Постанова

Іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 755/20605/15-ц

провадження № 61-934св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року під головуванням судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права приватної власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 в листопаді 2015 року звернувся до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно.

В квітні 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмету позову та просив суд:

1. Визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1;

- квартиру АДРЕСА_2;

- житловий будинок, житловою площею 58,70 кв. м, загальною площею 93,90 кв. м, сарай літ. "А" площею забудови 27,70 кв. м, що розташовані в АДРЕСА_3;

- 14 160 книг, а саме: природознавство 5 кл. (2014) 1 905 книг; Біологія 6 кл. (2015) 2 445 книги; Біологія 7 кл. (2015) 1 800 книг; Біологія 9 кл. (2015) 2 400 книг; Біологія 10 кл. (2015) 255 книг; Біологія 11 кл. (2013) 390 книг; Біологія 11кл. (2015) 1 035 книг; Лабораторні роботи Біологія 9 кл. (2013) 3 930 книги; сімейні заощадження на загальну суму 279 857 грн.

2. В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_1;

- 1/2 частину житлового будинку, житловою площею 58,70 кв. м, загальною площею 93,90 кв. м, сарай літ. "А" площею забудови 27,70 кв. м в АДРЕСА_3;

- 7 078 книг, а саме: природознавство 5 кл. (2014) 952 книги; Біологія 6 кл. (2015) 1 222 книги; Біологія 7 кл. (2015) 900 книг; Біологія 9 кл. (2015) 1 200 книг; Біологія 10 кл. (2015) 127 книг; Біологія 11 кл. (2013) 195 книг; Біологія 11 кл. (2015) 517 книг; Лабораторні роботи Біологія 9 кл. (2013) 1 965 книг;

- 1/2 частину сімейних заощаджень на загальну суму 139 928 грн.

3. В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- квартиру АДРЕСА_2;

- 1/2 частину житлового будинку, житловою площею 58,70 кв. м, загальною площею 93,90 кв. м, сарай літ. "А" площею забудови 27,70 кв. м, в АДРЕСА_3;

- 7 082 книги, а саме: природознавство 5 кл. (2014) 953 книги; Біологія 6 кл. (2015) 1 223 книги; Біологія 7 кл. (2015) 900 книг; Біологія 9 кл. (2015) 1 200 книг; Біологія 10 кл. (2015) 128 книг; Біологія 11 кл. (2013) 195 книг; Біологія 11 кл. (2015) 518 книг; Лабораторні роботи Біологія 9 кл. (2013) 1 965 книг;

- 1/2 частину сімейних грошових заощаджень на загальну суму 139 928 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь різницю вартості квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 в сумі 427 730 грн, належну позивачу 1/2 частину сімейних грошових заощаджень у сумі 139 928 грн.

5. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,1 га. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,1га.

Свої вимоги у справі позивач обґрунтовував тим, що сторонами під час шлюбу були придбані дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу.

Крім того під час шлюбу належний відповідачу будинок АДРЕСА_3 був добудований, значно збільшив свою вартість, відтак може бути визнаний судом спільною сумісною власністю подружжя, отже може бути поділений між сторонами. Крім того у сторін наявні 14 160 книг, а також заощадження в розмірі 279 857,00 грн, які також підлягають поділу.

ОСОБА_2 в лютому 2016 року подала до суду зустрічний позов.

ОСОБА_2 просила суд визнати її особистою приватною власністю двоповерховий житловий будинок літера "А", загальною площею 185 кв. м, житловою площею 89,3 кв. м, ганок літера "А ", сарай літера "А2 ", підвал під сараєм літ "А1", огорожу 1-3, що знаходиться в АДРЕСА_3.

Визнати її особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільним сумісним майном наступне майно: квартиру АДРЕСА_2; дохід в розмірі 628 000, отриманий від здійснення ОСОБА_2 підприємницької діяльності в 3-му та 4-му кварталах 2015 року, як фізичною особою підприємцем, поділивши його порівну кожному по 1/2 його частині, тобто ОСОБА_2 в розмірі - 314 000 грн та ОСОБА_1 в розмірі - 314 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 дохід отриманий ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності в 3-му та 4-му кварталах 2015 року, як фізичною особою підприємцем, в розмірі 314 000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що квартира АДРЕСА_2 дійсно є спільною сумісною власністю подружжя, натомість квартира АДРЕСА_1 була придбана за її власні кошти, зароблені нею до шлюбу, в тому числі й від продажу належного відповідачу до укладення шлюбу майна. При цьому будинок в місті Могилів-Подільський був подарований їй ще до шлюбу, добудова відбулася до шлюбу за власні кошти відповідача, відтак підстави вважати його спільним сумісним майном подружжя відсутні.

Окремо нею зазначено про те, що у третьому та четвертому кварталі 2015 року вона як суб'єкт підприємницької діяльності заробила 628 000 грн, ці кошти залишилися у позивача, відтак підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 28 січня 2020 року первісний та зустрічний позови задовольнив частково:

- визнав спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_2;

- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за обома сторонами право власності по 1/2 вказаної квартири;

- визнав за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок в АДРЕСА_3, земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за цією адресою, а також квартиру АДРЕСА_1;

- визнав спільним сумісним майном подружжя дохід суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за третій та четвертий квартал 2015 року у розмірі 628 000 грн;

- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину загальної суми доходу від здійснення підприємницької діяльності за третій та четвертий квартал 2015 року, отриманий фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 в розмірі 314 000 грн;

- в іншій частині позовних вимог за первісним та зустрічним позовом відмовив.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що об'єкт нерухомого майна - житловий будинок є об'єктом спільного сумісного майна подружжя.

Вважав, що доходи від підприємницької діяльності ОСОБА_2 є майном яке відноситься до спільної сумісної власності подружжя, тому наявні правові підстави визнати спільним сумісним майном подружжя дохід від здійснення підприємницької діяльності за період - третій та четвертий квартал 2015 року, отриманий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в загальному розмірі 628 000 грн, що підтверджується даними фіскальних органів щодо розміру доходів за вказаний період, тому підлягають задоволенню вимоги щодо поділу отриманого доходу від здійснення підприємницькою діяльності в рівних частках між сторонами, як колишнім подружжям, в розмірі по 314 000 грн кожному.

Місцевий суд не вбачав підстав для задоволення вимог за первісним позовом в частині вимог щодо визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя 7 082 книг, оскільки ОСОБА_1 не доведено факту придбання, виготовлення та реалізації вказаної друкованої продукції та/або наявності цього майна в натурі.

Крім того, місцевий суд оцінив надані сторонами докази на підтвердження та спростування фактичних обставин щодо ймовірних джерел отримання коштів та їх внесок у придбання спірної квартири, дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених вимог за зустріним позовом ОСОБА_2 в частині визнання за нею права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Також суд першої інстанції вказував на наявність правових підстав визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2, об'єктом спільного сумісного майна подружжя, та здійснити поділ спільного майна подружжя у спосіб визначений сторонами спору як за первісним, так і зустрічним позовом, шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності по 1/2 частині кожному в об'єкті нерухомого майна, оскільки встановлено, що це майно придбано подружжям за час перебування у шлюбі та за спільні грошові кошти, тому є їхньою спільною сумісною власністю.

Київський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року в частині вирішення вимог стосовно квартири АДРЕСА_1, а також в частині визнання спільним майном та розподілу суми доходу ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за третій та четвертий квартал 2015 року скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення.

Визнав спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 3 кімнат, жилою площею 44,60 кв. м, загальною площею 81,20 кв. м.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яка складається з 3 кімнат, жилою площею 44,60 кв. м, загальною площею 81,20 кв. м, за кожним.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання доходу від її підприємницької діяльності за третій та четвертий квартал 2015 року в розмірі 628 000 грн спільним майном подружжя та його розподіл відмовив.

В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Стосовно квартири АДРЕСА_2 суд апеляційної інстанції вказував, що щодо цієї квартири в матеріалах справи наявні належні докази того, що даний об'єкт був придбаний подружжям за час шлюбу та відноситься до їх спільної сумісної власності. Жодна із сторін не заперечувала таких посилань, до суду були представлені докази набуття такої власності та її належності подружжю, відповідно підстави для критичного відношення до рішення суду першої інстанції в даній частині у колегії суддів апеляційного суду відсутні.

Щодо квартири АДРЕСА_1 апеляційний суд дійшов висновку, що вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя, а тому висновки суду першої інстанції неправильні. Вказував, що оплата будівництва квартири (шляхом придбання відповідних цінних паперів) була здійснена з банківського рахунку позивача, про що до суду було подано відповідні документи. Цю обставину не заперечувала й відповідач, зазначаючи в судовому засіданні в апеляційній інстанції про те, що кошти для розміщення на рахунку позивача були передані позивачу саме нею. В той же час доказів на підтвердження такого посилання відповідач до суду не надала.

Стосовно зустрічної вимоги ОСОБА_2 щодо розподілу 628 000 грн як доходу від підприємницької діяльності за третій та четвертий квартал 2015 року, апеляційний суд вказував, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що звітність відображає валовий дохід фізичної особи-підприємця. Для цілей оподаткування такий дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, в той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг. Таким чином заявлені відповідачем кошти включають в себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але й кошти, які включають в себе собівартість виготовлення та реалізації продукції. При цьому доказів, з яких можливо б було встановити чистий прибуток, отриманий таким суб'єктом підприємницької діяльності за заявлений період, до справи представлено не було. Відповідач жодним чином не підтвердила, що отримані нею в якості доходу кошти, були передані нею або іншим чином надійшли в розпорядженні позивача.

Стосовно вимоги про поділ 14 160 книг та заощаджень в розмірі 289 857 грн суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду, що ці вимоги не підлягають задоволенню та вказував, що жодного належного доказу з приводу того, що вказані книги перебували у розпорядженні подружжя станом на час припинення шлюбних відносин, а також обґрунтованості тверджень апелянта про те, що такі книги залишилися у відповідача, матеріали справи не містять.

Стосовно будинку в місті Могилів-Подільський апеляційний суд виходив з наступного

В ході розгляду справи було встановлено, що цей будинок ОСОБА_2 набула на підставі договору дарування від 06 грудня 1994 році. При цьому у вказаному договорі була зафіксована ступінь готовності такого будинку на той час - 42 %.

Для перевірки посилань ОСОБА_1 щодо ступеня готовності будинку на час укладення шлюбу між сторонами у справі було призначено відповідну судову експертизу.

Згідно висновку експерта від 20 грудня 2016 року № 2007/16-21 станом на грудень 2002 рік ступінь готовності будинку становила 49,29%. Заперечуючи проти такого висновку експерта ОСОБА_2 ініціювала допит експерта, яким було встановлено невідповідність зроблених експертом висновків іншим матеріалам справи, зокрема показанням свідків стосовно конструктивних елементів будівлі, що існували на час укладення шлюбу між сторонами, відтак мали б бути враховані при проведенні досліджень з цього питання (фундаменту, перекриттів, сходів, опалення, електрозабезпечення, тощо).

У справі було призначено повторну експертизу, на вирішення якої було поставлене питання як щодо готовності спірного будинку станом на 2002 рік, також і питання щодо дійсної вартості такого майна. Відповідно до висновку експерта від 18 жовтня 2017 року № 12-5/8220 станом на грудень 2002 року ступінь готовності спірного будинку становила 89,79% (а. с. 41, том 3).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ступінь готовності спірного будинку на час укладення сторонами шлюбу становив саме 89,79 %, оскільки вважав прийнятним саме висновок судового експерта від 18 жовтня 2017 року у зв'язку із недоліками першого експертного дослідження.

Крім того апеляційний суд зазначав, що свої вимоги щодо даного будинку ОСОБА_1 ґрунтував положеннями частини 1 статті 62 СК України, згідно якої у разі, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна за своєю суттю норма передбачена й стаття 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Позивач стверджував про те, що зважаючи на факт введення будинку в експлуатацію 28 вересня 2007 році, на вказану дату ступінь його готовності становила 100 %. Таким чином за період шлюбу спірний будинок значно збільшив ступінь своєї готовності, відтак і вартості, що в свою чергу обумовлює наявність підстав для визнання його об'єктом спільної сумісної власності.

Апеляційний суд зазначав, що ця позиція позивача за первісним позовом не може бути ним прийнята у зв'язку із тим, що вказані норми законодавства передбачають можливість визнання майна спільним майном подружжя лише у разі значної зміни внаслідок внеску іншого з подружжя саме вартості майна, а не ступеня його готовності, в той же час співставлення вартості такого майна в рамках справи не проводилося; щодо порівняння ступеня готовності будинку, до уваги суд взяв висновок експерта від 18 жовтня 2017 року № 12-5/8220.

Вважав, що збільшення за час шлюбу ступеня готовності (добудови) вказаного будинку на 10,21 % не може вважатися тією обставиною, що свідчить про істотну зміну належного одному із подружжя майна, яка б давала можливість визначити таке майно спільно сумісною власністю подружжя, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у січні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в якій просить оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на двоповерховий житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 343/763/18 (провадження № 61-15390св19).

Аргументом касаційної скарги є те, що суди обох попередніх інстанцій:

- не з'ясували збільшення вартості майна та істотність такого збільшення при будівництві будинку подружжям від недобудови до готового будинку;

- не встановили розміру трудових і грошових затрат кожного з подружжя та не визначили за які кошти та у який період було проведено будівельні роботи щодо готовності будинку;

- не встановили участь кожного з подружжя у будівництві, яке призвело до істотного збільшення вартості спірного майна (з недобудови до готового будинку) та з урахуванням цього не визначили частки сторін у цьому майні.

Суди не надали належної оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 грудня 2016 року № 2007/16-21 та показанням свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Заявник також посилається на порушення судами норм процесуального права, яке виявилось у тому, що ухвалою від 28 січня 2020 року було необґрунтовано відхилено клопотання по призначення судової товарознавчої експертизи, крім того суд першої інстанції не роз'яснив заявнику процесуальних прав та обов'язків щодо надання належних та допустимих доказів на підтвердження збільшення вартості будинку внаслідок будівництва та не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а отже не сприяв заявникові у реалізації ним його процесуальних прав.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 у березні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Відповідач за первісним позовом вказує, що фактичні обставини були встановлені судами повно.

Судами обох попередніх інстанцій було надано правильну оцінку висновку експертного дослідження на яке вказує заявник, жодних порушень в отриманні цього доказу не було, а тому доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

ОСОБА_1 не довів, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Окрім того ОСОБА_2 вказувала на відсутність у діях судів попередніх інстанцій порушень норм процесуального права на які вказує заявник, адже докази були досліджені повністю та встановлено, що на момент шлюбу будинок було закінчено на 89,79 %.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Дніпровського районного суду м.

Києва.

17 березня 2021 року цивільна справа № 755/20605/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської Ради народних депутатів Вінницької області 15 жовтня 1991 року прийняв рішення "Про надання дозволу на індивідуальне будівництво жилих будинків" № 271, яким вирішив дозволити індивідуальне будівництво жилих будинків на виділених радгосп-заводом ім. КІМ землях на вулиці Радгоспній - ОСОБА_6 згідно наказу радгоспу від 23 вересня 1991 року № 89 на АДРЕСА_7 на площі 0,1 га.

ОСОБА_6 та СМУ "Промжилстрой" 20 липня 1993 року уклали договір підряду на капітальне будівництво за № 15. За його умовами підрядник прийняв на себе зобов'язання здійснити цегляну кладку стін жилого будинку, починаючи з липня 1991 року, вартість виконаних робіт складає 1 386 430 карбованців, в тому числі будівельно-монтажні роботи - 413 268 карбованців.

За договором дарування від 06 грудня 1994 року ОСОБА_6 передав в дар ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_3. На земельній ділянці знаходиться один незакінчений будівництвом будинок, готовністю 42 % та гараж літера "А". Всі обов'язки по будівництву будинку приймає на себе набувач.

Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської Ради народних депутатів Вінницької області рішенням від 30 травня 1996 року за № 150 "Про виділення та передачу у приватну власність земельних ділянок" передав безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_3.

ОСОБА_2 10 липня 1996 року отримала Державний акт на право приватної власності на землю.

Рішенням Могилів-Подільської міської ради від 25 грудня 1997 року "Про затвердження переліку вулиць міста з новою нумерацією домоволодінь" № 382, адресу домоволодіння на АДРЕСА_3 змінено на - АДРЕСА_3.

Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради 05 вересня 2008 року на ім'я ОСОБА_2, видав Свідоцтво про право власності на житловий об'єкт нерухомого майна - двоповерховий житловий будинок літ. "А", житловою площею 58,70 кв. м, загальною площею забудови 93,90 кв. м, сарай літ. "А-2", площею забудови 27,70 кв. м.

Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05 вересня 2008 року № 382 "Про оформлення права приватної власності на житлові об'єкти нерухомого майна" замість договору дарування, зареєстрованого в реєстрі від 06 грудня 1994 року за № 2-3754.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилась дочка - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 20 січня 2016 року шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку та визначив місце проживання її з матір'ю - ОСОБА_2, за місцем проживання останньої.

У період шлюбу були придбані 2 квартири - АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 грудня 2016 року № 2007/16 встановлено, що станом на грудень 2002 року ступінь готовності спірного будинку становила 49,29%.

Відповідно до висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2017 року № 12-5/8220 станом на грудень 2002 року ступінь готовності спірного будинку становила 89,79%.

18 листопада 2019 року було складено висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 2651/19-42 в якому вказано, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_9 станом на 14 листопада 2019 року становить 1 867 999 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).

Отже, наведені положення закону встановлюють підстави обмеження (втручання) у права особистої власності одного з подружжя, внаслідок яких зменшується обсяг правомочностей колишнього одноосібного власника майна. Тому у статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Із змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

У відповідності до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

В ході розгляду справи було встановлено, що спірний будинок ОСОБА_2 набула на підставі договору дарування від 06 грудня 1994 році. При цьому у вказаному договорі була зафіксована ступінь готовності такого будинку на той час - 42 %.

Для перевірки посилань ОСОБА_1 щодо ступеня готовності цього будинку на час укладення шлюбу між сторонами у справі було призначено відповідну судову експертизу. Згідно висновку експерта від 20 грудня 2016 року № 2007/16-21 станом на грудень 2002 року ступінь готовності будинку становила 49,29%.

Заперечуючи проти такого висновку експерта ОСОБА_2 ініціювала допит експерта, під час якого було встановлено невідповідність зроблених експертом висновків іншим матеріалам справи, зокрема показанням свідків стосовно конструктивних елементів будівлі, що існували на час укладення шлюбу між сторонами, відтак мали б бути враховані при проведенні досліджень з цього питання (фундаменту, перекриттів, сходів, опалення, електрозабезпечення, тощо).

У справі було призначено повторну експертизу, на вирішення якої було поставлене питання як щодо готовності спірного будинку станом на 2002 рік, також і питання щодо дійсної вартості такого майна. Відповідно до висновку експерта від 18 жовтня 2017 року № 12-5/8220 (а. с. 41, том 3) станом на грудень 2002 року ступінь готовності спірного будинку становила 89,79%.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що збільшення за час шлюбу ступеня готовності (добудови) вказаного будинку на 10,21 % не може вважатися тією обставиною, що свідчить про істотну зміну належного одному із подружжя майна, яка б давала можливість визначити таке майно спільно сумісною власністю подружжя.

Вищенаведеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 грудня 2016 року № 2007/16-21.

Оскільки підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку у спірному будинку нема, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку правильний також, що ґрунтується на наступному.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Вирішуючи питання щодо визнання земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,1 га, з цільовим призначенням для будівництва індивідуального житлового будинку, як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, суди правильно виходили з такого.

Земельна ділянка площею 0,1 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3, надана ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Могилів-Подільської міської Ради народних депутатів Вінницької області від 30 травня 1996 року за № 150 "Про виділення та передачу у приватну власність земельних ділянок".

З 25 грудня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Як визначено пунктом 5 частини 1 статті 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Такі самі норми містяться в статті 120 ЗК України.

Таким чином з огляду на вищенаведене правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка, одержана ОСОБА_2 у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є її власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того в суді першої інстанції для доведення обставин у справі щодо здійснення будівництва спірного будинку за рахунок спільних коштів та власними силами позивача та відповідача за час в період перебування у шлюбі, позивачем заявлено клопотання про виклик в судове засідання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які надавали пояснення в судовому засіданні щодо обставин справи.

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції відхилив пояснення свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підтвердження обставин щодо участі позивача ОСОБА_1 у будівництві спірного будинку, через те, що вони гуртуються на припущеннях та базуються на візуальних спостереженнях проведених робіт та їх обсягу щодо будівництва будинку.

Отже доводи касаційної скарги стосовно того, що суди не надали належної оцінки показанням свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є такими, що не заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що місцевий суд відхилив клопотання по призначення судової товарознавчої експертизи та не роз'яснив заявнику процесуальних прав та обов'язків щодо надання належних та допустимих доказів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

13 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про призначення у справі судової товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного будинку на час проведення експертизи.

У вказаній заявником ухвалі від 28 січня 2020 року суд першої інстанції вказував, що відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 подано до суду висновок судового експерта Коцага Н. Є. за результатами проведення судово-оціночної експертизи від 29 жовтня 2018 року № ОС-333, яким визначена ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_3, вартість визначена порівняльним методичним підходом, станом на 29 жовтня 2018 року та складає 396 655 грн, висновок експерта виготовлений з дотриманням вимог частини 6 статті 106 ЦПК України, тобто експертом зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Позивачем ОСОБА_1 та його представником підстав, за яких такий висновок експерта судом до розгляду не міг бути прийнятий не наведено.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ним було забезпечено можливість подання сторонами клопотань про призначення експертизи з метою визначення ринкової вартості об'єкта нерухомого майна, що є предметом спору, а сама по собі незгода із експертним висновком не може бути підставою для призначення експертизи.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.

Також Верховний Суд вважає, що аргументи касаційної скарги про невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи не заслуговують на увагу, адже вони спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Доводи касаційної скарги з приводу порушення судоми норм процесуального права, які полягали у тому, що місцевим судом не було роз'яснено заявнику його процесуальних прав колегія судді відхиляє, адже вони спростовуються матеріалами справи.

Крім того колегія суддів зазначає, що принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є безпідставним. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький