Історія справи

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 2-9825/06

провадження № 61-25600св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_20 та ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Процик М. В., Сєвєрової Є. С.,

Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_22, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 про визнання права власності на підвальне приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 травня 1998 року. Під належною йому квартирою розташоване підвальне приміщення площею 50 кв. м.

На підставі вищевказаного ОСОБА_1просив суд визнати за ним право власності на підвальне приміщення площею 50 кв. м, що розташоване

у будинку АДРЕСА_2

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 01 грудня

2006 року (у складі судді Ільченко Н. А.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на підвальне приміщення площе 50 кв. м у будинку АДРЕСА_2

Виконання рішення в частині реєстрації зазначеного об'єкту у встановленому порядку на праві приватної власності за ОСОБА_1 покладено на Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН»).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є співвласником спірного підвального приміщення, інші мешканці будинку - відповідачі у справі, не заперечують проти передачі підвального приміщення у власність позивачу, тому позов є правомірним.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2015 року

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2006 року відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2015 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, оскільки позивач набув одноособове право власності на спірне підвальне приміщення всупереч вимогам закону, тому він не вправі вимагати судового захисту порушеного права шляхом визнання за ним права власності, з підстав визначених статтею 392 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду і постановити нову ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана через вісім років з моменту його проголошення, тому апеляційний суд зобов'язаний був відмовити у відкритті апеляційного провадження. Також апеляційний суд не залучив до участі у справі нового власника спірного приміщення - ОСОБА_20

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_20 просить скасувати рішення апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2010 року ОСОБА_20 набула право власності на спірне підвальне приміщення, проте апеляційний суд не залучив її до участі у справі. Вирішуючи питання про права та обов'язки Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, апеляційний суд також не залучив його до участі у справі. Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзиви на касаційні скарги, заперечень щодо їх вимог і змісту до суду не направили.

16 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_23 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування

від 17 травня 1998 року.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно нежитлові приміщення підвалу № АДРЕСА_2 з 05 лютого 2009 року зареєстровані за Одеською міською радою.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 15 січня 2009 року нежитлове підвальне приміщення № 601 площею 45,1 кв. м належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради. У свідоцтві про право власності зазначено, що воно видане на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453.

Отже, на момент вирішення справи судом першої інстанції відповідно до наявних в справі доказів власником спірного приміщення була територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Згідно з актом обстеження від 08 лютого 2016 року, складеним представниками Комунального підприємства «Житлово-комунальна служба «Порто-франківський» (далі - КП «ЖКС «Порто-франківський»), Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» (далі - БТІ Одеської міської ради) та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради спірне нежитлове підвальне приміщення № 601 площею 45,1 кв. м і нежитлове підвальне приміщення площею 50 кв. м (на яке суд визнав право власності) на АДРЕСА_2

у місті Одесі є одним і тим же приміщенням та за статусом є нежитловим.

Також установлено, що у позивача на момент ухвалення рішення суду першої інстанції існував спір з приводу спірного нерухомого майна з Виконавчим комітетом Одеської міської ради та з Одеською міською радою, які участі у розгляді цієї справи не приймали.

Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня

2006 року № 453 та видане на підставі нього свідоцтво про право власності є чинним, неправомірним судом не визнавались і не скасовувалось.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Порядок заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідачів визначено у статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), відповідно до частини першої якої суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Проте, позивач не подав такого клопотання до суду першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на час ухвалення рішення місцевого суду від 01 грудня 2006 року було чинним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року щодо належності спірного приміщення територіальній громаді міста Одеси, а у ОСОБА_1 існував спір щодо спірного нерухомого майна з виконавчим комітетом Одеської міської ради та Одеською міською радою, які участі у розгляді цієї справи не приймали і судом в якості співвідповідачів не залучались.

Відповідно до статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки згідно зі статтею 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що нормами статей 369 (здійснення права спільної сумісної власності), 392 ЦК України не передбачено визнання права власності на об'єкт нерухомості (підвальне приміщення), яке належить територіальній громаді міста за рішенням суду.

Не заслуговують на уваги доводи касаційних скарг, що апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції недоліків та не залучив до участі у розгляді справи інших учасників судового процесу, права яких можуть бути вирішені під час розгляду справи, оскільки в силу вимог процесуального закону апеляційний суд був позбавлений можливості вирішувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження, оскільки апеляційну скаргу подано Департаментом комунальної власності Одеської міської ради як юридичною особою, яка не була залучена до участі у справі, яка представляє територіальну громаду і яка є власником спірного майна. Про оскаржуване рішення суду першої інстанції скаржник дізнався лише 05 серпня 2015 року.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність рішення не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_20 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська