Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №369/6400/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 369/6400/17

провадження № 61-799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Данілова О. М., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «НДВА «Пуща-Водиця») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі № 2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «НДВА «Пуща-Водиця» до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000,00 грн. У квітні 2017 року під час проведення роботи відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», спрямованої на виявлення підстав представництва інтересів держави в суді, місцевою прокуратурою встановлено факт повторного незаконного вибуття земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1, яку на підставі заяви ОСОБА_4 поділено на дві земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_2, площею 4,7431 га, та НОМЕР_3, площею 3,9569 га, на які 17 березня 2017 року зареєстровано право власності за ОСОБА_4 Надалі земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2017 за № 1711, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, перейшла у власність останньої. Крім цього, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2017 року за № 1717, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, перейшла у власність останньої.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, яку рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 та яка в подальшому на підставі її заяви поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, фактично повторно вибула з володіння держави поза волею власника, що вже встановлено судами,то наявні всі підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для витребування земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у ОСОБА_3 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області у постійне користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

Посилаючись на викладене, позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області у постійне користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 4,7431 га, та з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 3,9569 га, розташовані у с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, вартістю 113 604,22 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ДП «НДВА «Пуща-Водиця» добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності ця земельна діялнка втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради. На час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення від 07 липня 2010 року № 2 та рішення від 04 серпня 2010 року № 4 в Україні не проведене розмежування земель на землі державної і комунальної власності. Спірна земельна ділянка лише використовувалась ДП «НДВА «Пуща-Водиця» для вирощування кормових культур, а тому вирішувати питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га, яка знаходилась у південно-західній частині с. Софіївська Борщагівка, відповідно до закону мала право сільська рада. При цьому належна ОСОБА_3 земельна ділянка мала цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а земельна ділянка, яку позивач просить витребувати, має інше цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, і право власності на неї підтверджується відповідними договорами, а тому вимоги прокурора є безпідставними, оскільки об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не брала участі у розгляді цивільної справи № 2-2366/12, за результатами розгляду якої Апеляційним судом Київської області ухвалене рішення від 11 грудня 2014 року № 22-ц-780/6753/2014, на яке посилається позивач у позовній заяві. ДП «НДВА «Пуща-Водиця» добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності вона втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У грудні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що державний акт у судовому порядку визнаний недійсним та скасований, ОСОБА_4 свідомо здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, площею 4,7431 га, та НОМЕР_3, площею 3,9569 га, з метою уникнення відповідальності за невиконання рішення суду.

У березні 2018 року до суду від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому, зокрема, йдеться про те, що за будь-яких обставин відсутні законні підстави для касаційного провадження за касаційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій у цій справі, а також розгляд касаційної скарги прокурора по суті не може бути здійснений касаційним судом, оскільки буде вдруге відкрито касаційне провадження на рішення та ухвалу суддів попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи правомірно не застосували частину третю статті 61 ЦПК України 2004 року, оскільки ОСОБА_3 не брала участі у розгляді справи № 2-2366/12. Крім того, відповідно до ЗК України (в редакції на час прийняття сільською радою рішення від 07 липня 2010 року) розпоряджатися спірними земельними ділянками належало Софіївсько-Борщагівській сільській раді, оскільки в Україні не здійснене розмежування земель державної та комунальної власності, а спірні земельні ділянки знаходились в адміністративних межах сільської ради.

У травні 2018 року від першого заступника прокурора Київської області надійшла відповідь на відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, згідно з якою доводи, викладені відповідачем, не відповідають дійсним обставинам справи, а судові рішення прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «НДВА «Пуща-Водиця», згідно з яким сільська рада розпорядилася землями державної власності, тобто вийшла за межі своїх повноважень.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право постійного користування, виданим 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, у користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця» перебувала земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 липня 2010 року рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 2 припинене право постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельною ділянкою площею 61,85 га.

04 серпня 2010 року рішенням 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 4 затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельною ділянкою площею 61,85 га та віднесено її до земель запасу.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року, позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, 77 громадян України про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельних ділянок задоволено.

Визнано недійсними та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 07 липня 2010 року № 2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця»; рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 04 серпня 2010 року № 4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця»; рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 04 серпня 2010 року №№ 51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства; рішення 40-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 10 вересня 2010 року №№ 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером НОМЕР_5, виданий ОСОБА_8; № НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_6, виданий ОСОБА_9; № НОМЕР_9 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_7, виданий ОСОБА_10

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «НДВА «Пуща-Водиця» 7 земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у с. Софіївська-Борщагівка Київської області, а саме: площею: 8,7 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться у власності ОСОБА_4: площею 9,5838 га з кадастровим номером НОМЕР_10, яка знаходиться у власності ОСОБА_11; площею 2,9899 га з кадастровим номером НОМЕР_11, яка знаходиться у власності ОСОБА_11; площею 8,1853 га з кадастровим номером НОМЕР_12, яка знаходиться у власності ОСОБА_11; площею 0,4708 га з кадастровим номером НОМЕР_5, яка знаходиться у власності ОСОБА_8; площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_6, яка знаходиться у власності ОСОБА_9; площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_7, яка знаходиться у власності ОСОБА_10

Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у задоволенні заяв ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Суди у справі № 2-2615/2011, встановивши, що спірні земельні ділянки на час прийняття сільською радою рішення про припинення права постійного користування ними перебували в державній власності, застосувавши норми частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України, дійшли висновку про відсутність повноважень у сільської ради щодо прийняття рішень про припинення права користування спірними земельними ділянками, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою. При цьому суд вважав, що рішення Київської обласної ради від 02 березня 2006 року № 370-32 «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» не припиняє права власності і користування земельними ділянками, якщо їх не було вилучено відповідно до статті 173 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття радою рішення). Крім того, установивши, що спірні земельні ділянки відносяться до ріллі, суд указав на те, що відповідно до частин першої, другої та дев'ятої статті 149 ЗК України вилучення цих земельних ділянок можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому суд дійшов висновку, що на підставі статей 152, 155 ЗК України визнанню недійсними підлягають відповідні рішення сільської ради та державні акти на право власності на земельні ділянки. Ураховуючи, що прокурором заявлялась вимога про витребування спірних земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України та що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника (держави) поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження ними належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось, суд дійшов також висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області про витребування вказаних земельних ділянок згідно зі статтею 388 ЦК України у добросовісних набувачів.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, під час розгляду цієї справи вдався до переоцінки обставин і доказів, які вже були предметом розгляду справи та яким рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року надано відповідну оцінку. Зокрема, вдруге досліджувалися підстави припинення права користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця, порядок її вилучення та законність передання її у власність відповідачам, що є порушенням принципу приюдиційності судових рішень.

Отже, оскаржувані рішення не можна вважати законними і обґрунтованим, оскільки вони ухвалені з порушенням норм процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи судам належить врахувати, що предметом позову у цій справі є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.

Нормативно-правове обґрунтування

При застосуванні указаної норми права судам належить враховувати, що за правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Отже, під час розгляду цієї справи судам належить врахувати приюдиційні обставини, встановлені судами у справі № 2-2615/2011.

Крім того, вирішуючи питання про наявність підстав для витребування у відповідача земельних ділянок, судам належить керуватись тим, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Площа земельної ділянки вираховується як площа проекції межі земельної ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (у натуру) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням акта винесення меж земельної ділянки в натуру. Місце розташування земельної ділянки фіксується прив'язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі). Таким чином, земельна ділянка - це індивідуально визначена річ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 8,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1, і після ухвалення рішення суду про витребування земельної ділянки поділила її на дві частини та продала ОСОБА_3, суди не зазначили, на підставі чого така земельна ділянка була поділена на дві частини, яким, у свою чергу, присвоєно окремі кадастрові номери, і чи знаходяться ці дві земельні ділянки територіально і конфігурально в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування у ОСОБА_4, чи наявні підстави для витребовування у ОСОБА_3 саме цих земельних ділянок.

При новому розгляді справи судам, крім усунення вищезазначених допущених порушень вимог матеріального і процесуального законодавства, необхідно звернути увагу і врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов'язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для дослідження наявних у справі доказів та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на те, що за результатами розгляду касаційних скарг ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та ГУ Держгеокадастру у Київській області у цій справі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року, вказана ухвала також підлягає скасуванню на підставі частини третьої статті 405 ЦПК України.

Керуючись статтями 405, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик