Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.07.2021 року у справі №295/14567/20
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №295/14567/20
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №295/14567/20

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 295/14567/20

провадження № 61-11818св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» на постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

03 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» (далі - ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія») про визнання незаконним звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 20 липня 2020 року ОСОБА_1 подала до ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» заяву про звільнення за власним бажанням, проте безпідставно була звільнена за прогули.

Трудову книжку і копію наказу про звільнення вона отримала 10 листопада 2020 року поштою.

Просила визнати незаконним звільнення з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 06 серпня 2020 року за прогул без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом генерального директора ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» від 17 вересня 2020 року № 157К/Тр; зобов`язати відповідача змінити дату звільнення з 17 вересня на 03 серпня 2020 року; змінити формулювання причини звільнення з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2020 року до дня видання трудової книжки та копії наказу про звільнення - 09 листопада 2020 року у розмірі 13 525,56 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 15 січня 2021 року у позові відмовлено.

Додатковим рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 25 січня 2021 року заяву ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка після відкликання заяви про звільнення за власним бажанням продовжувала виконувати свої трудові обов`язки і перебувати на робочому місці включно до 06 серпня 2020 року, що підтверджується звітом про прибуття і залишення роботи працівниками від 28 серпня 2020 року і табелем обліку робочого часу від 31 серпня 2020 року.

Перебування на робочому місці після 03 серпня 2020 року підтверджує, що її рішення про звільнення за власним бажанням було змінено, вона продовжувала виконувати трудові обов`язки і не вважала останнім робочим днем 03 серпня 2020 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 усно відкликала свою заяви про звільнення за власним бажанням, шляхом звернення до відповідального працівника підприємства з кадрового забезпечення ОСОБА_2 та фактичного повернення позивачці її заяви.

Оскільки оригінал заяви про звільнення за власним бажанням від 20 липня 2020 року на момент звернення з позовом знаходився безпосередньо у позивачки (у матеріалах справи є належним чином завірена копія з підписом та відміткою адвоката Луговського Ю. В.), то ОСОБА_1 відкликала заяву про звільнення та забрала її з підприємства.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач подав до суду детальний опис наданих послуг адвоката згідно з договором від 04 січня 2021 року № 01/21 про надання правничої допомоги у справі №295/14567/20 у розмірі 10 000,00 грн, копії ордеру на надання правничої допомоги (правової) допомоги, посвідчення адвоката, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договору №01/21, додатку № 1 до вказаного, рахунку на оплату від 11 січня 2021 року № 1, акта надання послуг від 11 січня 2021 року № 1, платіжного доручення від 12 січня 2021 року № 1128 на суму 6 000,00 грн, рахунку на оплату від 19 січня 2021 року № 8, акта надання послуг від 19 січня 2021 року № 4, платіжного доручення від 19 січня 2021 року № 11369 на суму 5 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Луговським Ю. В., задоволено. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 15 січня 2021 року та додаткове рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 січня 2021 року скасовані, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 06 серпня 2020 року за прогул без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом генерального директора ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» від 17 вересня 2020 року № 157К/Тр. Зобов`язано відповідача змінити дату звільнення з 17 вересня на 03 серпня 2020 року, змінити формулювання причини звільнення з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України. Стягнено з ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 04 з 03 серпня 2020 року до 09 листопада 2020 року у розмірі 13 525,56 грн (обчислений без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка 20 липня 2020 року подала заяву про звільнення за власним бажанням. Заява не була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції, але відповідач визнав факт подання такої заяви і факт подання заяви підтверджено актом перевірки Управління Держпраці у Житомирській області від 01 вересня 2020 року № ЖТ 8546/2215/АВ. Отже, відповідач повинен був звільнити позивачку на підставі частини першої статті 38 КЗпП України 03 серпня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що письмової заяви про відкликання заяви про звільнення позивачка не подавала. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про достатність доказів волевиявлення ОСОБА_1 відкликати заяву про звільнення і продовження трудових відносин після 03 серпня 2020 року.

Долучення до позовної заяви копії заяви про звільнення від 20 липня 2020 року не є підтвердженням знаходження оригіналу заяви у позивачки .

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав жодних доказів, що з 04 до 06 серпня 2020 року позивачка виконувала роботу, передбачену її посадовою інструкцією, і отримувала за неї заробітну плату. Саме по собі перебування на території підприємства не доводить присутності працівника на робочому місці і виконання трудових обов`язків, тобто продовження між сторонами трудових відносин після 03 серпня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, просило її скасувати, залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає: суд апеляційної інстанцій не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17-ц, провадження № 61-38688св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 820/3360/17, провадження №К/9901/46915/18, від 15 липня 2019 року у справі № 686/22102/18, провадження № 61-10958св19, від 25 березня 2020 року у справі № 295/14595/17, провадження № 61-891св20, від 22 квітня 2020 року у справі № 187/1469/18, провадження № 61-363св20, постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року, провадження № 6-1412цс17.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивачка усно відкликала свою заяву про звільнення, шляхом звернення до ОСОБА_2 , забрала її і продовжила працювати до 06 серпня 2020 року включно.

Суд апеляційної інстанції не врахував законність підстав для звільнення ОСОБА_1 , а саме, що після 06 серпня 2020 року вона без поважних причин не вийшла на роботу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оскаржувала додаткове рішення суду, проте суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги і скасував додаткове рішення.

Аргументи інших учасників справи

Відзив позивачкина касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне рішення, дослідив всі обставини, належно оцінив докази у справі.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 1540/4122/18, провадження №К/9901/36261/19, викладено висновок, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Отже, у разі скасування судового рішення додаткове судове рішення не підлягає окремому скасуванню.

У відповіді ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» на відзив на касаційну скаргу доводи і обґрунтування аналогічні викладеним у касаційній скарзі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року відмовлено.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшло повторне клопотання ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшло доповнення до повторного клопотання ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 вересня 2015 року видано наказ № 228К/тр «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 з 15 вересня 2015 року на посаду менеджера у ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія».

30 грудня 2016 року відповідач видав наказ від 30 грудня 2016 року № 208 к/тр «Про переведення на іншу роботу» на підставі якого позивачку з 01 січня 2017 року переведено на посаду провідного менеджера з постачання відділу матеріально-технічного постачання.

На підставі заяви ОСОБА_1 було видано наказ від 28 лютого 2020 року № 51/1 к/тр «Про переведення на іншу роботу», згідно з яким з 01 березня 2020 року її переведено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення.

20 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням.

30 липня 2020 року менеджер з адміністративної діяльності та кадрового забезпечення ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» ОСОБА_2 повідомила в своїй доповідній записці на ім`я генерального директора ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія», що позивач виявила бажання повернути їй заяву на звільнення, посилаючись на статтю 38 КЗпП України, мотивуючи це тим, що вона змінила своє рішення щодо звільнення.

Відповідно до акта від 28 жовтня 2020 року про проведення службового розслідування щодо наявності заяви на звільнення, поданої ОСОБА_1 , станом на 28 жовтня 2020 року встановлено відсутність цієї заяви на підприємстві.

07 серпня 2020 року генеральному директору ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» направлено доповідну записку про відсутність на робочому місці ОСОБА_1

07 серпня 2020 року складено акт №1 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » про те, що 07 серпня 2020 року вона була відсутня на роботі (на своєму робочому місці і на підприємстві в цілому) протягом робочого дня з 08.00 до 17.00. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі ні напередодні, ні протягом робочого дня не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідала.

10 серпня 2020 року позивачці надіслано повідомлення від 10 серпня 2020 року № 844 про необхідність надання письмових пояснень про її відсутність на роботі.

14 серпня 2020 року уповноважені особи ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» відвідали позивачку за адресою її проживання, склали акт № 2 «По відвідування працівника ОСОБА_1 за адресою її проживання» про здійснення візиту до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою з`ясування причини її відсутності на робочому місці у період з 07 серпня 2020 року до 14 серпня 2020 року включно, яким зафіксовано наступне: «Наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі ОСОБА_1 ми з`ясувати не змогли, оскільки останньої не було вдома. На телефонні дзвінки не відповідає».

14 серпня 2020 року складено акт № 3 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » про те, що з 08 до 14 серпня 2020 року вона була відсутня на роботі (на своєму робочому місці і на підприємстві в цілому) протягом робочого дня з 08:00 до 17:00. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі, ні напередодні, ні протягом вказаного періоду не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідала.

18 серпня 2020 року складено акт «Про складання повідомлення про необхідність надання письмових пояснень та встановлення факту ненадання пояснень ОСОБА_1 з приводу її відсутності на робочому місці 07.08.2020 року», відповідно до якого менеджер ОСОБА_2 склала повідомлення ОСОБА_1 про необхідність надання письмових пояснень про причини її відсутності на робочому місці 07 серпня 2020 року, проте станом на 18 серпня 2020 року вона на роботу не з`явилась, жодних пояснень не надала.

21 серпня 2020 року позивачці надіслано повідомлення про подання письмового пояснення щодо відсутності на роботі ОСОБА_1 з 07 серпня 2020 року, однак позивачка відповіді не надала.

28 серпня 2020 року менеджер ОСОБА_2 склала пояснення щодо поданої ОСОБА_1 заяви на звільнення про те, що позивачка продовжувала працювати після спливу двотижневого строку, який минув 03 серпня 2020 року, а саме з 03 серпня 2020 року до 06 серпня 2020 року.

08 вересня 2020 року начальник служби безпеки ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» Муравицький В. М. склав доповідну записку про проведену перевірку для встановлення причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 з 07 серпня 2020 року. Встановив, що ОСОБА_1 працює на приватному підприємстві «Адлєр» за адресою: вул. Авіаторів, 9, м. Житомир.

08 вересня 2020 року складено акт № 4 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » про те, що позивачка з 15 серпня 2020 року до 08 вересня 2020 року включно була відсутня на роботі (на своєму робочому місці і на підприємстві в цілому) протягом робочого дня з 08.00 до 17.00. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі ні напередодні, ні протягом вказаного періоду не повідомляла.

09 вересня 2020 року генеральний директор ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» вніс подання до ради трудового колективу «Про отримання згоди на звільнення працівника, який вчинив прогул».

Згідно з протоколом загальних зборів трудового колективу від 14 вересня 2020 року № 5 рада трудового колективу ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» на своєму засіданні розглянула вказане клопотання і ухвалила рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин) з наданням їй гарантій і компенсацій при звільненні, передбачених законодавством.

15 вересня 2020 року голова ради трудового колективу склав повідомлення № 1 «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогул» та направив генеральному директору ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія».

17 вересня 2020 року складено акт № 5 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » про те, що позивачка з 09 вересня 2020 року до 17 вересня 2020 року включно була відсутня на роботі (на своєму робочому місці і на підприємстві в цілому) протягом робочого дня з 08:00 до 17:00. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі, ні напередодні, ні протягом вказаного періоду не повідомляла.

17 вересня 2020 року видано наказ від 17 вересня 2020 року № 157К/тр «Про звільнення з роботи», на підставі якого ОСОБА_1 , начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, з 06 серпня 2020 року звільнено за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 цього наказу бухгалтерії доручено провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок відповідно до законодавства та виплатити компенсацію за невикористану відпустку з розрахунку 64 календарних днів. Згідно з пунктом 3 наказу відділу кадрів доручено повідомити ОСОБА_1 про її звільнення, шляхом направлення на її поштову адресу листа про необхідність отримання трудової книжки.

17 вересня 2020 року на адресу позивача цінним листом направлено повідомлення від 17 вересня 2020 року № 1012 про звільнення, із зазначенням необхідності прибути за трудовою книжкою до відділу кадрів ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП (звільнення за прогул без поважних причин), на підставі наказу про звільнення від 17 вересня 2020 року № 157К/тр.

30 жовтня 2020 року, у зв`язку з неприбуттям позивачки відповідач надіслав повторне повідомлення від 23 жовтня 2020 року № 1142 про отримання трудової книжки.

04 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслала лист з проханням відправити їй трудову книжку та копію наказу від 17 вересня 2020 року № 157К/тр на поштову адресу: АДРЕСА_2 .

09 листопада 2020 року складено акт про надання ОСОБА_1 згоди про відправлення належної їй трудової книжки поштою, направлено оригінал трудової книжки та належним чином завірену копію наказу разом із супровідним листом від 09 листопада 2020 року № 1192.

Суд апеляційної інстанції встановив, що письмової заяви про відкликання заяви про звільнення позивачка не подавала.

Згідно з табелем обліку робочого часу за серпень 2020 року ОСОБА_1 працювала з 04 до 06 серпня 2020 року включно. У звітах служби безпеки підприємства про прибуття і залишення роботи працівниками відповідача відображено перебування позивачки на території підприємства в ці дні (т. 1 а. с. 85, 86, 197).

Відповідно до довідки ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 працювала до 05 серпня 2020 року (т. 1 а. с. 12).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з частинами першою, другою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Верховний Суд зазначає, що трудові відносини можуть бути продовжені з працівником, який подав заяву про звільнення у порядку, передбаченому частиною першою статті 38 КЗпП України, лише в разі наявності одночасно двох умов, коли працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору та за умови, коли на його місце не запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №686/21225/17, провадження №61-4487св19.

Виходячи зі змісту статті 38 КЗпП України у разі подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням працівник має право відкликати заяву про звільнення лише протягом двотижневого строку з дати попередження роботодавця про звільнення. Якщо цей строк закінчився і подана заява про звільнення не відкликана, працівник уважатиметься таким, що залишив роботу, підтримує вимогу про звільнення і втратив право на поновлення на роботі.

Трудове законодавство не встановлює обов`язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, проте, якщо працівник в межах двотижневого строку (або до дати звільнення, визначеної працівником в заяві) звернувся до роботодавця про відкликання цієї заяви в усній формі, то під час вирішення спору, для доведення факту відкликання його заяви суди беруть до уваги належні, достовірні, допустимі та достатні докази.

Згідно з матеріалами справи позивачка не подавала письмової заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.

Водночас на копії заяви ОСОБА_1 про звільнення є резолюція адвоката позивачки «Згідно з оригіналом». У подальшому сторона позивачки надала пояснення, що оригіналу заяви вона не має, має лише фото, зроблене самою позивачкою, коли вона підписала заяву у керівника відповідача (проставлена резолюція «До наказу»).

У матеріалах справи також є доповідна записка ОСОБА_2 від 30 липня 2020 року на ім`я керівника відповідача про усне відкликання ОСОБА_1 її заяви про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 279/3334/17-ц, провадження № 61-38688св18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено правовий висновок, що відкликання заяви про звільнення за власним бажанням може бути усним чи письмовим та підтвердженим належними доказами. Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив чи оцінені вказані докази і відхилені, чи взяті до уваги, але не впливають на рішення суду.

Доказами фактичного виконання трудових обов`язків можуть бути, зокрема журнал реєстрації виходу на роботу з підписом працівника, відеозаписи з камер спостереження на пропускних пунктах, робочому місці, листування з клієнтом, показання колег по роботі, контрагентів, підписи працівника на платіжних документах, квитанції, документи про перерахування коштів на картковий рахунок на підтвердження розрахунку по заробітній платі.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 761/2846/16-ц, провадження № 61-302св17, від 18 травня 2022 року у справі № 552/3667/19, провадження № 61-16667св21.

Відповідно до актів і доповідних записок, складених уповноваженими особами ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія, звіту про прибуття і залишення роботи працівниками від 28 серпня 2020 ОСОБА_1 не вийшла на роботу з 07 серпня 2020 року, а 06 серпня була на робочому місці (т. 1, а .с. 84-88, 92, 100).

Верховний Суд зауважує, що відповідно до наказу Державного комітету статистики від 05 грудня 2008 року N 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» табель обліку робочого часу належить до первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, на підставі якого формується розрахунково-платіжна відомість і проводиться розрахунок з працівником.

Згідно з табелем обліку робочого часу від 31 серпня 2020 року позивачка виходила на роботу і працювала по 8 годин після 03 серпня 2020 року в такі дні: 04, 05 та 06 серпня (т. 1, а .с. 103).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно з довідкою про дохід позивачки від 29 жовтня 2020 року № АБ-00000024 позивачка працювала у відповідача до 05 серпня включно, тобто 06 серпня позивачка не працювала та не обліковувалась. Водночас відповідач, надавши довідку про доходи вказав розмір виплат лише до липня 2020 року.

Відповідно до наказу про звільнення від 17 вересня 2020 року № 157К/тр. позивачка не вийшла на роботу 06 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 12, 107).

Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на ці документи не надав оцінки вказаним розбіжностям та невідповідності інформації, яка в них викладена.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Суд апеляційної інстанції не навів належної аргументації щодо оцінки тієї обставини, що позивачка після 03 серпня 2020 року перебувала на території ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія».

Верховний Суд зауважує, що представник позивачки в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 після 03 серпня 2020 року приходила до відповідача за документами, зокрема за трудовою книжкою.

Аргументація, викладена в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, щодо оцінки обставин продовження трудових відносин між сторонами після 03 серпня 2020 року, враховуючи те, що сторона позивачки підтвердила, що ОСОБА_1 після 03 серпня 2020 року відвідувала ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія», є короткою, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Верховний Суд також звертає увагу, що згідно із записом у трудовій книжці позивачка звільнена не 06 серпня 2020 року (дата звільнення, вказана у наказі № 157К/тр.), а 17 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 9), тобто тоді, коли вона була працевлаштована на іншому підприємстві (08 вересня 2020 року відповідач встановив, що позивачка працевлаштована у Приватному підприємстві «Адлер») (т. 1, а. с. 101), на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги під час ухвалення судового рішення.

Щодо доводів касаційної скарги, що якщо сторона не заявляла про оскарження додаткового рішення, то суд не повен переглядати його разом з основним судовим рішенням, Верховний Суд зазначає таке.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, провадження № 61-15340св20, від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20, провадження № 61-5721св22.

Отже, додаткове рішення Богунського районного суду міста Житомира від 25 січня 2021 року є невід`ємною частиною рішення Богунського районного суду міста Житомира від 15 січня 2021 року та не може існувати окремо від нього, незалежно від того, чи зазначено в апеляційній скарзі про його оскарження.

У липні ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» звернулося до Верховного Суду з повторним клопотанням про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року. У серпні до Верховного Суду надійшли доповнення до цього клопотання.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на викладене немає підстав для задоволення повторного клопотання з доповненнями ТОВ «Житомир-Агробудіндустрія» про зупинення виконання судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа передається на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомир-Агробудіндустрія» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко