Постанова

Іменем України

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 442/2025/18

провадження № 61-8586св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

особа, дії якої оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Пасюковим Володимиром Вікторовичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В.

Скарга мотивована тим, що постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у справі № 442/2025/20 залишено без змін рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2019 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 349 270 грн.

08 квітня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області видав виконавчі листи про примусове солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 349 270 грн.

30 квітня 2020 року на підставі виконавчого листа про примусове стягнення вказаної заборгованості приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н. В. розпочав виконавче провадження № 61955395.

Вважає, що під час відкриття виконавчого провадження та у подальшому, приватний виконавець порушив права боржника, що стало підставою для звернення до суду з даною скаргою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив поновити строки для звернення із скаргою на дії приватного виконавця, оскільки такі пропущені з поважних причин. Визнати рішення приватного виконавця Павлюка Н. В. викладені у постановах:

від 30.04.2020 року про відкриття виконавчого провадження;

від 04.05.2020 року про стягнення з боржника основаної винагороди;

від 04.05.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;

від 05.05.2020 про арешт коштів боржника;

від 06.05.2020 року про арешт майна боржника;

від 27.05.2020 року про розшук майна боржника;

від 18.06.2020 року про опис та арешт майна боржника, такими, що порушують права та свободи ОСОБА_1 та неправомірними.

Скасувати ці постанови приватного виконавця Павлюка Н. В. прийняті ним у виконавчому провадженні № 61955395.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано рішення приватного виконавця Павлюка Н. В., викладені у постановах від 06 травня 2020 року про арешт майна боржника та від 18 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника, неправомірними та такими, що порушують права та свободи ОСОБА_1.

Скасовано постанови приватного виконавця Павлюка Н. В. від 06 травня 2020 року про арешт майна боржника та від 18 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 61955395.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині визнання рішення приватного виконавця Павлюка Н. В., викладені у постановах від 04 травня 2020 року про стягнення з боржника основаної винагороди, від 04 травня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження закрито.

В задоволені інших вимог скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач не зазначав конкретне майно боржника, на яке він просить накласти арешт, тому приватний виконавець не мав правових підстав для винесення постанови від 18 червня 2020 року, якою накладено арешт на ј квартири, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та його батькам, оскільки сума коштів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 у відповідності до рішення суду, неспівмірна вартості ј квартири, яка йому належить.

При цьому заначено, що накладення арешту на ј квартири прийнято приватним виконавцем до вирішення питання щодо достатності вже арештованого на той час майна (причіпу), майнових прав (ТзОВ "УПГ АИНДОММЕ-5") та рахунків (коштів на них) для покриття заборгованості і основної суми винагороди у виконавчому провадженні.

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, місцевий суд виходив з того, що виконавчий лист, який перебуває на виконанні в приватного виконавця, відповідає вимогам, встановленим для виконавчого документу, відтак підлягає примусовому виконанню, тому постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження відповідає вимогам чинного законодавства, як і постанови про арешт коштів, розшук майна.

Не погодившись з такою ухвалою в частині задоволених вимог скарги та стягнення судових витрат, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н. В. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року ухвалу місцевого суду в частині визнання рішення приватного виконавця Павлюка Н. В., викладеного у постановах від 06 травня 2020 року про арешт майна боржника та від 18 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника, такими, що порушують права та свободи ОСОБА_1 та неправомірними, скасування постанови приватного виконавця Павлюка Н. В. від 06 травня 2020 року про арешт майна боржника та від 18 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 61955395 та стягнення з приватного виконавця Павлюка Н. В. на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 20 900 грн скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог скарги.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приватний виконавець має право з метою реального виконання рішення накладати арешт як на майно, так і кошти боржника, і такі його дії відповідають вимогам закону.

Апеляційний суд виходив також з того, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Оскільки ухвала суду першої інстанції оскаржувалась виключно приватним виконавцем та лише в частині задоволених вимог скарги, апеляційний суд, враховуючи вимоги статті 367 ЦПК України, законність ухвали суду в іншій частині не перевіряв.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пасюкова В. В., посилаючись на порушення апеляційним судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що, судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми процесуального права.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

01 вересня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.

Києва Павлюка Н. В. перебуває виконавче провадження № 61955395 щодо виконання виконавчого листа № 442/2025/18, виданого 08 квітня 2020 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 349 270 грн.

Відкривши виконавче провадження, приватний виконавець зобов'язав боржника подати декларацію про доходи та майно, попередивши про відповідальність за неподання такого.

06 травня 2020 року приватний виконавець наклав арешт на майно боржника, а саме, встановивши з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що боржник є співзасновником ТзОВ "УПГ АИНДОММЕ-5", наклав арешт на частку боржника у товаристві у межах суми звернення стягнення, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 384 412 грн.

27 травня 2020 року приватний виконавець Павлюк Н. В. оголосив в розшук майно боржника: причіп модель 8904-L, рік виробництва 2016, д. н. з. НОМЕР_1.

18 червня 2020 року приватний виконавець, встановивши, що боржник не виконав рішення суду, при цьому згідно інформації КП КМР "Київське міське бюро технічної інвентаризації" йому належить на праві власності ј частина квартири, описав та наклав арешт на ј частину вказаного житлового приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і надалі у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов про арешт майна боржника) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частин 1 , 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених частин 1 , 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Установлено, що встановивши з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що боржник є співзасновником ТзОВ "УПГ АИНДОММЕ-5", приватний виконавець наклав арешт на частку боржника у вказаному товаристві у межах суми звернення стягнення.

При цьому, з'ясувавши, що боржник не виконав рішення, отримавши інформацію з приводу нерухомого майна, яке перебуває у власності боржника, приватний виконавець наклав арешт на ј частину трикімнатної житлової квартири загальною площею 72,2 кв. м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1, і призначив відповідального зберігача ОСОБА_2, попередивши його про кримінальну відповідальність.

Отже, приватний виконавець вирішив питання про арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення з дотриманням вимог закону. Порушення прав боржника цими постановами не встановлено.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що приватний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів для примусового виконання рішень, а дії приватного виконавця щодо винесення постанов від 06 травня 2020 року про арешт майна боржника та від 18 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника вчинені відповідно до норм Законом України "Про виконавче провадження", спрямовані на забезпечення реального виконання рішення.

Посилання в касаційній скарзі щодо відсутності підстав для накладення арешту на частку квартири не спростовують висновків апеляційного суду в цій частині, оскільки накладення арешту на частину квартири не позбавило ОСОБА_1 та членів його сім'ї (співвласників) можливості користуватись та володіти своїм майном, а лише тимчасово обмежило право боржника на відчуження майна до виконання рішення суду.

Ураховуючи, що заборгованість за рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області на час вжиття приватним виконавцем відповідних обмежень не погашена, касаційний суд вважає, що у такому випадку приватним виконавцем не порушені основні засади виконавчого провадження, встановлені статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема щодо співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду, в оскаржуваній частині, не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Пасюковим Володимиром Вікторовичем, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, в оскаржуваній частині, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов