Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №147/387/17
Постанова КЦС ВП від 10.12.2018 року у справі №147/387/17

Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 147/387/17

провадження № 61-10693св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, відповідач - Державне підприємство «Тростянецький спиртовий завод»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада

2017 року у складі судді Волошина І. А. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (далі - ДП «Тростянецький спиртовий завод») про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 жовтня по 19 листопада 2015 року ОСОБА_4 працювала архіваріусом за строковим трудовим договором у ДП «Тростянецький спиртовий завод». З 20 листопада 2015 року

по 29 березня 2016 року вона працювала на цій же посаді, з якої звільнена за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

На день звільнення з роботи підприємством їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 10 173,12 грн.

Ураховуючи те, що в день звільнення розрахунок з нею проведений не був, вона працювала на підприємстві два періоди - з 20 жовтня по 19 листопада 2015 року та з 20 листопада 2015 року по 29 березня 2016 року, відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку також за два періоди.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_4, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної платі в сумі 10 173,12 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення суду в сумі 62 497,48 грн, виходячи із середньоденної зарплати за період роботи з 20 жовтня до 19 листопада 2015 року в сумі 152,26 грн та за період роботи з 20 листопада 2015 року до 29 березня 2016 року - 27,13 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області

від 07 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 10 102,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок за період її роботи

з 20 жовтня 2015 року до 29 березня 2016 року, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до вимог статті 117 КЗпП України. Водночас нарахування позивачем середнього заробітку за два періоди є подвійним стягненням, а тому датою остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_4 є лише 30 березня 2016 року. З урахуванням проведеного відповідачем фактичного розрахунку з позивачем 15 травня 2017 року, сума компенсації за 280 робочих дні становить 10 102,40 грн.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року рішення Тростянецького районного суду Вінницької області

від 07 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та у хвалено в цій частині нове рішення, яким позов

ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 17 530,80 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова Апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 було звільнено 29 березня 2016 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за січень-лютий 2016 року. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції допустив порушення норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчисливши його за лютий

і березень 2016 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в незалежності від продовження строку дії трудового договору, відповідно до положень статей 47,

116 КЗпП України, роботодавець при звільненні повинен був виплатити усі належні позивачу суми. Разом з тим, суди попередніх інстанцій у порушення положень статей 117 КЗпП України та Порядку № 100 зменшили суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, у зв'язку з чим судові рішення є такими, які не ґрунтуються на законі.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати в апеляційному порядку не оскаржувалось, тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.

Суди встановили, що з 20 жовтня 2015 року ОСОБА_4 працювала у

ДП «Тростянецький спиртовий завод» на посаді архіваріуса.

19 листопада 2015 року її було звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

20 листопада 2015 року ОСОБА_4 прийнято в ДП «Тростянецький спиртовий завод» на посаду архіваріуса та 29 березня 2016 року звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки від 08 червня 2016 року № 99 ДП «Тростянецький спиртовий завод» має перед позивачем заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 10 173,12 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2017 року відповідач перерахував ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати в розмірі 10 173,12 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень, квитанцією поштового пересилання та повідомленням УДППЗ від 15 травня 2017 року про надходження поштового переказу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за два періоди роботи є подвійним стягненням, який є неспівмірним з трудовими правами працівника, так як відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України

20 листопада 2015 року між ДП «Тростянецький спиртовий завод» та ОСОБА_4 був переукладений строковий трудовий договір

від 20 жовтня 2015 року і такий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк.

Отже, до безперервного періоду роботу позивача зараховується час

з 20 жовтня 2015 року по 29 березня 2016 року, а тому днем проведення повного розрахунку при звільненні позивача є саме 29 березня 2016 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_4 відбулося 29 березня 2016 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме - за січень-лютий 2016 року.

Відповідно до розділу IV пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільнені є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_4 за січень-лютий

2016 року їй нараховано дохід у розмірі 2 504,37 грн, тому середньоденна заробітна плата складає: 2 504,37 грн / 40 робочих днів = 62,61 грн за один день.

Встановивши період, за який необхідно здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, кількість робочих днів та врахувавши, що середній заробіток за час затримки розрахунку складає 17 530,80 грн (280 роб. дні х 62,61 грн), апеляційний суд обґрунтовано стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у вказаному розмірі.

Доводи касаційної скарги про те, що в незалежності від продовження строку дії трудового договору, відповідно до положень статей 47,

116 КЗпП України, роботодавець при звільненні повинен був виплатити усі належні позивачу суми, не заслуговують на увагу, оскільки , як вбачається з матеріалів справи 15 травня 2017 року відповідач перерахував

ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати в розмірі 10 173,12 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень, квитанцією поштового пересилання та повідомленням УДППЗ від 15 травня 2017 року про надходження поштового переказу.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області

від 07 листопада 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк