Історія справи

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №347/731/15-ц

провадження № 61-4295св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа (третя особа за зустрічним позовом) - Вербовецька сільська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року у складі судді Крилюк М. І. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Проскурніцького П. І., Девляшевського В. А., Малеева А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Вербовецька сільська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24 березня 2008 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1. 27 січня 2015 року зареєстровано її право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою, що підтверджується виданим їй свідоцтвом про право власності на земельну ділянку від 27 січня 2015 року. Однак ще у 2014 році в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) їй стало відомо про той факт, що сусідній землекористувач ОСОБА_2 на її земельній ділянці побудувала металевий паркан на бетонному фундаменті. З цього приводу вона звернулася до Вербовецької сільської ради, рішенням якої від 28 травня 2014 року їй рекомендовано в разі відсутності компромісного мирного вирішення спірного питання звернутися до суду.

Оскільки відповідач відмовилася в добровільному порядку виконати її вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то просила позов задовольнити, зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті, що знаходиться на її земельній ділянці.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, третя особа - Вербовецька сільська рада, про визнання незаконними та скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_4 дійсно є власниками суміжних земельних ділянок. Однак її земельна ділянка передана їй у приватну власність ще у 2004 році на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11 серпня 2004 року. 19 жовтня 2007 року їй видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 0,2470 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Огорожу зі сторони ОСОБА_3 вона не встановлювала нову, а тільки переробила у 2012 році по старій огорожі, яка існувала ще за життя її батьків і була споруджена ними, замінивши дерев'яні дошки на бляху. Вважає, що рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,2375 га, видані ОСОБА_5 з порушенням земельного законодавства, без урахування її державного акту на право власності на земельну ділянку, який був виданий їй 19 жовтня 2007 року, та межі між їхніми земельними ділянками, якою є її огорожа.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_5 в користуванні земельною ділянкою під кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті на земельній ділянці, що належить ОСОБА_5

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтверджено факт самовільного захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0229 га та встановлення бутобетонної огорожі на вказаній частині земельної ділянки, чим порушено її право власності, яке підлягає відновленню шляхом зобов'язання не чинити перешкоди ОСОБА_5 в користуванні її земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті, який знаходиться на цій земельній ділянці.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2375 га отримала як спадкове майно, а не із вільного фонду земель запасу сільської ради. ОСОБА_4 не порушено вимог закону, у зв'язку з чим підстав для визнання незаконними і скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на земельну ділянку немає.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня

2015 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою апеляційного суду від 24 грудня 2015 року, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_8, задоволено. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 зобов'язують демонтувати металевий паркан, який встановлений законно приблизно 40 років тому, однак знято лише дерев'яні дошки та на їх місце покладено металеву бляху. Не зазначено, на яку відстань перенести огорожу. Разом із цим, суд апеляційної інстанції посилається на рішення сесії Вербовецької сільської ради від 28 травня 2014 року, що факт самозахоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1, встановлено рішенням сільської ради, яке не оспорене і є чинним. У рішенні сільської ради від 28 травня 2014 року не доведено ту обставину, що земельна ділянка ОСОБА_2 збільшилася за рахунок земельної ділянки ОСОБА_3 після переобладнання огорожі.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають.

Судами встановлено, щоприсадибні земельні ділянки сторін є суміжними.

З 03 квітня 2008 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку та господарських споруд що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за указаною адресою площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку. Правовстановлюючі документи на зазначене нерухоме майно ОСОБА_1 отримала на підставі рішень Вербовецької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 19 серпня 2013 року та від 21 січня 2015 року й отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 січня 2015 року на земельну ділянку площею 0,2375 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем та власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_2 визнала, що у 2012 році переробила паркан, замінивши дерев'яні дошки старого паркану на металеві листи.

Суди, задовольняючи позов, виходили з того, що рішенням Вербовецької сільської ради від 28 травня 2014 року №291-ХХІХ/2014 підтверджується факт захоплення ОСОБА_2 0,0229 га земельної ділянки ОСОБА_3

Згідно з наведеним рішенням Вербовецької сільської ради ОСОБА_1 представила ситуаційну схему землекористування, виготовлену шляхом повторної геодезичної зйомки межі суміжних ділянок, згідно з якою підтверджено неправильність встановлення ОСОБА_2 металічної огорожі на бутобетонному фундаменті довжиною понад 50 м, яку перемістила на ширину ділянки 0,45 м - 1,14 м ОСОБА_3

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2470 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, Косівського району з 19 жовтня 2007 року на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11 серпня 2004 року № 153-ХІІІ та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 876982.

Відповідно до акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування ОСОБА_2 на виконання вказаного вище рішення сільської ради від 11 серпня 2004 року представником землевпорядної організації в присутності ОСОБА_2 та представників суміжних землекористувачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складено акт, що ними проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_2, межі в натурі проходять по огорожі з дротяної сітки та дерева, дерев'яних межових стовпчиках. Суміжними землекористувачами претензій при встановленні меж не виявлено, про що вони підписались в акті.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,2375 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3. Вказану земельну ділянку вона отримала як спадкове майно, а не із вільного фонду земель запасу сільської ради, що відповідає вимогам статті 1225 ЦК України. Таким чином, нею не порушено вимог закону, у зв'язку з чим підстав для визнання незаконними і скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на земельну ділянку не вбачається.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, щоВербовецька сільська рада відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України прийняла 19 серпня 2013 року законне рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, які є у власності, та розташовані за адресою АДРЕСА_1, і таким рішенням право ОСОБА_2 не порушено.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів.

У судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи учасників процесу, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Розглядаючи справу, суд не перевірив чи відповідають розміри земельних ділянок сторін, зазначених в правовстановлюючих документах, фактичним межам земельних ділянок, а саме не перевірив чи ОСОБА_11 захопила частину земельної ділянки ОСОБА_3 розміром 0,0229 га, не обговорив питання про проведення технічної експертизи.

Не перевірено, чи земельна ділянка ОСОБА_2 збільшилася за рахунок земельної ділянки ОСОБА_3 після переобладнання огорожі.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою висновки суду касаційної інстанції. Апеляційний суд фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язку, тим самим спір по суті не вирішив, право сторін на судовий захист, гарантований їм статтями 55, 124 Конституції України та передбачений статтями 3, 4 ЦПК України, не забезпечив, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав, а доводи ОСОБА_2 про порушення її прав землекористування залишив без належного дослідження та оцінки.

Таким чином, судами попередніх інстанцій при розгляді позовних вимог неповно з'ясовані обставини справи, які мають значення для справи. Тому ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими та відповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило