Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 738/1452/17

провадження № 61-13412св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року у складі судді Слісаря А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ домоволодіння в натурі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, визнати домоволодіння по АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю, визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку та поділити в натурі вказане домоволодіння між ним та відповідачем у рівних долях.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1997 року по 2002 рік проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у АДРЕСА_2 , де вели спільне господарство. У 2002 році у них народилася спільна дитина - син ОСОБА_3 . З 2002 року по 2005 рік вони всі разом проживали у будинку по АДРЕСА_3 , який належав йому на праві приватної власності. У 2005 році за спільні кошти був придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрували на ОСОБА_2 . У 2007 році вони офіційно уклали шлюб. Після продажу у 2013 році його власного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, отримані грошові кошти були витрачені на ремонт та поліпшення будинку по АДРЕСА_1 . Вказував, що здійснені за період шлюбу поліпшення будинку є істотними, а отже він є об`єктом права спільної сумісної власності, тому підлягає поділу. Після розірвання у 2017 році їхнього шлюбу він намагався у добровільному порядку вирішити питання розподілу спільно нажитого майна - житлового будинку та земельної ділянки, проте відповідач не погоджувалась, що змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 29 листопада 2018 року Менський районний суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з недоведеністю позивачем факту спільного проживання з ОСОБА_2 на час придбання спірного будинку, його вимога про визнання домоволодіння спільною сумісною власністю, визнання за ним права власності на 1/2 частину нерухомого майна та його поділ у натурі є безпідставною. Крім цього, позивачем не надано доказів вартості домогосподарства до його поліпшення та після, що позбавило суд можливості визначити, чи відбулось істотне збільшення вартості майна внаслідок спільних трудових і грошових затрат та коштів позивача, отриманих від продажу власного будинку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що стороною позивача не надано доказів істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат, оскільки висновок експерта містить лише вартість здійснених поліпшень на час проведення експертизи. Позивачем відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна до поліпшення, тенденцій щодо загального подорожчання будинку, тощо, не заявлялось. Показання свідків не можуть бути тими належними доказами, що підтверджують істотність збільшення вартості будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та винести судове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про наявність у сторін до укладення шлюбу спільного бюджету та спільних витрат, ведення спільного господарства та придбання майна в інтересах сім`ї.

Також заявник зазначає про те, що факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, в тому числі і на час придбання відповідачем спірного домоволодіння, а саме, 10 листопада 2004 року підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Однак суд першої інстанції у своєму рішенні обґрунтованих аргументів відхилення показань вищезазначених свідків для встановлення юридичного факту не навів, а суд апеляційної інстанції уваги на це не звернув.

Крім цього, даний факт підтверджується і народженням ІНФОРМАЦІЯ_2 спільної дитини, сина ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції прийшов до наступного помилкового висновку, з яким необґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, що заявник не довів доказами істотного збільшення вартості спірного житлового будинку, виходячи із зроблених у ньому покращень за час шлюбу з відповідачем. Однак за клопотанням саме представника заявника була призначена та проведена судова будівельно-технічна експертиза, на підставі якого є можливість порівняти вартість спірного житлового будинку з вартістю здійснених заявником та відповідачем поліпшень у спірному житловому будинку, які складають майже половину вартості спірного житлового будинку.

Судами обох інстанцій не було враховано, що спірний житловий будинок є для ОСОБА_1 єдиним житлом, в яке він вкладав свою працю та кошти.

У зв`язку з чим, судові рішення попередніх інстанцій прийняті із порушенням норм процесуального та матеріального права, а викладені висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 - адвокат Радченко О. О. у поданому відзиві на касаційну скаргу зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували спільне проживання позивача з відповідачем у період з 1997 року по 25 грудня 2007 року та не доведено жодної складової сім`ї, які передбачені статтею 3 СК України.

Судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що крім показань свідків, які є родичами позивача, матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували, що у сторін по справі до укладенню шлюбу був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були спільні витрати та придбання іншого майна в інтересах .

Окрім цього, як вказано у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц для встановлення факту спільного проживання, показання свідків не можуть бути єдиною підставою.

Також виходячи з даної правової позиції, щоб з`ясувати чи істотно збільшилась вартість спірного майна, сторона яка вказує, що таке збільшення відбулося, повинна надати суду докази вартості спірного майна до та після поліпшення.

Такі докази в матеріалах справи відсутні, як відсутні і докази, які підтверджують той факт, коли саме були здійснені відповідні поліпшення.

Крім цього, всі доводи позивача зводяться до переоцінки доказів.

Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

У зв`язку з вищезазначеним, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Дубовик Н. М. у поданому відзиві на касаційну скаргу зазначила, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про наявність у сторін до укладення шлюбу спільного бюджету та спільних витрат, ведення спільного господарства та придбання майна в інтересах сім`ї, а наявність у сторін спільної дитини та показання свідків з боку позивача не можуть підтверджувати факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що до набрання чинності СКУ, тобто до 01 січня 2004 року, правовий інститут проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не існував, а придбання особами майна за спільні кошти мало доводитись на підставі відповідних письмових доказів, які б засвідчували наявність спільних коштів та витрат. Матеріали справи належних доказів на підтвердження придбання спірного будинку та земельної ділянки саме за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не містять.

Крім цього, ОСОБА_1 просить визнати право власності на 1/2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірне домоволодіння було придбано відповідачем 10 листопада 2004 року до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 за власні кошти та кошти її батьків, які мали таку фінансову можливість.

Щодо висновку судової будівельно-технічної експертизи, то даний висновок експерта є необґрунтованим, оскільки допитана в судому засідання експерт ОСОБА_17 повідомила суду про те, що нею не досліджувались в повному обсязі матеріали цивільної справи, а саме договір купівлі-продажу спірного будинку та документи, які підтверджують час вступу сторін до шлюбу та його розірвання. Отже, варіанти поділу спірного будинку та розмір часток визначений нею виходячи з вимог позовної заяви.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Менського районного суду Чернігівської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 листопада 2004 року ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,60 га та житловий будинок з надвірними будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу від 10 листопада 2004 року.

25 грудня 2007 року виконкомом Березнянської селищної ради Менського району Чернігівської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

28 липня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 28 грудня 2013 року за реєстровими номерами відповідно 1 210 та 1 213 засвідчено продаж ОСОБА_1 належного йому на праві власності указаного майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

У свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком записаний ОСОБА_12 , матір`ю - ОСОБА_2 .

Довідкою Чернігівської загальноосвітньої школи № 3 від 03 жовтня 2017 року № 207 засвідчено, що ОСОБА_13 навчався у цьому навчальному закладі з 01 вересня 2001 року по 04 січня 2007 року. Як свідчить довідка Березнянської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів останній продовжив навчання у цій школі з 15 січня 2007 року по 30 травня 2012 року.

Довідкою Березнянського комунального дошкільного навчального закладу «Берізка» підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував указаний дошкільний навчальний заклад з серпня 2005 року по червень 2008 року.

Відповідно до записів у трудовій книжці відповідача, ОСОБА_2 у період з 1997 по 2001 рік обіймала різні посади в різних установах, що розташовані у місті Чернігів.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року за № 03-18 встановлено, що дійсна ринкова вартість житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на час проведення експертизи складає 486 660 грн. Згідно з наданими експерту матеріалами в період з 15 жовтня 2004 року по 10 вересня 2015 року у будинку були здійснені поліпшення, вартість яких без урахування самочинно збудованих будівель складає 40 402 грн. Вартість здійснених поліпшень, що збудовані без повідомлення про початок будівництва, а саме прибудови літ. А2-1, гараж літ. б-1 складає 188 385 грн. Представлено варіанти поділу будинку та земельної ділянки в натурі на місцевості.

Звернувшись до суду з вимогою про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 з 1997 року по 25 грудня 2007 однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ домоволодіння в натурі, ОСОБА_15 зазначав, що проживав у зазначений період разом з відповідачем як сім`я, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбали за спільні кошти житло та здійснювали у ньому поточний ремонт, зробили переобладнання системи опалення, збудували гараж та прибудови, у зв`язку з чим вважає, що спірний житловий будинок набутий ними під час спільного проживання і належить їм на праві спільної сумісної власності, отже він має право на 1/2 частину нерухомого майна.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що не доведено позивачем факту його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року .

Доводи касаційної скарги про те, що факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, в тому числі і на час придбання відповідачем спірного домоволодіння, а саме, 10 листопада 2004 року підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що наявність у сторін спільного сина ОСОБА_3 , може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а свідчить лише про те, що сторони до укладення у 2007 році шлюбу мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньої нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання майна конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна, як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна, як об`єкта.

Верховний Суд погоджується із судом першої та апеляційної інстанції стосовно того, що стороною позивача не надано доказів істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат, оскільки висновок експерта містить лише вартість здійснених поліпшень на час проведення експертизи. Позивачем відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна до поліпшення, тенденцій щодо загального подорожчання будинку, тощо, не заявлялось. Показання свідків не можуть бути тими належними доказами, що підтверджують істотність збільшення вартості будинку.

Підсумовуючи вищенаведене Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Дубовик Н. М. про розгляд справи за участю ОСОБА_2 та адвоката Дубовик Н. М.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дубовик Н. М. подала до Верховного Суду відзив, в якому, зокрема просила справу розглядати за її участю та участю ОСОБА_2

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Дубовик Наталії Миколаївни про розгляд за участю ОСОБА_2 та адвоката Дубовик Наталії Миколаївни справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ домоволодіння в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без з мін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська