Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №509/2959/17

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 509/2959/17

провадження № 61-38836св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у складі головуючого судді Кочко В. К. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1 , на якій без отримання відповідного дозволу протягом 2008-2010 років самочинно зведено садибний (індивідуальний) жилий будинок.

Звернувшись до управління містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації за наданням інформації про відповідність місця розташування садибного (індивідуального) жилого будинку вимогам Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» у частині місця розміщення будинку в межах ділянки землекористування відносно прилеглих земельних ділянок, будівель і споруд, відповіді не отримала, а тому відмітка на технічному паспорті про проведене технічне обстеження не проставлена, що унеможливлює подання заяви про прийняття в експлуатацію об`єкту до органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Посилаючись на викладене та на те, що самочинне будівництво жилого будинку виконано без порушення встановлених будівельних норм і правил, на власній земельній ділянці, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на вказаний самочинно побудований садибний (індивідуальний) жилий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не зверталася до компетентних органів з приводу узаконення здійсненого нею самочинного будівництва житлового будинку, що виключає можливість визнання за нею права власності на такий об`єкт на підставі рішення суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2017 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Звернення до суду з позовом щодо самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до компетентних державних органів про прийняття самочинного житлового приміщення до експлуатації, вказане питання не було предметом розгляду таких органів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою те, що спірний жилий будинок самочинно зведено позивачем на власній земельній ділянці без порушення будівельних норм і правил. При цьому судами безпідставно застосовано положення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набув чинності у лютому 2011 року, в той час самочинне будівництво жилого будинку завершено у 2010 році, та не враховано, що діючим законодавством передбачено винятки, коли не потрібно одержувати дозвільний документ на виконання будівельних робіт для прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Крім того, позивач зверталася до компетентного органу із заявою про надання інформації, необхідної для прийняття в експлуатацію об`єкту самочинного будівництва, яка взагалі не розглянута, що свідчить про наявність спору про право.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 липня 2007 року передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 .

На вказаній земельній ділянці, ОСОБА_1 у 2010 році без отримання відповідного дозволу здійснила самочинне будівництво садибного (індивідуального) житлового будинку, який складається із жилого будинку літ. А-2, загальною площею 123,7 кв. м, жилою площею 44,6 кв. м, прибудови літ. А, підвалу літ. 2, ганка літ. 3, прибудови літ. А, вбиральні і душу літ. Б та споруд 1-6, І,ІІ.

Право власності на вищевказану земельну ділянку, ОСОБА_1 зареєструвала 14 січня 2015 року та отримала відповідне свідоцтво.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та у передбачених законом чи договором випадках - з моменту його прийняття до експлуатації та державної реєстрації.

За змістом статті 376 ЦК України самочинним будівництвом вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил (недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил; зміна окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність та безпечність).

При розгляді справ зазначеної категорії слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного суду від 18 квітня 2019 року справа № 306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа № 308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа № 727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа № 127/18746/15-ц.

У той же час, у матеріалах справи відсутні дані щодо звернення ОСОБА_1 до компетентних державних органів щодо узаконення самочинно збудованих будівель, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку відносно того, що спірний будинок у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймався, даних щодо звернення позивача до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованого житлового будинку, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги щодо наявності спору про право, оскільки позивач зверталася до компетентного органу, а саме до управління містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 зверталася до вказаного органу лише із заявою про надання інформації, необхідної для прийняття в експлуатацію об`єкту самочинного будівництва, наслідки розгляду якої невідомі.

Аргументи заявника щодо не застосування апеляційним судом до спірних правовідносин пункту 9 розділу п`ятого «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2015 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинку, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року, не спростовують висновків судів щодо відмови в задоволенні позову, оскільки передумовою звернення до суду з приводу узаконення самочинного будівництва є відмова компетентного державного органу про прийняття об`єкта до експлуатації.

Інші доводи ОСОБА_1 у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Крім того, у зв`язку з тим, що ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то з ОСОБА_1 необхідно стягнути в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 13 010,82 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 13 010,82 (тринадцять тисяч десять гривень 82 копійки).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко