Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.09.2018 року у справі №2-528/11

,

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2-528/11

провадження № 61-44016св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог Франківська районна адміністрація Львівської міської ради та Львівська міська рада, про визнання права власності на правах спільної сумісної власності на двоповерховий будинок АДРЕСА_1, що зазначений у проекті "НДІ проектреконструкції" Держбуду України, під літерою "Б - 2".

Позов мотивований тим, що на підставі рішення виконкому Залізничної ради депутатів трудящих м. Львова № 16 від 04 вересня 1959 року, ОСОБА_1 для індивідуальної забудови, згідно проекту затвердженого головним архітектором м.

Львова передано земельну ділянку площею 600 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2.

У 1964 році ОСОБА_1 закінчив будівництво та ввів його в експлуатацію. Відповідно до рішення № 1844 від 02 жовтня 1964 року виконкому Залізничної ради депутатів трудящих м. Львова, ОСОБА_1, зареєстрував у Львівському бюро технічної Інвентаризації фактично здійснене будівництво житлового будинку АДРЕСА_2, площею 77,4 кв. м. та отримав свідоцтво на право власності.

14 березня 1967 року ОСОБА_1, як власник житлового будинку, відповідно до договору про відведення у безстрокове користування земельної ділянки посвідченого п'ятою Львівською нотаріальною конторою 14 жовтня 1959 року за реєстровим № 6972 та реєстраційного посвідчення № 7248, виданого 10 жовтня 1964 року міжміським бюро технічної інвентаризації при Львівському обласному відділі комунального господарства, подарував своїй сестрі ОСОБА_5 одну третю ідеальної частини житлового будинку по АДРЕСА_2, загальна площа якого на той час становила 81,9 кв. м.

15 лютого 1979 року на підставі договору дарування за реєстровим № 7248 з належних йому, як дарителю, 7/10 частин житлового будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_1 подарував своїй сестрі ОСОБА_6,4/10 частини житлового будинку, житлова площа якого, на той час становила 117,7 кв. м з відповідною частиною господарських прибудов, що розміщені на земельній ділянці площею 600 кв. м, яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок виданого виконкомом Радянської райради народних депутатів м. Львова 18 січня 1979 року, зареєстрованого у Львівському міжміському Бюро техінвентаризації 18 січня 1979 року, порядок користування яким, закріплений технічним паспортом складеним 10 вересня 1999 року.

Оскільки їх сім'я збільшувалась, у 1995 році за згодою сусідів та співвласників- відповідачів будинку, які на той час не заперечували проти будівництва, вони реконструювали літню кухню і гараж під новий двоповерховий житловий будинок площею 5.40 на 8,97 м. та 2,60 на 6,60 м., що знаходиться на плані земельної ділянки під літерою "Б-2", де на даний час мешкає сім'я ОСОБА_2.

Будівництво двоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2, що позначений на поверхневому плані під літерою "Б-2" було здійснено у 1999 році, тобто протягом цього часу, жодних претензій зі сторони відповідачів до них не було.

У 2000 році на замовлення ОСОБА_2 Львівським філіалом Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІ проектреконструкція" відповідно до норм, правил, інструкцій та державних стандартів, на підставі технічного паспорта на житловий будинок та обмірних креслень, а також постанови Франківської районної адміністрації про здійснення самочинного будівництва, було розроблено проект архітектурно-будівельної частини самовільно збудованого будинку по АДРЕСА_2, який згідно вказівки даної установи, підлягав розгляду та погодженню на МВК Франківської районної адміністрації Львівської міської ради і затвердженню у встановленому порядку, оскільки відповідав всім нормам та стандартам ДБН.

З листів Франківського районного відділу ГУМНС України у Львівській області від 25 вересня 2007 року та головного державного санітарного лікаря Франківського району м. Львова від 27 вересня 2007 року, надісланих на їх адресу, вбачається, що проект впорядкування визнано таким, що можливий для погодження на міжвідомчій комісії.

З листа Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради від 20 листопада 2007 року, вбачається, що питання може бути розглянуто в Франківській районній адміністрації ЛМР за умови узгодження з суміжними власниками будинковолодінь та співвласниками будинку по АДРЕСА_2. Жодних зауважень чи заперечень зі сторони управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, щодо невідповідності наданого проекту реконструкції житлового будинку, АДРЕСА_2 не має. Єдине, що вимагалось, це згода співвласників будинку та згода власників будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, яка на той час власниками суміжних будинків була надана.

З метою узаконення будівництва житлового будинку ними було виконано всі приписи та вказівки міжвідомчої комісії щодо надання проектних пропозицій, дозволів відповідних інстанцій та власників межуючих будинковолодінь.

Вважають що протягом тридцяти років у них зі співвласниками будинку склався порядок користування прибудинковою територією, однак коли постало питання у 2008 році реального розподілу часток будинковолодіння та виділення їх в натурі, відповідачі з амбіційних міркувань відмовились надати свою згоду на узаконення спірної прибудови, до якої як на початку, так і наприкінці будівництва, претензій не мали. Крім того, його сестра ОСОБА_3 також здійснила самовільне будівництво житлового будинку на місці літньої кухні, і також просить визнати за нею право власності, про що свідчить інший позов, який розглядається судом.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному "НДІ проектреконструкції" Держбуду України, значиться під літерою "Б - 2".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проведене позивачами будівництво (реконструкція) житлового будинку, позначеного літерою "Б-2", по АДРЕСА_1 відповідає будівельно - технічним нормам та правилам експлуатації будинку, санітарно - технічним та протипожежним нормам, нормам ДБН, не порушує права двох інших співвласників житлового будинку, і такий збудовано на земельній ділянці, яка надавалася під індивідуальне житлове будівництво.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_8 задоволено.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження належності частини цього житлового будинку ОСОБА_2, чи належності їй частини земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_2. Колегія суддів погодилась з доводами апеляційних скарг про те, що визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинно збудований житловий будинок за таких обставин є порушенням прав відповідачів, які є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 та законними користувачами земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок, а також самочинно збудований на цій же земельній ділянці житловий будинок. Суд першої інстанції не дослідив та не з'ясував правомірність будівництва ОСОБА_2 житлового будинку на земельній ділянці, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_2, що на праві спільної часткової власності належить трьом співвласникам в різних частках, і такий взагалі їй не належить. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовними вимогами про визнання саме за ними права спільної сумісної власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному "НДІ Проектреконструкція" Держбуду України, що значиться під літерою "Б - 2", визнання права власності лише за ОСОБА_1, з врахуванням положень статті 13 ЦПК України, суперечитиме принципу диспозитивності, оскільки ОСОБА_1 з позовними вимогами про визнання права особистої (приватної) власності на самочинно збудований (реконструйований) житловий будинок АДРЕСА_1, що на поверховому плані, складеному "НДІ Проектреконструкція" Держбуду України, що значиться під літерою "Б - 2", лише за ним, не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року, та залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2016 року, чи направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскарженою постановою суд всупереч частини 4 статті 368 ЦК України заперечив право ОСОБА_2 на набуття права спільної сумісної власності з батьком на новозбудований спірний будинок, що є неприпустимим у довільному трактуванні статті 376 ЦК України. Те, що ОСОБА_2 є членом сім'ї першого позивача підтверджується довідкою Комунального підприємства "Сонячне". А тому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не може бути співвласником предмету спору є надуманими, як і надуманим є те, що висновки санстанції, пожежного нагляду та архітектури від 2007 року втратили свою силу, оскільки позовні вимоги розглядаються з 2010 року

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи надав правильну неупереджену оцінку тим доказам, які були досліджені і відповідно до них відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки листи відповідних служб десятирічної давності не містять належної інформації на час ухвалення рішення суду, а у висновку експертизи технічного обстеження будинку немає відповіді, що самочинне будівництво відповідає архітектурно-будівельним санітарним, протипожежним нормам і стандартам. Що стосується визнання права власності на самовільно збудований будинок за ОСОБА_2, то вона не є співвласником та законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2. Що стосується ОСОБА_1, то він не є забудовником самовільного будинку, а співвласником законного будинку.

Суд першої інстанції фактично визнав, що ОСОБА_1 належить два будинку за адресою: АДРЕСА_2, що неправомірно. Ніякого поділу на квартири № 1,2, чи 3 не було. Присвоєння окремого номера самовільно збудованому будинку немає.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу задовольнити, доводи ОСОБА_4 відхилити.

Доводи ОСОБА_4 про те, що зазначені частини земельних ділянок перебувають в тому числі у її спільному користуванні спростовані інвентарною справою по будинковолодінню. На місці літніх кухонь на даний час з 1999 року є споруджений позивачами житловий будинок під літерою Б-2, а ОСОБА_8 кілька років тому спорудив житловий будинок під літерою "Г", що зазначено на плані земельної ділянки будинковолодіння по АДРЕСА_2.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У листопаді 2018 року матеріали цивільної справи № 2-528/11 надійшли до Верховного Суду та 15 квітня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, щожитловий будинок АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності, а саме, ОСОБА_1 належить 3/10 частки, ОСОБА_3-3/10 частки, ОСОБА_6 належить 4/10 частки, що підтверджується довідкою № 612 ЛКП "Сонячне" від 30 березня 2009 року.

З висновку експертизи з технічного обстеження від 05 вересня 2016 року, №
3566.16.46.10.04.20/3980 конструкцій самовільно збудованого житлового будинку по АДРЕСА_2, проведеної ДП "Західний експертно - технічний центр Держпраці", вбачається, що самовільно збудований двоповерховий будинок, що в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 зазначений під літерою "Б-2" відповідає вимогам ДБН В 2.2-15-2005, знаходиться в задовільному стані і може в подальшому експлуатуватися.

У вищевказаному висновку експертизи зазначено, що питання чи витримані протипожежні і санітарні розриви між будинками, які в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 значиться під літерою "А-1" та під літерою "Б-2" (самовільно збудований) та чи можлива подальша їх експлуатація за існуючих розривів; чи порушує норми світло проникнення до будинку під літерою "А-1 ", самовільно збудований будинок під літерою "Б-2", які зазначені у технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2, та чи можлива його експлуатація за існуючого світло проникнення; чи порушує норми забудови присадибної (прибудинкової) земельної ділянки (території) самовільно збудований будинок АДРЕСА_2, який в індивідуальному паспорті будинку значиться під літерою "Б-2" та чи можлива його експлуатація за існуючих умов в подальшому, не в компетенції експертів ДП "Західний ЕТЦ", необхідно додатково залучити експертів з питань протипожежної безпеки, санітарних норм, інсоляції та територіальної забудови.

Апеляційний суд встановив, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надали належних та допустимих доказів на підтвердження належності частини цього житлового будинку ОСОБА_2, чи належності їй частини земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_2, оскільки визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинно збудований житловий будинок за таких обставин є порушенням прав відповідачів, які є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 та законними користувачами земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, а також самочинно збудований на цій же земельній ділянці житловий будинок. Питання про призначення експертизи для з'ясування питання відповідності житлового будинку АДРЕСА_2, позначеного літерою "Б-2", на відповідність протипожежним, санітарним нормам, дотримання інсоляції та норм територіальної забудови, судом першої інстанції не вирішувалося. Відсутні висновки спеціалістів про відповідність самочинного будівництва житлового будинку АДРЕСА_2, позначеного літерою "Б-2", протипожежним, санітарним нормам, дотримання інсоляції та норм територіальної забудови. Відсутні передбачені законом підстави для визнання власності на самочинно збудований двохповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, що значиться на поверховому плані під літерою "Б - 2".

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 5 статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ними право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) вказано, що "в силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об'єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об'єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об'єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва. Водночас суди, приймаючи рішення у справі, не надали оцінки наявним доказам та не встановили обставини щодо відповідності чи невідповідності цього об'єкта (приміщення паркінгу, яке знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4) встановленим законодавчо ознакам самочинності, які є істотними для правильного вирішення цього спору".

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального та матеріального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного СудуУ зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 06 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат