Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №127/7573/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року

м. Київ

справа № 127/7573/17

провадження № 61-3601 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління державної казначейської служби України, Головне управління національної поліції у Вінницькій області, Вінницька місцева прокуратура,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року в складі судді Луценко Л. В. та на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року в складі колегії суддів Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIIІ ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви та скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся суду з позовом до Головного управління державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції у Вінницькій області, Вінницької місцевої прокуратури та з уточненням позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 2 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позову зазначав, що 15 сычня 2008 року постановою слідчого СВ Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області йогобуло притягнуто як обвинуваченого в учиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, а саме нанесення особі тяжких тілесних ушкоджень що спричинили смерть.

Відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а на його майно накладений арешт.

Розслідування в даній справі триває.

Протягом цього періоду порушені його нормальні життєві зв`язки, для організації свого життя він витрачає додаткові зусилля, зазнає моральних страждань, у зв`язку з застосуванням заходів примусу.

Указані обставини спричинили позивачеві глибокі душевну та психологічну травми, викликали пов`язані з цим моральні страждання й переживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстнації виходив із того, що кримінальне провадження в справі триває, постанови слідчих про притягнення позивача як обвинуваченого, про накладення арешту на його майно та постанова суду про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд в установленому порядку не скасовані та на момент розгляду справи є чинними, а тому відсутні докази на підтвердження незаконності бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому, суд першої інстанції керувався спеціальними нормами ЦК України, які в даному випадку не підлягають застосуванню, однак це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, тому правові підстави для скасування цього рішення відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року зазначену скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для зазначення реквізитів оскаржуваних рішень.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана скарга передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги.

На виконання вказаної ухвали ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу із зазначенням реквізитів оскаржуваних судових рішень та усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та безпідставно відмовили в задоволенні позову.

Просив оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на дану касаційну скаргу, в якому управління просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою слідчого СВ Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 15 січня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в учиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, та застосовано відносно нього запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

23 квітня 2008 року накладено арешт на 9/7500 частин будинк по АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2014 року змінено відносно ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд із звільненням підсудного з-під варти із залу судового засідання.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2015 року кримінальна справа №127/17495/13-к про обвинувачення ОСОБА_1 в учиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, була направлена до Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області для організації додаткового розслідування.

10 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив зобов`язати прокурора скасувати постанову слідчого про притягнення його як обвинуваченого, скасувати обраний йому запобіжний захід та скасувати постанову про накладення арешту на майно.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2017 року дану скаргу повернуто без розгляду особі, яка її подала.

На час розгляду справи в суді апеляційної інстнації досудове розслідування по кримінальному провадженню, відкритому відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, не завершене.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої статті 1176 ЦК України, а саме така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

У справі, яка переглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди позивач зазначає бездіяльність органів слідства та прокуратури та відсутністю механізму для скасування застосованих до нього обмежень у вигляді підписки про невиїзд та арешту на майно, а тому відсутні спеціальні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Семчишин А. А. не надав судам першої та апеляційної інстанцій належних і допустимих доказів на підтвердження факту незаконної бездіяльності прокуратури.

З огляду на викладене, правильним є висновок апеляційного суду, що в даному випадку відсутні спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, однак це не вплинуло на правильність вирішення даної справи по суті.

Рішення судів першої та апеляційної істанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат