Постанова

Іменем України

07 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 285/3523/18

провадження № 61-9163св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) на постанову Житомирського апеляційного суду в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І. від 29 квітня 2021 року

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції у Житомирській області (на даний час Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Хмельницький), Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (далі - ГУ ДКУ у Житомирській області), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування шкоди, заподіяної державним виконавцем.

Позов мотивовано тим, що відділом ДВС у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа від 23 січня 2012 року № 2-1537 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 55 416,53 передано для реалізації шляхом проведення прилюдних торгів належне боржнику нерухоме майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1. ОСОБА_1 зазначала, що згідно з протоколом проведення прилюдних торгів, у зв'язку з чим вона внесла на рахунок відділу ДВС за придбання майна 26 768,80 грн, отримала свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок і зареєструвала своє право власності. 25 вересня 2014 року позивач уклала нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку та отримала аванс від покупця у розмірі 74 500 грн.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015 року визнано недійсними прилюдні торги, проведені 17 грудня 2012 року, та свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане на її ім'я.

Позивач вважала, що причиною визнання недійсними прилюдних торгів стало те, що державний виконавець неналежно виконував свої обов'язки і порушив вимоги закону при проведенні зазначених виконавчих дій та такими неправомірними діями державного виконавця їй завдано шкоди, яка складається з упущеної вигоди у вигляді неотримання коштів від реалізації придбаного майна у розмірі 149 500
грн, та збитків у вигляді штрафних санкцій, передбачених попереднім договором, у розмірі 224 000 грн і пені у розмірі 511 290 грн.

Позивач просила суд застосувати наслідки недійсного правочину, укладеного за результатами проведених 17 грудня 2012 року прилюдних торгів, у вигляді реституції в частині невиплачених нею коштів у розмірі 26 767,80 грн, стягнувши з відділу ДВС вказану суму на її користь, а також відсотки за користування чужими коштами у розмірі 2 409,10 грн, та інфляційні в трати у розмірі 8 217,80

грн; стягнути з держави України в особі ГУ ДКС України в Житомирській області 884 790 грн, в рахунок відшкодування шкоди, а саме: 149 500 грн упущеної вигоди, 224 00 грн штрафних санкцій та 511 290 грн пені.

Судові рішення ухвалені по справі

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витрати позивачки, понесені нею за придбання нерухомого майна, не підлягають поверненню останній, оскільки орган ДВС не є стороною правочину з реалізації арештованого майна. Витрати за попереднім договором купівлі-продажу будинку від 25 вересня 2014 року не можна трактувати як збитки у розумінні статті 22 ЦК України, так як позивачем не доведено факту неправомірних дій посадових осіб виконавчої служби та прямого причинного зв'язку між визнанням недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та понесеними нею витратами за попереднім договором купівлі-продажу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсного правочину скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з Новоград-Волинського МР ВДВС ГТУЮ у Житомирській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 22 779,40 грн, сплачені за придбаний житловий будинок згідно з актом державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна від 26 грудня 2012 року, шляхом списання ГУ ДКУ у Житомирській області коштів з рахунку державної виконавчої служби, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Вирішено питання про судовий збір. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган ДВС й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє орган ДВС статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов'язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню сплачені нею на рахунок ВДВС за придбане майно кошти в розмірі 22 779,40 грн. Статті 625 ЦК України застосовується виключно в разі порушення грошового зобов'язання, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних нарахувань не підлягають до задоволення.

Відсутні підстави для стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_1 884 790 грн на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки зазначені кошти не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь ОСОБА_1 2 052,02 грн як 3% річних від простроченої суми та 8 217,80 грн інфляційних втрат, а всього 10 269,82 грн.

Вирішено питання про судовий збір.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що положення частини 2 статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, що призвело до порушення судом норм матеріального права і, як наслідок, ухвалення помилкового рішення. За таких обставин наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми відповідно до статті 625 ЦК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2021 року Новоград-Волинське МВ ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року в частині стягнення із заявника на користь ОСОБА_1 2 052,02 грн, як 3% річних від простроченої суми та 8 217,80 грн інфляційних втрат, а всього 10 269,82 грн та 483,83 грн судового збору.

Касаційна скарга мотивована тим, що у спірних правовідносинах, які склалися між сторонами, відсутній елемент прострочення грошового зобов'язання, тобто цивільного порушення, за яке б наставала відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Так, ураховуючи правову природу грошових коштів, які просить стягнути з відповідача позивач, а також те, що глава 83 "Збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України, статті якого застосовуються для врегулювання спірних правовідносин між сторонами даного позову, не передбачає нарахування та відшкодування інфляційних витрат у разі безпідставного збереження грошей.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 285/3523/18 з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2015 року, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги, проведені 17 грудня 2012 року з реалізації арештованого нерухомого майна - житлового будинку, загальною площею 42,8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 який належав на праві власності ОСОБА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 14 березня 2014 року на житловий будинок, загальною площею 42,8 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та було видано на ім'я ОСОБА_1 на підставі акту державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна, затвердженого начальником Державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції 26 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 665, видане приватним нотаріусом Качан В. О.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 625 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

При цьому в указаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина 5 статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.

Судом установлено, що прилюдні торги визнано недійсними з 24 вересня 2015 року та з цього часу виник обов'язок у Державної виконавчої служби повернути на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 22 779,40 грн, сплачені нею за придбаний житловий будинок згідно з актом державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна від 26 грудня 2012 року.

За змістом статей 524, 533, 534, 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Отже доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

Частиною 3 статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року (в частині вимог щодо стягнення із заявника на користь ОСОБА_1 2 052,02 грн, як 3% річних від простроченої суми та 8 217,80 грн інфляційних втрат та 483,83 грн судового збору до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Хмельницький) залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року в частині вимог щодо стягнення із заявника на користь ОСОБА_1 2 052,02 грн, як 3% річних від простроченої суми та 8 217,80 грн інфляційних втрат та 483,83
грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун