Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2018 року у справі №456/3734/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 456/3734/17

провадження № 61-45374св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Стрийтеплоенерго",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Яніва Н. М. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

у справі за позовом комунального підприємства "Стрийтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року комунальне підприємство "Стрийтеплоенерго" (далі - КП "Стрийтеплоенерго") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2017 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 в користь КП "Стрийтеплоенерго" заборгованості за послуги теплопостачання, який за заявою боржника ухвалою суду від 30 червня 2017 року скасований, роз'яснено стягувачеві право звернутися до суду в позовному порядку.

Відповідач проживає на АДРЕСА_1 і зобов'язаний своєчасно, щомісячно вносити плату за комунальні послуги за встановленими тарифами, проте він не проводить оплату, чим допустив заборгованість за період з 01 жовтня 2014 року по 01 квітня 2017 року в розмірі 16 186,78 грн.

КП "Стрийтеплоенерго", як теплопостачальна організація, забезпечує постачання тепловою енергією безпосередньо підприємства, населення, бюджетні установи, заклади освіти та охорони здоров'я м. Стрия та Стрийського району, для безперебійного постачання теплової енергії необхідне проведення профілактичних та ремонтних робіт, що потребує відповідних коштів. Несвоєчасний розрахунок зі сторони споживачів призводить до критичної ситуації в системі теплопостачання держави, що може призвести до припинення подачі теплової енергії.

КП "Стрийтеплоенерго" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 16
186,78 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2018 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Стрийтеплоенерго" 16 186,78 грн заборгованості за послуги теплопостачання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Стрийтеплоенерго" 1 600,00 грн судового збору.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Також, позивач попередньо звертався із заявою про видачу судового наказу, відтак не пропустив строк звернення до суду з позовом, а також судом враховано, що відповідач не подав жодного належного та допустимого доказу, який би вказував на безпідставність та необґрунтованість вимог позивача, в тому числі на неналежне надання або ненадання послуг виконавцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

10 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення грунтуються на припущеннях, а позивач не подав належних та допустимих доказів фактичного отримання ОСОБА_1 теплової енергії, а також щодо розміру боргу та тарифів.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Також встановлено, що КП "Стрийтеплоенерго" надавалися послуги з теплопостачання кв. АДРЕСА_1.

Зокрема, відповідно до договору № 2 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 жовтня 2005 року, укладеного між КП "Світанок" та КП "Стрийтеплоенерго" вбачається, що виробник (КП "Стрийтеплоенерго") бере на себе зобов'язання постачати виконавцю теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а виконавець зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами (цінами) згідно договору-доручення (а. с. 25-27). Згідно додатку № 1 до вказаного договору, теплова енергія постачалась зокрема й в будинок АДРЕСА_1.

Згідно договору-доручення на збір коштів від квартиронаймачів за спожиту теплову енергію від 01 жовтня 2015 року КП "Стрийтеплоенерго" та КП "Світанок" уклали договір про наступне: довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов'язання від імені довірителя проводити збір коштів квартиронаймачів теплової енергії, надалі боржників, за поставлену довірителям теплову енергію (а. с. 29,30).

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2017 року скасовано судовий наказ у справі № 456/1415/17, провадження № 2-н/456/96/2017, виданий 08 червня 2017 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області за заявою КП "Стрийтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 16 186,78 грн (а. с. 4).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 179 ЖК УРСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами Законом України "Про житлово-комунальні послуги" є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Згідно із пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 24 червня 2004 року) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 24 червня 2004 року) визначено, що до комунальних послуг відносяться, зокрема, централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.

На підтвердження надання послуг та отримання таких споживачем, КП "Стрийтеплоенерго" надало довідку про нарахування та оплату наданої послуги по розрахунковому номеру НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, згідно якої відповідачу нараховано борг по оплаті за послуги теплопостачання в сумі 16
186,78 грн (жовтень 2014 року - вересень 2017 року) (а. с. 5).

Заперечень чи спростувань відповідного розрахунку заборгованості відповідач не подав. Іншого розрахунку суду не було надано, як і не доведено те, що невиконання зобов'язань за договором сталося не з його вини.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 24 червня 2004 року) передбачено два випадки, коли споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг: за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні; за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 24 червня 2004 року) споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

З матеріалів справи відомо, що відповідач не вказував на складання актів-претензій щодо ненадання або надання не в повному обсязі житлово-комунальних послуг.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач надавав послуги з теплопостачання будинку АДРЕСА_1, де зареєстрований та проживає відповідач ОСОБА_1, є підставою для стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідач у касаційній скарзі стверджує про те, що рішення про стягнення боргу ґрунтуються на припущеннях, проте в свою чергу не надав суду жодних доказів того, що він не є належним відповідачем за цим позовом, не отримує наданих послуг або не проживає за зазначеною у позовній заяві адресою. Те, що ОСОБА_1 є належним відповідачем за цим позовом встановлено судовими рішеннями, якими стягнуто з нього заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за інші періоди, зокрема у справі № 456/905/14 (а. с. 48-50).

Зважаючи на вищезазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за послуги теплопостачання згідно з наданим позивачем розрахунком, що утворилась за період з 01 жовтня 2014 року по 01 квітня 2017 року в розмірі 16 186,78 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська