Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №761/33098/17

Постанова

Іменем України

5 березня 2018 року

м. Київ

справа № 761/33098/17

провадження № 61-3881 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державне підприємство «Державний центр інформаційних ресурсів України»,

представники відповідача: Тертичний Олег Сергійович, Анненкова Олена Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року у складі судді Рибака М. А. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» (далі - ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року у справі № 753/14612/16-ц було стягнуто з ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 82 844 грн. 45 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 15 548 грн. 08 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 150 тис. грн. за період з 30 січня 2015 року по 1 серпня 2016 року.

Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Руденко Н. В. від 15 лютого 2017 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа у вказаній справі. У подальшому виконавче провадження зупинялось до закінчення касаційного провадження, після чого було відновлене.

Станом на час звернення до суду із позовом, рішення апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року залишається невиконаним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 серпня 2016 року по 19 вересня 2017 року у сумі 229 319 грн. 55 коп. за 285 робочих днів та 229 319 грн. 55 коп. у відшкодування моральної шкоди.

Заявою від 23 жовтня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відмовився від частини позовних вимог, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 серпня 2017 року по 19 вересня 2017 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_4 100 тис. грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право на підставі положень статті 117 КЗпП України на відшкодування йому середнього заробітку за період, який не був заявлений у попередній справі до дати проведення фактичного розрахунку - 30 серпня 2017 року. Також суд, з урахуванням того, що між сторонами існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні та вимоги позивача були задоволені частково, а також враховуючи обставини даної справи, з урахуванням засад співмірності та справедливості, керуючись положенням частини другої статті 116 КЗпП України, вирішив зменшити розмір стягуваного середнього заробітку.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року апеляційні скарги ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» та ОСОБА_4 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно визначений характер спірних правовідносин, повно та всебічно досліджено обставини справи і вірно застосовані положення статей 116, 117 КЗпП України. Апеляційний суд також вказав, що суд першої інстанції вірно врахував обставини справи, встановив спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок не виплати йому всіх належних сум навіть після ухвалення рішення судом, оцінив докази надані позивачем, урахував вимоги статті 23 ЦК України, засади розумності та справедливості і задовольнив вимоги у цій частині частково.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що обов'язковою умовою для покладення відповідальності на роботодавця за положеннями статті 117 КЗпП України є його вина у невиплаті звільненому працівнику сум у визначений законом строк, а також відсутність спору про розмір виплат. Відповідач вважає, що оскільки між сторонами існував такий спір та усі суми були виплачені ОСОБА_4 по завершенню спору, то відсутні підстави для стягнення з підприємства середнього заробітку за вказаний позивачем період. Крім того, посилається на те, що судами не враховано, що позивач мав звернутися до суду із даними вимогами до іншого відповідача, а саме органу управління, з яким було укладено контракт.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Встановивши, що ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» виплатило ОСОБА_4 усі суми, що належать йому від підприємства, тільки 30 серпня 2017 року, врахувавши період з 30 січня 2015 року по 1 серпня 2016 року, за який середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні вже було стягнуто на користь позивача рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідач на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку - за період з 2 серпня 2016 року до 30 серпня 2017 року. При цьому, з урахуванням того, що між сторонами існував спір щодо належних позивачу сум при звільненні та вимоги позивача були задоволені частково, з урахуванням засад співмірності та справедливості, керуючись положенням частини другої статті 116 КЗпП України, суди зменшили розмір середнього заробітку до 100 тис. грн.

Такі висновки судів попередніх інстанцій також узгоджуються із вищевказаним правовим висновком Верховного Суду України.

Крім того, вірно дослідивши усі обставини справи, зокрема те, що відповідач певний час не виплачував позивачу належних йому сум навіть після ухвалення судового рішення, з дотриманням вимог положень статті 237-1 КЗпП України, статті 23 ЦК України, з урахуванням засад розумності та справедливості, суди правильно задовольнили вимогу про відшкодування моральної шкоди частково.

Посилання особи, що подала касаційну скаргу, про відсутність підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку, враховуючи те, що між сторонами існував спір про розмір виплат є безпідставним, оскільки нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Крім того, суди зменшили розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням вказаного спору між сторонами, в якому вимоги позивача були задоволені частково.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» є неналежним відповідачем по цій справі, оскільки ті обставини, що саме воно було роботодавцем ОСОБА_4 та мало сплатити останньому належні від підприємства суми, встановлені рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, яке набрало законної сили, а тому в силу частини першої статті 61 ЦПК України не підлягають доказуванню у даному спорі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б.І. Гулько

Ю.В. Черняк