Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №750/10716/21

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 750/10716/21

провадження № 61-6003св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року у складі судді Маринченко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Позовна заява обґрунтована тим, що ухвалою Деснянського районного суду

м. Чернігова від 05 березня 2020 року у справі № 750/1944/20 на забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за договором позики накладено арешт на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, площею 1 164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 . На виконання ухвали суду постановами приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О. П. від 07 березня 2020 року відкрито виконавче провадження

та накладено арешт на належну ОСОБА_2 1/2 частину незавершеного будівництва, а також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про відповідне обтяження.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишено без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року у справі № 750/1962/20, яким з ОСОБА_2 на її користь стягнуто заборгованість в сумі 3 199 320,77 грн, а 18 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О. П. відкриті виконавчі провадження № 65864745 та № 65864787 на підставі виконавчих листів щодо виконання вказаного рішення суду, у зв`язку з чим вона очікувала

на реальне його виконання за рахунок звернення стягнення на майно, яке було арештоване на підставі ухвали суду про забезпечення її позову.

Проте, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області

Палігін О. П. не може звернути стягнення на належну ОСОБА_2 1/2 частину незавершеного будівництва, оскільки на нього вже звернуто стягнення

у виконавчому провадженні № 65302619, де стягувачем є ОСОБА_3 , а боржником - ОСОБА_2

04 червня 2021 року вона дізналася, що не зважаючи на накладений ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року арешт, вказана 1/2 частина незавершеного будівництва, що належить ОСОБА_2 , була виставлена на електронні торги Державним підприємством «Сетам» (далі -

ДП «Сетам») при здійсненні виконавчого провадження № 65302619 з виконання виконавчого напису нотаріуса від 26 квітня 2021 року № 2005, виданого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В., яке знаходиться у приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. П.

Відповідно до договору позики від 30 березня 2021 року грошових коштів, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 6 000 000,00 грн строком до 19 квітня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В.

та зареєстрований в реєстрі за № 1348.

Оспорюваний договір є недійсним, оскільки на час його укладення ОСОБА_2 мала не виконані зобов`язання перед нею за договором позики від 07 жовтня

2014 року в сумі 3 199 320,77 грн і, знаючи про наявність арешту, накладеного ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року

у справі № 750/1944/20 та про перебування в провадженні Чернігівського апеляційного суду її апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року у справі № 750/1962/20 про стягнення боргу в сумі 3 199 320,77 грн, взяла в позику грошові кошти не для їх повернення,

а з метою утворення нового кредитора.

Позивач вважає, що грошові кошти за договором позики від 30 березня 2021 року не передавалися, а якщо і передавалися, то не як позика, а як попередня оплата за придбання ОСОБА_3 у ОСОБА_2 1/2 частини незавершеного будівництва (готовність 96 %) загальною площею 1 164 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 , але оскільки на вказаний об`єкт нерухомого майна був накладений арешт, тому передати належну частину будівлі за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 була позбавлена можливості, а за допомогою укладення оспорюваного договору така передача арештованого майна у власність

ОСОБА_3 може відбутися.

Відповідачами було створено штучну заборгованість ОСОБА_2 перед

ОСОБА_3 з метою уникнення звернення стягнення на належну ОСОБА_2 1/2 частину незавершеного будівництва тому вважає, що договір позики, укладений між відповідачами, вчинений не з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а з метою уникнення звернення стягнення

на майно боржника при здійсненні виконавчого провадження зі стягнення заборгованості на користь позивача.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір позики грошових коштів

від 30 березня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В. 30 березня 2021 року за реєстровим номером 1348, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_3 відчужувати належну йому на праві власності 1/2 частину незавершеного будівництва (готовність 96 %), загальною площею 1 164 кв. м, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,

що встановлені обставини не дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір позики є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору, а тому

у задоволенні позову слід відмовити.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою те,

що відповідачами укладено договір позики в період існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 та існування арешту на об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 для забезпечення позову ОСОБА_1 , спірний договір укладений ОСОБА_2 з метою ухилення від звернення стягнення на належну їй частку в об`єкті нерухомого майна при виконанні рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_1 .

Посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 19 травня 2021 року

у справі № 693/624/19, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_3 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначав, що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/10716/21, витребувано її з Деснянського районного суду

м. Чернігова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2020 року

у справі № 750/1944/20 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення боргу

за договором позики від 07 жовтня 2014 в сумі 3 098 576,16 грн та накладено арешт на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

та належить ОСОБА_2

07 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О. П. відкрито виконавче провадження з виконання вказаної ухвали суду та накладено арешт на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, у справі № 750/1962/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 3 098 576,16 грн, інфляційні втрати 56 043,84 грн за період з 23 січня

до 16 липня 2020 року та 3 % річних в сумі 44 700,77 грн за період з 23 січня

до 16 липня 2020 року, всього 3 199 320,77 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О. П. від 18 червня 2021 року відкрито виконавче провадження

№ 65864745 з виконання виконавчого листа № 750/1962/20, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 3 098 576,16 грн, інфляційних 56 043,84 грн за період з 23 січня до 16 липня 2020 року та 3 % річних в сумі 44 700,77 грн за період

з 23 січня до 16 липня 2020 року, а всього 3 199 320,77 грн.

30 березня 2021 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальникові строком до 19 квітня

2021 року, а позичальник прийняв від нього у власність строком до 19 квітня

2021 року грошові кошти в розмірі 6 000 000,00 грн, які, виходячи з встановленого курсу 1 долар = 28 грн є еквівалентом 214 285,00 доларів США. Таку ж суму грошових коштів без нарахування відсотків позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві до 19 квітня 2021 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В., зареєстрований

в реєстрі за № 1348.

Пунктами 4.3, 4.4 договору передбачено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші або буде прострочена виплата у строк, вказаний

в договорі, позикодавець має право на наступний день після прострочення повернення позики подати (пред`явити) цей договір до стягнення в безспірному порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом або звернутись до суду за захистом своїх прав. Позичальник не матиме заперечень про звернення позикодавця до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про безспірне стягнення заборгованості у разі невиконання позичальником свого зобов`язання за цим договором на умовах, що в ньому передбачені.

Згідно пункту 7.6 договору підписанням цього договору сторони стверджують факт передачі позикодавцем позичальнику коштів в повному обсязі.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики

від 30 березня 2021 року, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В. 26 квітня 2021 року вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 2005, за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 6 000 000,00 грн.

Вказаний виконавчий напис ОСОБА_3 було пред`явлено до виконання

до приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області

Приходька Ю. М. 28 квітня 2021 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 28 квітня 2021 відкрито виконавче провадження № 65302619 з виконання вказаного виконавчого напису та одночасно накладено арешт

на нерухоме майно боржника - 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження.

У ході здійснення приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю. М. виконавчих дій у виконавчому провадженні

№ 65302619 нерухоме майно боржника ОСОБА_2 - 1/2 частка об`єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було описано та, зокрема, передано

ДП «Сетам» на електронні торги.

23 вересня 2021 року право власності на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва, площею 1164 кв. м, готовністю 96 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статей 16 203 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення,

чи порушує (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме

на момент вчинення оспорюваного правочину. Таке розуміння визначення правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав

та інтересів є недопустимим.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце лише у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину

як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна

із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків),

на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається лише за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує лише у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту прав чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи оспорює обставину нікчемності правочину.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку

ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним

з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш

як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позивачка просила визнати договір позики, укладений 03 грудня 2018 року між відповідачами, недійсним на підставі статті 234 ЦК України, обґрунтовуючи свій позов тим, що вказаний договір укладений з метою уникнути в подальшому виконання грошового зобов`язання перед третьою особою, а тому такий правочин є фіктивним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися,

а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу

в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому

її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків,

є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно

до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України

від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц

та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Із змісту договору позики від 30 березня 2021 року убачається, що він укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, містить умови щодо передачі

та повернення грошових коштів, підтверджує факт передачі грошей та жодних питань щодо можливого подальшого звернення стягнення на 1/2 частину спірного незавершеного будівництва.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу відповідачів на укладення договору позики без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, та з метою уникнення

в подальшому виконання судового рішення про стягнення боргу на користь третьої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При таких обставинах, оскільки у встановленому законом порядку презумпція правомірності оскарженого правочину не спростована, саме по собі укладення договору позики за наявності інших невиконаних позикових зобов'язань

не свідчить про його недійсність, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору позики.

Обставини, на які посилаються заявники у касаційній скарзі були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу

не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судів зроблено без належного з`ясування дійсних обставин справи, без надання оцінки доказам у справі,

є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки

в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року

та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська