Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 755/11454/17

провадження № 61-9568св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Інститут хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України,

третя особа - директор Інститут хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В. від 10 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (далі - Інститут), третя особа - директор Інституту ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що працював в Інституті на посаді головного інженера. Наказом № 56-К від 01 липня 2017 року його звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в штатному розписі інституту та скороченням штатної одиниці. Проте причиною звільнення позивач вважав не скорочення його посади, а існування конфлікту між ним та директором інституту ОСОБА_2 , діяльність якого він відкрито критикував.

Незаконність наказу про звільнення позивач обґрунтовує тим, що в наказі № 56-К від 01 липня 2017 року йдеться про скорочення штатної одиниці «головний інженер» з причин скорочення чисельності працівників, в той час як поняття скорочення чисельності та скорочення штату є поняттями нетотожними. Під час його звільнення відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 42 КЗпП України, зокрема, запропоновано не затверджений директором список наявних вакантних посад, не дотримано передбаченого законом двомісячного строку на заняття іншої посади, не враховано його переважне право залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. Вважає, що скорочувати посаду головного інженера відповідач не мав права, оскільки відсутність в штаті посади головного інженера робить неможливим функціонування Інституту, а тому таке скорочення суперечить вимогам Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336.

Окрім цього позивач зазначав, що зневажливе ставлення до нього директора Інституту, як до досвідченого працівника з великим досвідом роботи, підірвало його авторитет серед трудового колективу, призвело до душевних страждань, принизило його честь та гідність, ділову репутацію та створило негативні моральні почуття, з огляду на що просив стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 58 000 грн та визнати дії директора Інституту щодо його незаконного звільнення грубим порушенням норм трудового законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог передбачених пунктом 1 статті 40 та статей 43, 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера в Інституті хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України з 01 липня 2017 року. Стягнуто з Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 149 958,58 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнивши ОСОБА_1 на виконання наказу про скорочення штату з підстав скорочення чисельності інституту, відповідач не визначився чітко які саме зміни мали бути проведені в організації виробництва та праці та не надав достатніх та належних доказів про те, що такі зміни дійсно відбулися взагалі, та/або призвели до нових форм організації праці.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2019 року Інститут подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що скорочуючи чисельність, відповідач діяв у межах наданих законодавством повноважень, керуючись частиною третьою статті 64 ГК України та статтями 40, 49-2 КЗпП України. Позивача було попереджено за 2 місяці про наступне звільнення з 30 червня 2017 року. Позивача 03 травня 2017 року було ознайомлено з переліком вакансій Інституту, про що свідчить підпис позивача про ознайомлення, однак позивач не вчинив жодних дій для свого працевлаштування, будь-яких письмових заяв про заміщення посад (переведення) не подавав.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив разом із поясненнями на касаційну скаргу Інституту, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Зазначає, що постанова апеляційного суду прийнята у відповідності із вимогами закону, підстав для її скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу 755/11454/17 з Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду головного інженера Інституту на підставі наказу № 18-к від 02 лютого 2015 року.

Як убачається із витягу наказу Інституту від 27 квітня 2017 року № 23-А, з метою економічного та раціонального використання бюджетних коштів, необхідністю покращення оперативного керування допоміжними службами інституту, враховуючи виявлення дублювання функціональних обов`язків співробітників інституту, з метою приведення посадових інструкцій відповідно до вимог чинного законодавства та переглядом розподілу обов`язків між керівництвом інституту, - надати ОСОБА_1 перелік всіх наявних в штатному розписі інституті вакантних посад станом на 03 травня 2017 року для переведення (за його згодою) на ці вакантні посади для подальшої роботи в інституті.

З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився, що підтверджується його підписом.

Наказом Інституту від 27 квітня 2017 року № 56-К, на виконання наказу Інституту від 27 квітня 2017 року № 23-А «Про скорочення чисельності співробітників інституту», у зв`язку із змінами в штатному розписі Інституту та скороченні штатної одиниці інженера з 01 липня 2017 року - скороченню підлягає ОСОБА_1

За даними акту від 27 квітня 2017 року складеного заступником директора з наукової роботи ОСОБА_5 , старшим інспектором В. К. ОСОБА_6, зав. Сектору ОСОБА_7 , з наказом Інституту від 27 квітня 2017 року № 56-К, ОСОБА_1 ознайомлений. Проте від підпису про ознайомлення відмовився.

Наказом № 84-к від 30 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера Інституту з 30 червня 2017 року за скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмово заявою про таке переведення.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суди встановили, що позивач був повідомлений про майбутнє звільнення, відповідач надав для ознайомлення позивачу перелік вакансій, з якими останній ознайомився, однак жодних дій щодо свого працевлаштування не вчинив.

Проте встановивши зазначені обставини, апеляційний суд поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з тих підстав, що змін в організації виробництва та праці у відповідача не було, а фактично змінилися лише назви посад.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Ураховуючи те, що підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що на підприємстві відбулося скорочення чисельності штату працівників. При цьому судом було надано належну оцінку даним штатного розпису на час попередження позивача про звільнення та після звільнення, з яких вбачається скорочення посади головного інженера в інституті, наказам відповідача щодо скорочення посади, яку обіймав позивач, попередженню позивача про скорочення.

У свою чергу, апляційний суд фактично увійшов в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, що лежить поза межами компетенції суду.

Безпідставними є твердження позивача про те, що він мав переважне право на залишення на роботі, з огляду на таке.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Відтак, враховуючи, що посада головного інженера була єдиною на підприємстві, застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є безпідставним.

Згідно із частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), пункти 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 та 3 статті 41 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що позивач не був членом профспілкової організації відповідача, а отже згоду від профспілкової організації на його звільнення з підстав пункту 1 статті 40 КЗпП України власник не отримував.

З огляду на викладене, правильними є висновки місцевого суду про те, що процедуру звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України було проведено у відповідності до діючого законодавства та порушень його трудових прав місцевим судом не встановлено.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун