Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №361/10355/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 361/10355/21

провадження № 61-15174св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «РВС Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс»,

треті особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Васюком Миколою Миколайовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Мазурик О. Ф., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «РВС Банк» (далі - АТ «РВС Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (далі - ТОВ «ФК «Паріс»), треті особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК»

(далі - ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК»), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) «Київ» та ОСОБА_2 укладений договір № 127 про надання кредиту у сумі 832 800 доларів США, строком до 01 листопада 2009 року для придбання земельних ділянок за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби. Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору на забезпечення своїх зобов`язань щодо погашення кредиту позичальник ОСОБА_2 передав кредитодавцю в заставу майнові права на земельні ділянки, за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби, про що сторони укладають договір застави.

02 листопада 2006 року між ОСОБА_2 (заставодавцем) та АКБ «Київ» (заставодержателем) укладений договір № 5-06/170 застави майнових прав, складений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення. Зазначеним договором, відповідно до пункту 1.1 застоводавець на забезпечення своєчасного та повного виконання взятих на себе зобов`язань за договором від 02 листопада 2006 року № 127 про надання кредиту щодо повернення отриманого кредиту та сплати процентів, передав у заставу належні йому майнові права на отримання у власність земельних ділянок відповідно за договорами: купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року, № 7273, площею 0,25 га; купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7263, площею 0,75 га; купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7278, площею 0,75 га; купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7268, площею 0,7499 га; купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7283, площею 0,7501 га.

Умовами договору передбачений обов`язок заставодавця протягом двох місяців з дати укладення цього договору отримати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, придбане заставодавцем за договорами, визначеними пунктом 1.1 цього договору та протягом п`яти днів з дати отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно, майнові права на отримання якого є предметом застави за цим договором, оформити його в іпотеку банку.

З огляду на наведене, позивач вважав, що договір іпотеки на забезпечення договору № 127 про надання кредиту від 02 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Київ» ніколи не укладався.

У подальшому, ПАТ «АКБ Київ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ» 14 листопада 2019 року уклав договір № 14/11-2019/1 про відступлення права вимоги з ТОВ «ФК «Паріс». Після того, ТОВ «ФК «Паріс» та АТ «РВС Банк» 17 січня 2020 року уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 17/01/2020-1, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «ФК «Паріс» відступив АТ «РВС Банк» право вимоги до ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколів про проведені електронні торги, сформовані державним підприємством СЕТАМ», у системі електронних торгів арештованого майна (лоти № 389948, № 451897, № 389942) здійснено продаж земельних ділянок з кадастровими номерами: 322186400:02:001:0004, 322186400:02:009:0042, 322186400:02:010:0026, шляхом реалізації в електронній формі, переможцями електронних торгів визнано ОСОБА_3 (перші два лоти), та його (третій лот).

Посилаючись на здійснення оплати у розмірі 257 450 грн та 2 345,8 грн, як продавцю та організатору торгів, позивач вважав, що є добросовісним набувачем майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026, у розумінні вимог статті 388 ЦК України, права власності якого порушені оспорюваними правочинами та діями. Водночас, вказував, що не зміг зареєструвати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 322186400:02:010:0026, так як при зверненні до нотаріуса стало відомо, що вказана земельна ділянка вже зареєстрована за іншим власником.

Вважав, що відповідачами, у порушення вимог чинного законодавства, вчинено ряд дій, наслідком яких є укладання недійсних правочинів, що унеможливлюють набуття ним у законний спосіб права власності на земельну ділянку, яку він придбав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 17 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., зареєстрований в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за № 24, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50699963 від 17 січня 2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., у Державному Реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 13 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

до АТ «РВС Банк», ТОВ «ФК «Паріс», треті особи: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., про визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що відсутність між первісним кредитором (АКБ «Київ») та боржником ( ОСОБА_2 ) договору іпотеки, не є підставою для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги недійсним, а може лише впливати на відповідальність первісного кредитора перед новим. Оскільки станом на 17 січня 2020 року позивач не набув права власності на спірну земельну ділянку й ним не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсним оспорюваного договору та скасування рішення державного реєстратора про обтяження майна у вигляді іпотеки залежить подальша можливість набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026, суд дійшов висновку про те, що позивач як переможець електронних торгів, який не зміг зареєструвати своє право власності на цю земельну ділянку, не позбавлений можливості захистити свої порушені права у порядку передбаченому статтею 1212 ЦК України.

Суди вказали, що позивач приймав участь в електронних торгах з приводу примусової реалізації земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026, однак прав на земельну ділянку в установленому порядку не набув, так як отримав лише акт про проведені електронні торги, а свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не отримав.

Щодо вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50699963 від 17 січня 2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., суди виходили із того, що підстави для цього відсутні, так як обтяження на підставі договору застави майнових прав від 02 листопада 2006 року на отримання у власність земельної ділянки з кадастровим номером: 322186400:02:010:0026, було зареєстроване 22 березня 2010 року, що відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» надало йому чинності у відносинах із третіми особами, і діяло до законного його зняття (припинення), кредитор (заставодержатель, іпотекодержатель) мав пріоритетне право у разі невиконання ОСОБА_2 (заставодавцем) зобов`язання за кредитним договором від 02 листопада 2006 року № 127, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду, ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» мотивована тим, що є підстави для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 серпня 2023 року у справі 910/19199/21, про те, що законодавець не пов`язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує. Недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

Вважає, що застосування вказаного правового висновку до правовідносин, які виникають при оспоренні договору про відступлення права вимоги за позовом іншої заінтересованої особи призводить до обмеження такої особи права на судовий захист.

Вказує, що права вимоги можуть передаватися тільки за існуючими зобов`язаннями, а у разі, якщо на момент передачі права вимоги зобов`язання вже були припинені, то такий договір про відступлення права вимоги повинен визнаватися недійсним.

Зазначає, що ОСОБА_1 обрав належний спосіб захисту, який може в ефективний спосіб захистити його права, оскільки після скасування рішення про державну реєстрацію і відповідний запис у реєстрі, поновиться запис про право власності ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 матиме можливість оформити своє право власності на спірне майно, як переможець торгів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М., мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що між ОСОБА_2 та ПАТ «Київ» ніколи не існувало зобов`язань, які забезпечені іпотекою.

Зазначає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026, а спірний договір порушує його права, тому підлягає визнанню недійсним.

Вважає, що обрав належний та ефективний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та скасування відповідної державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку дасть йому змогу оформити право власності на землю.

Вказує, що правові висновки судів про те, що ОСОБА_1 не набув права власності на земельну ділянку, оскільки не отримав свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, є безпідставними, оскільки державна реєстрація права власності є лише засвідченням державою вже набуто права власності, яке він набув на прилюдних торгах, що підтверджується протоколом їх проведення та актом.

Посилається на релевантну судову практику Великої Падати Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У грудні 2024 року та січні 2025 року АТ «РВС Банк»подало до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких вказує про те, що викладені у них доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які повно та всебічно дослідили обставини справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, які просить залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М.

31 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 листопада 2006 року між АКБ «Київ» та ОСОБА_2 укладено договір № 127 про надання кредиту у сумі 832 800 доларів США, строком до 01 листопада 2009 року для придбання земельних ділянок за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби. Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору на забезпечення своїх зобов`язань щодо погашення кредиту позичальник передав кредитодавцю в заставу майнові права на земельні ділянки, за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби, про що сторони укладають договір застави.

02 листопада 2006 року між ОСОБА_2 (заставодавцем) та АКБ «Київ» (заставодержателем) укладено договір № 5-06/170 застави майнових прав, складений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення. Зазначеним договором, відповідно до пункту 1.1, застоводавець на забезпечення своєчасного та повного виконання взятих на себе зобов`язань за договором від 02 листопада 2006 року № 127 про надання кредиту щодо повернення отриманого кредиту та сплати процентів, передав у заставу належні йому майнові права на отримання у власність земельних ділянок відповідно за договорами: купівлі продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року, № 7273, площею 0,25 га; купівлі продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7263, площею 0,75 га; купівлі продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7278, площею 0,75 га; купівлі продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7268, площею 0,7499 га; купівлі продажу земельної ділянки від 02 листопада 2006 року № 7283, площею 0,7501 га.

Загальна вартість переданого в заставу майна склала - 4 317 750 грн.

Після укладання договору застави майнових прав до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесені записи про обтяження № 9643833 на користь заставодержателя АКБ «Київ» відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що діяв на момент укладення договору.

З огляду на витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 07 травня 2020 року № 65640229, 22 березня 2010 року зареєстроване обтяження майна - заборона відчуження, зокрема, майнових прав на отримання у власність, серед інших, земельної ділянки з кадастровим номером: 322186400:02:010:0026, обтяжувач - ПАТ «Акціонерний Комерційний Банк «Київ» на підставі договору застави майнових прав від 02 листопада 2006 року. При цьому вказано термін дії обтяження - до 20 березня 2020 року.

14 листопада 2019 року між АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 14/11-2019/1, відповідно до умов якого АКБ «Київ» відступив ТОВ «ФК «Паріс» права вимоги, зокрема до ОСОБА_2 за договором про надання кредиту від 02 листопада 2006 року № 127 та договором застави № 5-06/170 на земельні ділянки.

17 січня 2020 року між ТОВ ФК «ПАРІС» та AT «РВС БАНК» укладено: договір про відступлення права вимоги від 17 січня 2020 року № 17/01/2020-1, за яким AT «РВС БАНК», як новому кредитору, було передано право вимоги за договором про надання кредиту від 02 листопада 2006 року № 127; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), договором застави майнових прав від 02 листопада 2006 року № 5-06/170, укладеним між АКБ «Київ» та ОСОБА_2 , згідно з яким ТОВ «ФК «Паріс» відступає, а AT «РВС Банк» набуває зазначене право вимоги.

Пунктом 1.2. встановлено, що предметом договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором є, зокрема, земельні ділянки, кадастрові номери 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026.

Право вимоги за договором іпотеки (договором застави № 5-06/170) вважається переданим з моменту нотаріального посвідчення цього договору (пункт 2.1 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави)). Цей договір посвідчений 17 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 24.

17 січня 2020 року на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), серія та номер 24 від 17 січня 2020 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийняті рішення про державну реєстрацію за АТ «РВС Банк» прав та їх обтяжень (іпотеки), індексний номер 50699963, щодо земельної ділянки 3221286400:02:010:0026 відмовлено.

17 січня 2020 року ОСОБА_2 , як боржник та заставодавець, у добровільному порядку передав права власності на користь АТ «РВС БАНК» на земельні ділянки, що складали предмет застави на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого нотаріусом Тверською І. В., зареєстровано за № 25.

Відповідно до умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя), іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності, серед іншого, і на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026.

Отже, АТ «РВС БАНК» набув право власності на земельні ділянки, які розташовані на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 січня 2020 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року у справі № 761/4355/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АКБ «Київ» заборгованість за кредитним договором від 20 вересня 2007 року № 84 у розмірі 3 439 383,35 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року здійснено заміну сторони виконавчого провадження - АКБ «Київ» на ПАТ Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК», тобто Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК» набув права стягувача у справі про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3 439 383,35 грн за іншим кредитним договором, відмінним від того, права на які набув АТ «РВС Банк».

20 червня 2019 року до Державного реєстру внесено запис про обтяження (арешт) майна ОСОБА_2 приватним виконавцем Трофименком М. М.

У ході виконавчого провадження № 60143836, були арештовані та виставлені на торги вказані вище земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 , майнові права на які перебували у заставі, як забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за договором про надання кредиту від 02 листопада 2006 року № 127.

09 грудня 2019 року проведені електронні торги з реалізації земельних ділянок з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026.

За результатами електронних торгів Державним підприємством «Сетам» у системі електронних торгів арештованого майна (лоти № 389948, № 389951, № 389942) були сформовані протоколи № 451896 (щодо лоту № 389948 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:001:0004), № 451897 (щодо лоту № 389951 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:009:0042), № 451955 (щодо лоту № 389942 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026).

Переможцем торгів згідно з протоколами від 09 грудня 2019 року № 451896 та № 451897 став ОСОБА_3 , а згідно з протоколом № 451955 - ОСОБА_1 .

На підставі протоколу торгів від 09 грудня 2019 року № 451955 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. складено акт про проведені електронні торги від 12 грудня 2019 року.

У квітні 2020 року колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації телефонограмою винесла наказ, про розгляд скарги ОСОБА_1 від 14 лютого 2020 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України під номером № К-5002 від 17 лютого 2020 року на рішення ОСОБА_4 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2020 року № 50699963, на земельну ділянку, площею 0,7500 га, кадастровий номер 3221286400:02:010:0026, яким у скасуванні рішення відмовлено.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 серпня 2021 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, у справі № 910/8899/21 за позовом АТ «РВС Банк» до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Тверська І. В., ДП «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу від 17 лютого 2021 року № 620/5, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 17 лютого 2021 року № 620/5 «Про задоволення скарги».

Поновлено записи про право власності АТ «РВС Банк» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами № 3221286400:02:001:0004 та № 3221286400:02:009:0042 за АТ «РВС Банк».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду

від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 23 травня 2019 року у справі

№ 922/3707/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України),

Також підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги АБ «УКРГАЗБАНК» та представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М. задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Згідно із частинами першою та третьою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Застава є способом забезпечення зобов`язань, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.5, 3.3.1, 4.1. договору застави № 5-06/170,

у разі невиконання заставодавцем умов кредитного договору, заставодержатель отримує право одержати задоволення з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до статті 572 ЦК України та статті 18 Закону України «Про заставу». У разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором наступного дня безумовно відступає заставодержателю права вимоги (майнові права), що є предметом застави, на умовах цього договору. Заставодержатель має безумовне право звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов`язання, що забезпечується заставою, воно не буде виконано в повному обсязі на умовах, зазначених кредитним договором.

Після укладення договору застави № 5-06/170 майнові права 22 березня 2010 року були обтяжені відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який діяв на момент укладення договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об`єкт.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачали, що предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14 листопада 2019 року між АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено договір про відступлення права вимоги

№ 14/11-2019/1, відповідно до умов якого АКБ «Київ» відступило ТОВ «ФК «Паріс» право вимоги, зокрема до ОСОБА_2 за договором про надання кредиту № 127 від 02 листопада 2006 року, виконання якого забезпечено договором застави.

17 січня 2020 року між ТОВ «ФК «Паріс» та AT «РВС Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 17/01/2020-1, за яким AT «РВС Банк» як новому кредитору було передано право вимоги за кредитним договором № 127 та договором застави № 5-06/170, укладеним між АКБ «Київ» та ОСОБА_2 , згідно з яким ТОВ «ФК «Паріс» відступає, а AT «РВС Банк» набуває зазначене право вимоги та укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), згідно з яким на умовах, викладених у цьому договорі, та у зв`язку із укладенням договору про відступлення права вимоги між первісним іпотекодержателем та AT «РВС Банк», первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором (договором застави майнових прав № 5-06/170 від 02 листопада 2006 року), укладеним між АКБ «Київ» та ОСОБА_2 , з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід`ємною частиною, а новий іпотекодержатель набуває зазначене право вимоги.

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, предметом іпотеки за договором іпотеки є, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026, належні на праві власності ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 02 листопада 2006 року та державних актів про право власності на землю від 04 грудня 2007 року.

17 січня 2020 року ОСОБА_2 , як боржник та заставодавець, у добровільному порядку передав право власності на користь АТ «РВС БАНК» на земельні ділянки, що складали предмет застави на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого нотаріусом Тверською І. В., зареєстровано за № 25.

Відповідно до умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя), іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності, серед іншого, і на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Отже, позивач має довести наявність підстав, встановлених законом, для визнання правочину недійсним.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, взявши до уваги та надавши правову оцінку доказам у справі, обґрунтовано виходив з того, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки він не довів належними та допустимими доказами наявності передбачених законом підстав, які б могли свідчити про недійсність договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ ФК «ПАРІС» та AT «РВС БАНК». Саме цього вимагає довести частина третя статті 215 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що на підставі укладеного між ОСОБА_2 (заставодавець) та АКБ «Київ» (заставодержатель) договору застави майнових прав від 02 листопада 2006 року № 5-06/170, предметом якого є належні ОСОБА_2 (заставодавцеві) майнові права на отримання у власність земельних ділянок відповідно за договорами, з описом індивідуальних ознак земельних ділянок, що були обтяжені відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який діяв на момент укладення договору, кредитор (заставодержатель, іпотекодержатель) мав пріоритетне право, у разі невиконання ОСОБА_2 (заставодавцем) зобов`язання за кредитним договором № 127 від 02 листопада 2006 року, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, зокрема, на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026, отриману ОСОБА_2 (заставодавцев) у власність відповідно до договору.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди не надали належної правової оцінки тому, що між ОСОБА_2 та ПАТ «Київ» ніколи не існувало зобов`язань, які забезпечені іпотекою, не є підставою для скасування законних судових рішень, оскільки суди правильно вказали, що відсутність між первісним кредитором (АКБ «Київ») та боржником ( ОСОБА_2 ) договору іпотеки, не є підставою для визнання оспорюваного договору відступлення прав вимоги недійсним, а може лише впливати на відповідальність первісного кредитора перед новим.

ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» у своїй касаційній скарзі, вказуючи, що є підстави для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 серпня 2023 року у справі 910/19199/21, при цьому належних обґрунтувань для такого відступу не наводить та не заявляє відповідного клопотання, а колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду не вбачає підстав передавати справу цю справу до Великої Палати Верховного Суду за власної ініціативи.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 січня 2020 року № 25, як підстава для проведення реєстрації права власності за АТ «РВС Банк», позивачем не оспорюються, а визнання договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором (договором застави) від 17 січня 2020 року № 24, укладеного між двома юридичними особами, не буде підставою набуття позивачем можливості законної реалізації своїх прав щодо земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026.

Подібних правових висновків у подібній справі Верховний Суд вже доходив у постанові від 24 вересня 2025 року, справа № 361/8953/21 (провадження № 61-7428св25).

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Верховний Суд не здійснює перерозподіл судових витрат, оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовляє.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Васюком Миколою Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець