Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 216/6980/19

провадження № 61-1178 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство закритих стоянок транспортних засобів «Автомобіліст»;

відповідачі: ОСОБА_1 , Криворізька міська рада Дніпропетровської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року у складі судді Онопченка Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року товариство закритих стоянок транспортних засобів «Автомобіліст» (далі - ТЗСТЗ «Автомобіліст») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання рішення недійсним та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що товариство є постійним землекористувачем земельної ділянки, яку надано у постійне користування для розміщення гаражів автомобілів відповідно до рішення Криворізької міської ради народних депутатів від 09 березня 1994 року за № 96. Додатком № 1 до державного акту № 201 на право постійного користування землею внесено зміни до площі землекористування на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 11 жовтня 2000 року № 859, яким надано земельну ділянку для будівництва гаражів. Поряд із земельною ділянкою позивача розташований приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 та розташований на земельній ділянці площею 590 кв. м.

Для забезпечення своєї господарської діяльності та освітлення території і гаражів членів товариства у 1980 році на території позивача була побудована трансформаторна підстанція ТП-396-6/0,4 кВ за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 самовільно встановила огорожу та обмежила позивачу доступ до трансформаторної підстанції. Огорожа була встановлена на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, однак коли товариство намагалося усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з`ясувалось, що ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки під своїм будинком разом з частиною земельної ділянки, яка належить позивачу та на якій розташована трансформаторна підстанція.

Право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 виникло на підставі свідоцтва про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 04 червня 2013 року реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 4392413. Підставою для видачі свідоцтва було рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 22 травня 2013 року № 1989 «Про безоплатну передачу у власність, спільну часткову, спільну сумісну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва». Зазначеним рішенням передбачена передача земель комунальної власності міста безоплатно у власність громадян, які повинні зареєструвати відповідні права на земельні ділянки. ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку площею 877 кв. м, за адресою: п АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039.

Проводячи співставлення своїх меж в натурі з їх документальним відображенням, аналізуючи дані публічної кадастрової карти товариство виявило порушення меж його земельної ділянки та передачу у власність частини його земельної ділянки відповідачу - ОСОБА_1 .

Вважало, що рішення про передачу земельної ділянки відповідачу було прийнято з порушенням земельного законодавства, товариство не підписувало акт на узгодження межі земельної ділянки, ОСОБА_1 самовільно зайняла частину його земельної ділянки і отримала на цю площу незаконні правовстановлюючі документи.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати недійним та скасувати рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської ради від 22 травня 2013 року № 1989 в частині передачі ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою у власність земельної ділянки загальною площею 877 кв. м за адресою: п АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039; визнати недійсним свідоцтво про право власності, серії та номер НОМЕР_1 , виданого 04 червня 2013 року реєстраційної службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 4392413 та скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно - земельну ділянку площею 877 кв. м за адресою: пАДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 75016812110, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року позов ТЗСТЗ «Автомобіліст» задоволено. Визнано недійним та скасовано рішення Криворізької міської ради від 22 травня 2013 року № 1989 в частині передачі ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою у власність земельної ділянки загальною площею 877 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії та номер НОМЕР_1 , видане 04 червня 2013 року реєстраційної службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 4392413, та скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно - земельну ділянку площею 877 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 75016812110, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із технічної документації по складанню існуючих меж землекористувань за адресою: провулок Козачий, 16, Центрально-Міський район, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, вбачається, що зі сходу: на відстані від 0 до 2,51 м земельна ділянка за кадастровим номером: 1211000000:08:210:0016, площею: 4,3226 га, яка використовується для розміщення гаражів автомобілів, власник: ТЗСТЗ «Автомобіліст», перетинає земельну ділянку, кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, площа перетину складає 0,0032 га, що свідчить про порушення відповідачем права позивача на користування належною останньому земельною ділянкою.

Спірне рішення було прийнято міською радою 22 травня 2013 року, однак позивач про нього довідався лише після співставлення своїх меж в натурі з їх документальним відображенням у березні 2019 року та виявив порушення меж його земельної ділянки після передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, тому позивачем не пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судову рішення, яким позов ТЗСТЗ «Автомобіліст» задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Криворізької міської ради від 22 травня 2013 року № 1989 в частині передачі ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою у власність земельної ділянки загальною площею 877 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії та номер НОМЕР_1 , виданого 04 червня 2013 року реєстраційної службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 4392413. Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно - земельну ділянку площею 877 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 75016812110, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що справа за відсутності відповідача ОСОБА_1 , яка належним чином не була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволення позову ТЗСТЗ «Автомобіліст» відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 216/6980/19 з Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази накладання меж земельних ділянок, а копії технічної документації по складанню існуючих меж землекористувань від 23 грудня 2020 року таким доказом не є, оскільки не була виготовлена на замовлення ОСОБА_1 , як про це стверджує позивач, а тому має ознаки підробки.

На момент оформлення технічної документації із землеустрою серед суміжних користувачів ТЗСТЗ «Автомобіліст» не значилося.

Також вказував, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ТЗСТЗ «Автомобіліст» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважало висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ТЗСТЗ «Автомобіліст» є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 7,0861 га в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 29 листопада 1994 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 201. Землю надано ТЗСТЗ «Автомобіліст» у постійне користування в межах згідно з планом землекористування для розміщення гаражів для автомобілів відповідно до рішення Криворізької міської ради народних депутатів від 09 березня 1994 року за № 96. Додатком № 1 до державного акту на право постійного користування землею внесено зміни до площі землекористування на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 11 жовтня 2000 року № 859, яким надано земельну ділянку для будівництва гаражів (а.с. 4-7, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 1990 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в Криворізькому міському бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 ), належить на праві приватної власності житловий будинок А-І, житловою площею 35 кв. м, який складається з: літньої кухні Б, льоху Б п/д, сараю Г, уборної Д, гаража Е, водоколонки І, замощення ІІ, забара № 1, воріт № 2, за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 590 кв. м (а.с. 74-82, т. 1).

Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 22 травня 2013 року № 1989 «Про безоплатну передачу у власність, спільну часткову, спільну сумісну власність земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва» затверджено громадянам, в тому числі ОСОБА_1 , технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва. Передано із земель комунальної власності міста безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, площею 877 кв. м, яка зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 в реєстраційній службі Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області 28 травня 2013 року, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 12-16, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначені статтями 116 118 ЗК України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини третьої статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, яка є комплексом робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, провадження № 14-552цс18, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15, провадження № 14-652цс18, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19, зазначила про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які саме права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом та заявляючи вимоги про визнання недійсними та скасування рішень міської ради, ТЗСТЗ «Автомобіліст» посилалось на те, що порушення меж його земельної ділянки та передачу у власність частини його земельної ділянки відповідачу - ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суди правильно виходили з того, що із технічної документації по складанню існуючих меж землекористувань за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що зі сходу: на відстані від 0 до 2,51 м земельна ділянка за кадастровим номером: 1211000000:08:210:0016, площею: 4,3226 га, яка використовується для розміщення гаражів автомобілів, власник: ТЗСТЗ «Автомобіліст», перетинає земельну ділянку кадастровий номер: 1211000000:08:212:0039, площа перетину складає - 0,0032 га (а.с.110-117, т. 1), що свідчить про порушення відповідачем права позивача на користування належною останньому земельною ділянкою.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Судами встановлено, що позивач про оспорюване рішення міської ради довідався лише у березні 2019 року після співставлення своїх меж в натурі з їх документальним відображенням та виявив порушення меж його земельної ділянки після передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, тому колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем строк позовної давності не пропущено.

Отже, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ТЗСТЗ «Автомобіліст».

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович