Історія справи

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 347/967/17

провадження № 61-27157 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

представник заявника - ОСОБА_5,

суб'єкт оскарження - Косівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області,

заінтересована особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, заінтересована особа - ОСОБА_6, про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Косівському районному відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області перебуває виконавчий лист № 347/829/14-ц, виданий 16 грудня 2014 року Косівським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з її матері - ОСОБА_6 - на користь ОСОБА_7 300 тис. грн авансу.

Постановою державного виконавця від 2 квітня 2014 року при примусовому виконанні ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2014 року у справі № 347/829/14-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_7 про повернення боргу в сумі 300 тис. грн накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 та на три земельні ділянки площею 0,05 га, 0,586 га, 0,00855 га, які розташовані у м. Косів Івано-Франківської області.

Постановою державного виконавця від 17 червня 2016 року при примусовому виконанні вищевказаного виконавчого листа № 347/829/14-ц накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_6, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна в межах суми боргу.

24 лютого 2015 року рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області визнано за нею право власності на спадкове майно за законом, після смерті її батька - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що розташоване по АДРЕСА_2 та складається з: 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини господарських споруд - літньої кухні, вбиральні, вимощення, криниці, воріт, огорожі.

20 травня 2015 року рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області визнано за нею право власності на спадкове майно за законом після смерті батька - ОСОБА_8, а саме: на три земельні ділянки площею 0,05 га, 0,586 га, 0,00855 га, які розташовані у м. Косів Івано-Франківської області.

24 жовтня 2016 року державним реєстратором Косівської міської ради Івано-Франківської області було зареєстровано за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 на підставі рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2015 року.

Вважала, що дві зазначені вище постанови державного виконавця від 2 квітня 2014 року та від 17 червня 2016 року, якими накладено арешт на належне їй майно, а саме вищевказані житловий будинок та три земельні ділянки, є неправомірними, оскільки порушують її право на розпорядження та володіння нерухомим майном.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд поновити строк на оскарження спірних постанов державного виконавця, визнати незаконними та скасувати постанову державного виконавця від 2 квітня 2014 року про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1, та на три земельні ділянки площею 0,05 га, 0,586 га, 0,00855 га, які розташовані у м. Косів Івано-Франківської області. Також просила визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 17 червня 2016 року про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_6

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у складі судді Крилюк М. І. поновлено ОСОБА_4 строк на оскарження спірних постанов державного виконавця. Скаргу ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 2 квітня 2014 року про накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 17 червня 2016 року про арешт нерухомого майна боржника - ОСОБА_6

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з ОСОБА_6, як боржника у виконавчому провадженні, щомісячно проводяться відрахування - платежі на виконання виконавчого листа, виданого 16 грудня 2014 року Косівським районним судом Івано-Франківської області, тому підстави для накладення арешту на спірні житловий будинок і земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_4, яка не є боржником, відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2017 року апеляційна скарга Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задоволена, ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 просить скасувати постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 квітня 2014 року та від 17 червня 2016 року, винесених ним у виконавчому провадженні, стягувачем в якому є ОСОБА_7, а боржником - ОСОБА_6 ОСОБА_4 не є стороною виконавчого провадження, яка має право оскаржувати дії державного виконавця.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі судове рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що постановами державного виконавця про арешт майна боржника від 2 квітня 2014 року та від 17 червня 2016 року порушено її право власності на 1/2 частку житлового будинку та на частину земельних ділянок, тобто на це майно накладено обтяження двома постановами державного виконавця, через що вона не може вільно користуватись і розпоряджатись ним. Вона не є боржником у виконавчому провадженні, проте з нього вбачається, що погашення боргу ОСОБА_6 повинно відбутися за рахунок майна заявника.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України 2004 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 383 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі, чинного на час виникнення спірних правовідносин) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У зв'язку з наведеним доводи касаційної скарги є безпідставними, проте ОСОБА_4 не позбавлена права звернутись до суду з відповідним позовом на зазначених підставах.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк