Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2023 року у справі №707/157/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року

місто Київ

справа № 707/157/22

провадження № 61-10228св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, - перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське лісове господарство»), у якому просив визнати за ним право на оформлення у власність земельної ділянки, площею 0, 24 га, на якій розташований належний позивачу житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А-2», підвал«пд»), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без нотаріально посвідченої згоди землекористувача ДП «Черкаське лісове господарство» на вилучення ділянки із користування.

ОСОБА_1 обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 01 грудня 2017 року він придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А-2», підвал «пд»), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене будинковолодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0, 24 га, яка належить до лісового фонду України та перебуває в постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».

Позивач зазначив, що 03 грудня 2021 року він звернувся до відповідача із заявою про отримання нотаріально посвідченої згоди на вилучення зазначеної земельної ділянки, на якій розташований будинок з господарськими спорудами, проте землекористувач відмовив йому в задоволенні цієї заяви.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач не подавав до суду першої інстанції відзив на позов.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 30 березня 2022 року Черкаський районний суд Черкаської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав за ОСОБА_1 право на оформлення у власність 0, 24 га земельної ділянки, на якій розташоване майно ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А-2», підвал «пд»), розташований в АДРЕСА_1 , без нотаріально посвідченої згоди землекористувача ДП «Черкаське лісове господарство» на вилучення із користування.

Суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами, що належить позивачу на праві приватної власності, не має ознак, визначених статтями 1 та 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), а тому не відноситься до земель лісогосподарського призначення. На ній немає лісових насаджень, лісових культур, розсадників і плантацій, лісових шляхів та просіків, протипожежних розривів, осушувальних канав і дренажних систем. На спірній земельній ділянці розташоване виключно будинковолодіння, яке перебуває у приватній власності.

Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру ДП «Черкаське лісове господарство»проведено заходи лісовпорядкування, сформовано земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 360, 9964 га, кадастровий номер 7124981500:02:001:0262, до складу якої не ввійшла земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно позивача, що також підтверджується планом встановлення меж земельної ділянки, розробленим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .

З огляду на те, що цільове призначення земельних ділянок визначається проєктами землеустрою, суд першої інстанції дійшов переконання, що оскільки земельна ділянка, на якій розташоване майно позивача, ще не сформована та не зареєстрована, тому не віднесена до жодної категорії земель та не має цільового призначення. З наведених підстав суд виснував, що позов про визнання права на оформлення у власність земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача, є доведеними та обґрунтованими.

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції

Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністраціїяк особи, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Постановою від 07 червня 2023 року Черкаський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, скасував рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції врахував, що право на розпорядження землями лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство», належить Черкаській обласній військовій адміністрації, утвореній на підставі статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій».

Апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка, яка перебувала в державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача у встановленому порядку повноважним органом не вилучалася та зміна цільового призначення щодо неї не здійснювалася. Натомість законодавство України не передбачає можливості надання у приватну власність громадянам земель лісогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також суд апеляційної інстанції зауважив, що у матеріалах справи немає доказів користування попереднім власником будинку земельною ділянкою, площею 0, 24 га, а також того, що саме такий розмір земельної ділянки потрібний для обслуговування будинку, площею 351, 80 кв. м, з господарськими спорудами.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував приписи статті 120 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фактично перебрав на себе функції розпорядження землями лісогосподарського призначення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 06 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 березня 2022 року залишити в силі.

Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав заявнику строк для виконання її вимог.

Заявник 09 серпня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із виправленою касаційною скаргою, у якій навів підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), щодо вибору ефективного способу захисту порушеного права;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17

(провадження № 14-47цс20), у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16,

від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, щодо застосування статті 120 ЗК України;

- суд першої інстанції помилково визначив цю справу як малозначну.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Прокурор у вересні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі договорів

купівлі-продажу від 01 грудня 2017 року № 1-3556 та № 1-3558 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А-2», підвал «пд»), розташований на АДРЕСА_1 .

Зазначений об`єкт нерухомості розташований в лісовому масиві на земельній ділянці, площею 360, 9964 га, кадастровий номер 7124981500:02:001:0262, яка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру перебуває у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

(далі - ДСГП «Ліси України»).

03 грудня 2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому письмової згоди на вилучення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 40 га, із користування державного підприємства.

У листі від 13 грудня 2021 року № 797/01 ДП «Черкаське лісове господарство» зазначило, що немає підстав для надання ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на вилучення земельної ділянки із постійного землекористування підприємства.

Право, застосоване судом, під час вирішення питання щодо встановлення кола осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення спору у цій справі

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц

(провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Також відповідно до частин третьої, п`ятої статті 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

У частині шостій статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будинковолодіння) зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Згідно з частинами десятою, одинадцятою, тринадцятою статті 120 ЗК України

(в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), розміщений на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки, площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, якщо формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим або не відповідає нормам законодавства).

Якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об`єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Отже, наведеними нормами права передбачено принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди «superficies solo cedit» (збудоване приростає до землі), а також врегульовано алгоритм дій особи, у разі набуття нею права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності.

Набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці державної або комунальної власності, відбувається відповідно до рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а (провадження № 11-949апп18).

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) здня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені у статті 122 ЗК України.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб (частина друга згаданої статті).

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва (частина третя статті 122 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята статті 122 ЗК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Водночас сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними (пункт 1 частини першої статті 33 ЛК України).

З наведеного можна зробити висновок, що у спорах, зокрема, про визнання будь-яких прав на земельні ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності, має залучатися до участі у справі розпорядник таких земель, який визначається з урахуванням повноважень, наданих йому законодавством, оскільки вирішення відповідного спору безпосередньо та передусім стосується прав та інтересів саме розпорядника земель державної чи комунальної форми власності.

Оцінка наявності обов`язкових підстав для скасування судових рішень, ухвалених на наслідками рішення спору по суті

У справі, що переглядається, предметом спору є визнання за позивачем права на оформлення права власності на спірну земельну ділянку, потрібну для обслуговування належного йому будинковолодіння.

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначив ДП «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», з посиланням на те, що спірна земельна ділянка належить до лісового фонду України та перебуває в постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».

Також позивач зазначав, що власником земельної ділянки є Будищенська сільська рада. Проте, вважаючи сільську раду розпорядником земель, не залучив її відповідачем у справі, не заявляв клопотання про залучення її третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд першої інстанції задовольнив позов з тих підстав, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки на ній розташований виключно житловий будинок з господарськими спорудами, що належить позивачу на праві приватної власності, ця ділянка не сформована, не зареєстрована та не має цільового призначення.

Втім, суд першої інстанції не з`ясував, до земель якої форми власності відноситься спірна земельна ділянка та хто є розпорядником цієї ділянки, з огляду на те, що це питання є першорядним, оскільки впливає на визначення кола учасників справи, які мають бути залучені до участі у справі, хоча б як треті особи, оскільки вирішення спору стосуватиметься їх прав та інтересів.

Прокурор в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації як особи, яка не брала участі у справі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції порушує її права як розпорядника земель на спірну земельну ділянку, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду.

Суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу прокурора, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив постанову про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Апеляційний суд керувався тим, що право на розпорядження землями лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство», належить Черкаській обласній військовій адміністрації. Суд встановив, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача у встановленому порядку повноважним органом не вилучалася та зміна цільового призначення щодо неї не здійснювалася, натомість законодавство України не передбачає можливості надання у приватну власність громадянам земель лісогосподарського призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Тобто апеляційний суд, вважаючи, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та її розпорядником є Черкаська обласна військова адміністрація, не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц

(провадження № 14-61цс18), та не відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пред`явлення позову до неповного складу відповідачів.

Також суд апеляційної інстанції не усунув недоліки справи, допущені судом першої інстанції, зокрема, не залучив розпорядника спірної земельної ділянки як третю особу, хоча мав такі повноваження згідно з пунктом 1 частини першої статті 365 ЦПК України, відповідно до якого суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір по суті, не з`ясувавши належне коло учасників справи та не врахувавши, що рішення у цьому спорі впливає на права та обов`язки не лише землекористувача ДП «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», а й передусім власника - розпорядника землі, якого не залучили до участі у справі, зокрема, як третю особу, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд не вправі постановити нове рішення у справі, адже суди не з`ясували дійсного кола учасників справи, чиїх прав та інтересів стосується вирішення спору. Без встановлення зазначених обставин ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Під час нового розгляду суд першої інстанції має врахувати, що, за твердженням позивача, спірна земельна ділянка належить до комунальної форми власності та її розпорядником є Будищенська сільська рада. Натомість прокурор в апеляційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу наголошував на тому, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпорядником якої є Черкаська обласна військова адміністрація.

Відтак суд першої інстанції має вирішити питання, до якого виду власності відноситься спірна земельна ділянка та хто є її розпорядником. Також суд першої інстанції має вирішити питання про залучення власника земельної ділянки до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, таз`ясувати, чи звертався позивач до власника землі з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки, на якій розміщене будинковолодіння, що належить йому на праві власності, що відповідає частині шостій статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на будинковолодіння) та одинадцятій, тринадцятій статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом).

За наведених обставин, як оскаржувана постанова апеляційного суду, так і рішення суду першої інстанції підлягають безумовному скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції задля з`ясування судом питання щодо повного та належного кола учасників справи, тобто осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься рішення у справі.

Щодо аргументів, викладених у касаційній скарзі

Враховуючи те, що Верховний Суд встановив наявність обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, в яких вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, тому не може надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, та про недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд погоджується з доводом касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив цю справу як малозначну.

Так, ухвалою від 24 січня 2022 року Черкаський районний суд Черкаської області відкрив провадження у справі та ухвалив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до частини шостої статті 19, пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Втім, суд першої інстанції не зазначив, на підставі якого саме пункту частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною, з огляду на те, що у справі заявлено вимогу немайнового характеру, тому у ній немає ціни позову; справа не стосується аліментів, розірвання шлюбу чи захисту прав споживачів. Також в ухвалі не викладено висновок суду про те, що ця справа є справою незначної складності з наведенням відповідного обґрунтування й висновку про те, що саме з цієї підстави суд першої інстанції визнав справу малозначною.

Отже, віднесення судом першої інстанції справи, що переглядається, до категорії малозначних та розгляд справи у спрощеному позовному провадженні належно не мотивоване.

Тож під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати викладене та вирішити питання про можливість розгляду справи за правилами загального позовного провадження, як те передбачено у частині шостій статті 277 ЦПК України.

Щодо клопотань ОСОБА_1 та прокурора про розгляд справи з їх участю

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідних клопотань варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Одночасно Верховний Суд наголошує, що згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені, зокрема пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України.

Резюмуючи, Верховний Суд зробив висновок про обов`язковість направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд у зв`язку з тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки розпорядника спірної земельної ділянки, який не був залучений до участі у справі. Таке порушення норм процесуального права як ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є самостійною та обов`язковою підставою для направлення справи на новий розгляд, навіть у тому випадку, коли в касаційній скарзі такі доводи не наведені (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19

(провадження № 11-436апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, тоді розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове рішення, а виснував про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 та прокурора Черкаської обласної прокуратурипро розгляд справи з їх участю відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської областівід 30 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак