Постанова

Іменем України

05 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 387/938/17

провадження № 61-12091св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Федорівська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області,

третя особа - Добровеличківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_4 постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, третя особа - Добровеличківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 2000 року по день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_3) ОСОБА_6 вона проживала разом з ним однією сім'єю, без реєстрації шлюбу. Протягом вказаного періоду вони разом вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, приймали участь у спільних витратах та мали взаємні права і обов'язки. Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку (пай) площею 4,96 га, яка знаходиться на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. ОСОБА_4, як спадкоємець за законом четвертої черги, бажає прийняти спадщину померлого, тому вимушена в судовому порядку встановити факт проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. Також зазначала, що їй стало відомо про те, що заповіт від імені ОСОБА_6, який посвідчувався виконавчим комітетом Федорівської сільської ради 06 грудня 2013 року на користь ОСОБА_4 було відмінено шляхом складання іншого заповіту 27 серпня 2015 року на користь ОСОБА_5, який посвідчений секретарем Федорівської сільської ради ОСОБА_7 Про існування іншого заповіту позивачу не було відомо, тому вона вважає, що останній заповіт було складено та посвідчено особою, яка не мала на це права, що згідно частини першої статті 1257 ЦК України свідчить про його нікчемність ( недійсність).

У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_6 в період з 2000 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнати заповіт ОСОБА_6, складений на користь ОСОБА_5 та посвідчений секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району 27 серпня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 145, нікчемним.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від

14 листопада 2017 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнано нікчемним (недійсним) заповіт ОСОБА_6, від 27 серпня 2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №145.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту проживання позивача однією сім'єю із померлим ОСОБА_6 не менш як

5 років до часу відкриття спадщини після його смерті необхідне ОСОБА_4 для прийняття спадщини, тому вважає доведеним факт проживання

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю в період з 2000 року до 24 травня 2017 року на підставі довідки виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області та показів її дочки. Секретар Федорівської сільської ради ОСОБА_7 на момент складання та посвідчення оспорюваного заповіту від 27 серпня 2015 року діяла без відповідних на те повноважень, оскільки на той момент було відсутнє рішення Федорівської сільської ради про покладення на ОСОБА_7 обов'язків по вчиненню нотаріальних дій.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення суду першої інстанції від 14 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, третя особа - Добровеличківська державна нотаріальна контора Кіровоградської області, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання заповіту недійсним відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки надана нею довідка не підтверджує той факт, що вона разом з ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумінні статті 3 СК України. Позовні вимоги про визнання заповіту від імені ОСОБА_6 складеного на користь ОСОБА_5, посвідченого секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району 27 серпня 2015 року, нікчемним також не підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що обов'язки по виконанню нотаріальних дій в частині посвідчення заповітів були покладені на іншу особу, а не на секретаря сільської ради, ОСОБА_7.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Судом апеляційної інстанції було проігноровано та поставлено під сумнів беззаперечний доказ проживання однією сім'єю її та померлого ОСОБА_6, а саме довідку, видану виконавчим комітетом Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року № 1193, згідно якої судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно з 2000 року до дня смерті фактично проживав в селі АндріївкаДобровеличківського району Кіровоградської області, без реєстрації, в сім'ї ОСОБА_4 Також зазначає, що не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог щодо визнання недійсним заповіту від 27 серпня 2015 року, посвідченого секретарем Федорівської сільської ради ОСОБА_7, оскільки в сільській раді відсутнє рішення відповідно до якого на ОСОБА_7 покладені обов'язки щодо вчинення нотаріальних дій на території Федорівської сільської ради.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому вона зазначила, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги викладених в ній висновків не спростовують, тому проти задоволення касаційної скарги заперечує.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 (а. с. 8).

ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка площею 4,96 га, яка розташована на території Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (а. с. 50).

Позивач просила встановити факт проживання її та ОСОБА_6 однією сім'єю за період з 2000 року до 24 травня 2017 року, посилаючись на те, що встановлення цього факту їй потрібно для прийняття спадщини після померлого, а саме вказаної земельної ділянки.

Факт проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_6 позивач підтверджуваладовідкою, виданою виконкомом Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року

№ 1193, згідно якої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно з 2000 року до дня смерті фактично проживав в селіАндріївка Добровеличківського району Кіровоградської області, без реєстрації, в сім'ї ОСОБА_4 (а. с. 9).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 20 вересня 2017 року № 1789, встановлено, що дійсно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, 18 квітня 2014 року подавали до Тишківської сільської ради заяву про державну реєстрацію шлюбу (а. с. 10).

З довідки, виданої виконавчим комітетом Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року

№ 02-43-186/2, встановлено, що ОСОБА_6 був зареєстрований в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 На день смерті він проживав у селі АндріївкаДобровеличківського району Кіровоградської області. Від імені померлого у виконкомі Федорівської сільської ради посвідчувався заповіт

06 грудня 2013 року, який було відмінено 27 серпня 2015 року складанням нового заповіту.

06 грудня 2013 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 165, яким він за життя заповів ОСОБА_4 спірну земельну ділянку (а. с. 6 зворот).

27 серпня 2015 року ОСОБА_6 склав новий заповіт, який також було посвідчено секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 145, та заповів ОСОБА_5 спірну земельну ділянку (а. с. 6).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 30 червня 2017 року

№ 48246240, виданої Добровеличківською державною нотаріальною конторою, встановлено, що станом на момент видачі вказаного документа заповіт

ОСОБА_6 від 27 серпня 2015 року був чинний, а його реєстрація у спадковому реєстрі була проведена 21 жовтня 2015 року.

Після смерті ОСОБА_6 було заведено спадкову справу № 271/2017, згідно якої до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися дочка померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 43-60).

ОСОБА_7 обрано секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області з покладенням на неї обов'язків секретаря виконавчого комітету на підставі рішення сесії вказаної вище сільської ради від 12 листопада 2010 року № 5 (а. с. 11 зворот).

Розпорядженням сільського голови Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 16 листопада 2010 року № 19 секретарю Федорівської сільської ради ОСОБА_7 було надано повноваження на вчинення нотаріальних дій та ведення відповідної документації (а. с. 5).

З довідки сільського голови Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 07 листопада 2017 року № 01-23-42/1, встановлено, що дійсно секретар сільської ради ОСОБА_7 при вчиненні нотаріальних дій, пов'язаних з посвідченням оспорюваного заповіту від

27 серпня 2015 року, діяла на підставі розпорядження сільського голови Федорівської сільської ради від 16 листопада 2010 року № 19 та мала право на вчинення нотаріальних дій (а. с. 40).

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У частині другій статті 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Вирішуючи спір щодо встановлення факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що довідка виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року

№ 1193 не є достатнім доказом на підтвердження того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумі статті 3 СК України, а інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім'єю на протязі останніх п'яти років до його смерті і були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, позивач до суду не надала.

Тому, скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 в порушення вимог законодавства не надала до суду належних і достатніх доказів на підтвердження своїх вимог.

Доводи касаційної скарги стосовного того, що ОСОБА_7 не мала права посвідчувати заповіт складений ОСОБА_6 27 серпня 2015 року, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У статті 1247 ЦК України передбачено, що загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в статтях 1251 - 252 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Оспорюваний заповіт від 27 серпня 2015 року, був посвідчений секретарем Федорівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 145.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час складення спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, а саме посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до пункту 1.2. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (який діяв на момент посвідчення спірного заповіту), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що згідно діючого законодавства голова сільської ради в межах своїх повноважень прийняв рішення про покладення обов'язків по виконанню нотаріальних дій в частині посвідчення заповітів на секретаря сільської ради ОСОБА_7, і тому вона мала повноваження на вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення оспорюваного заповіту. Позивач в порушення вимог статтей 58-59 ЦПК України 2004 року не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів, що такі дії мала вчиняти інша посадова особа органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині визнання заповіту недійсним.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині постанови, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик