 05 вересня 2011 року, та згодом придбана ОСОБА_3, тому витребування її 1/2 частини на користь ОСОБА_2 від ОСОБА_3 як добросовісного набувача не є можливим.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав доказів того, що спірна квартира вибула з його власності поза його волею. ОСОБА_1

не заперечував, що він свідомо уклав правочин, розуміючи значення своїх дій, отримав за продаж квартири грошові кошти. Позовних заяв про визнання правочину недійсним із будь-яких підстав сам ОСОБА_1 не подавав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що майно, про витребування якого заявляє вимогу ОСОБА_1, відчужене за його власною волею, свідомо, а тому не відповідає критеріям, встановленим частиною 1 статті 388 ЦК України, наявність яких є обов'язковою умовою для витребування майна у добросовісного набувача.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1, залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржене, ОСОБА_1 є власником лише 1/2 частини квартири, вимоги

ОСОБА_2 стосуються іншої 1/2 частини квартири, а ОСОБА_1 не наділений повноваженнями діяти від імені ОСОБА_2, тому суд апеляційної інстанції не вправі переглядати рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні вимог ОСОБА_2 з огляду на правила статті 367

ЦПК України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції вказав, що жодним судовим рішенням не встановлено фактів укладання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу поза його волею. У судовому порядку договір визнаний недійсним згідно з вимогами статей 203, 205, 215 ЦК України, через відсутність згоди дружини, а не пороку волі ОСОБА_1 на укладання угоди, а за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. При цьому послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 у справі № 641/9904/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2020 року повністю, ухвалити судове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови

в задоволенні позову про витребування майна на користь ОСОБА_2

в касаційному порядку не оскаржуються згідно з частиною другою статі

394 ЦПК України, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті доповнень до касаційної скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та доповнення до неї мотивовані тим, що ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири. Його право власника порушене і підлягає захисту згідно зі статтями 8, 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 317, 318, 387, 388, 391 ЦК України.

Вважає, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 522/17828/16-ц, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, який він уклав з ОСОБА_5.

Заявник зазначає, що суди застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18, від 28 серпня 2019 року № 127/17971/15-ц (провадження № 61-11692св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити подану касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що прийняті без порушень вимог матеріального та процесуального права.

У листопаді 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити подану касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що прийняті без порушень вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 вересня 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб.

03 липня 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_1 набув у власність квартиру

АДРЕСА_1.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано в державному реєстрі за ОСОБА_1

06 жовтня 2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., за реєстровим № 1390.

При посвідченні оскаржуваного правочину ОСОБА_1 як продавець надав паспорт громадянина України із перекресленим штампом про знаходження у шлюбі з ОСОБА_7, а також надав заяву про те, що він не перебував у шлюбі на час придбання спірної квартири.

Одночасно у пункті 4 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 засвідчив відсутність прав третіх осіб на квартиру, а також те, що вона не є спільною сумісною власністю, що він на час придбання квартири у шлюбі не перебував, про що доведено до відома покупця шляхом ознайомлення із заявою, яка зберігається у справах приватного нотаріуса.

21 березня 2011 року державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - першого Київського ВДВС ОМУЮ) за заявою стягувача ОСОБА_8 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси,

з виконання судового наказу № 2-н-1690/2010 про стягнення грошової суми за договором позики з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 у розмірі 385 200,00 грн.

05 вересня 2011 року відбулися прилюдні торги, за результатами яких квартира АДРЕСА_1, продана ОСОБА_4 за 2 016 711,00 грн, про що 14 вересня

2011 року державним виконавцем Першого Київського ВДВС ОМУЮ складено акт, затверджений у встановленому порядку.

16 вересня 2011 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Н. Ю., на підставі акта державного виконавця

від 14 вересня 2011 року про проведення прилюдних торгів, видала

ОСОБА_4 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке було зареєстровано в Комунальному підприємстві "ОМБТІ та РОН".

09 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого право власності перейшло до ОСОБА_3.

У листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним (справа № 522/17826/16-ц).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року

в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року в частині відмови

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 06 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. В іншій частині рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 14 червня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року залишено без змін.

Верховний Суд визнав договір купівлі-продажу квартири недійсним

з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України, оскільки його укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2, яка є співвласником цього нерухомого майна.

Крім того, ОСОБА_1 оскаржено до суду результати прилюдних торгів та дійсність свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане на ім'я ОСОБА_4 (справа № 522/2717/13-ц).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року

у справі № 522/2717/13-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів від 05 вересня 2011 року з реалізації квартири

АДРЕСА_1, на виконання судового наказу Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2010 року; визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказану квартиру, виданого 16 вересня 2011 року ОСОБА_4 на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого виконуючим обов'язки начальника Першого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції від 14 вересня 2011 року.

Це рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня

2017 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 28 березня

2019 року у справі № 522/2717/13-ц.

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9, третя особа - відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про усунення перешкод у користуванні власністю (справа № 522/8498/14). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2014 року цей позов задоволено та визнано відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2014 року скасовано та позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням і зняття відповідачів із реєстрації, було залишено без розгляду.

14 лютого 2016 року ОСОБА_1 звертався до слідчого

СВ Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ НП в Одеській області із заявою про неправомірні дії щодо його виселення зі спірної квартири, за якою внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.

Зокрема, відповідно до правила, закріпленого у статті 387 ЦК України, власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Разом з тим частина 2 статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень. За змістом частини 2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) дійшла висновку про те, що частина 2 статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини 2 статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване

у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Оскільки спірна квартира на виконання судового рішення була реалізована на прилюдних торгах ОСОБА_4, який за договором купівлі-продажу відчужив її ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що витребування

у ОСОБА_3 1/2 частини спірної квартири на користь ОСОБА_1 як добросовісного набувача є неможливим.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що правочин, вчинений ним 06 жовтня 2009 року, у судовому порядку визнано недійсним, що є підставою для застосування положення статті 388 ЦК України та витребування від добросовісного набувача ОСОБА_3 1/2 частини квартири на його користь, колегія суддів до уваги не бере, оскільки правочин визнано недійсним

з підстав порушення прав іншого власника майна - ОСОБА_2 (статті 203, 205, 215 ЦК України), тоді як право ОСОБА_1, який добровільно розпорядився, зокрема і належним йому майном, не підлягає судовому захисту за приписами статті 388 ЦК України.

Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення прав іншого власника майна, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 не позбавлена права на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженого майна від іншого співвласника, який одноособово продав майно та отримав кошти за нього, що придбано під час шлюбу, або вартість цього майна може бути врахована при поділі майна подружжя, виходячи з презумпції спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно.

Доводи ОСОБА_1, викладені в касаційній скарзі, про порушення його прав власника спростовуються висновками, викладеними в цій постанові.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18, у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року № 127/17971/15-ц (провадження № 61-11692св18) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець