Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.06.2019 року у справі №242/1687/17

Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 242/1687/17

провадження № 61-31401св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - управління соціального захисту населення Селидівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління соціального захисту населення Селидівської міської ради на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 вересня 2017 року в складі судді: Пирогової Л. В., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Кішкіної І. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року управління соціального захисту населення Селидівської міської ради звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів щомісячної адресної допомоги.

Позовна заява обґрунтована тим, що за зверненням ОСОБА_1 від 10 листопада 2014 року їй була призначена грошова допомога на період з 10 листопада 2014 року по 09 травня 2015 року у розмірі 1 768 грн на місяць, з 10 травня 2015 року по 09 листопада 2015 року у розмірі 1 833 грн на місяць, з 17 листопада 2015 року по 12 травня 2016 року у розмірі 1 958 грн на місяць, з 12 травня 2016 року по 09 листопада 2016 року у розмірі 2 014 грн на місяць. Загальна сума нарахованої допомоги за вказаний період склала 42 763 грн. 31 коп.

Позивач вказував, що були відсутні підстави для виплати відповідачу грошової допомоги, оскільки в ході перевірки встановлено, що відповідач має у власності на підконтрольній Україні території квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради просило стягнути з ОСОБА_1 переплачену суму щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 42 763,31 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 вересня 2017 року, залишеним без змінухвалою апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісної з боку набувача, інше майно, якщо не встановлено законом. Відповідачу обґрунтовано виплачено щомісячну адресну допомогу в розмірі 42 763,31 грн, враховуючи той факт, що квартира, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, знаходиться у населеному пункті, що відноситься до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Виплата позивачем щомісячної адресної допомоги проведено добровільно і з наданих позивачем доказів не вбачається недобросовісності з боку набувача.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2017 року управління соціального захисту населення Селидівської міської ради подало касаційну скаргу на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2017 року, в якій просило оскаржені рішення скасувати та задовольнити позов. При цьому посилалося на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 приховала, що їй на праві власності належить квартира на підконтрольній території України.

У січні 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 направили відзив на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказують, що смт Цукурине, вул. Вокзальна, 25/14 відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулась до позивача з заявою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Рішенням начальника УСЗН Селидівської міської ради від 11 листопада 2014 року ОСОБА_1 призначена допомога переміщеним особам на проживання з 10 листопада 2014 року по 09 травня 2015 року у розмірі 1 768 грн на місяць. В подальшому, на підставі заяв ОСОБА_1 рішеннями начальника УСЗН Селидівської міської ради про призначення допомоги від 19 червня 2015 р., від 09 грудня 2015 року та від 23 травня 2016 року відповідачу призначалась допомога.

ОСОБА_1 за період з 10 листопада 2014 року по 09 листопада 2015 року, та з 17 листопада 2015 року по 30 вересня 2016 року нараховано щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 42 763,31 грн.

Управлінням в ході проведення перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 належить частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням управління соціального захисту населення Селидівської міської ради від 22 вересня 2016 року було вирішено утримати з ОСОБА_1 отримані кошти грошової допомоги в розмірі 100 %.

Суди встановили, що відповідачу обґрунтовано виплачено щомісячну адресну допомогу в розмірі 42 763,31 грн, оскільки квартира за адресою: смт Цукурине Донецької області, вул. Вокзальна, 22/14, знаходиться у населеному пункті, що відноситься до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

У статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При вирішенні спору у справі суди не встановили, що позивач (платник грошових коштів) довів факт недобросовісності відповідача (набувача грошових коштів) та наявність рахункової помилки, а тому правильно відмовили в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління соціального захисту населення Селидівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков