Правова позиція : Щодо завершального дня строку, за який нараховується моральна шкода

Завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є день набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження у кримінальній справі

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.09.2024 року у справі №205/4113/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 205/4113/21

провадження № 61-643св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба Україна, Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Остапенко Н. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області) про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в період з 27 жовтня 2011 року до 27 січня 2012 року щодо нього прокурором Дніпропетровської області порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28 Кримінального кодексу України (далі - КК України), які надалі були об`єднані в одне провадження за № 36111020.

У межах цієї кримінальної справи 15 серпня 2011 року на підставі постанов судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Зосименко С. Г., прийнятих 08 серпня 2011 року у справах № 0417/4-1286/2011, 0417/4-1288/2011, 0417/4-1291/2011, слідчими відділу РЗСЧОГ та ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області спільно зі співробітниками Служби безпеки України в Дніпропетровській області в приміщенні адвокатської контори за місцем його роботи, у квартирі за місцем його проживання та у його автомобілі були проведені обшуки. За результатами їх проведення було вилучено два системні блоки від комп`ютерів та ноутбук, які в подальшому визнано речовими доказами у справі та долучено до неї.

30 листопада 2011 року слідчим відділу РЗСЧОГ та ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області його було затримано в порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України).

Постановою слідчого відділу РЗСЧОГ та ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Шендрик Ю. В. від 30 листопада 2011 року, як засіб забезпечення у кримінальній справі, на усе його рухоме та нерухоме майно накладено арешт.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року у справі № 0417/4-2168/2011 йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3.

Слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Шендрик Ю. В. 02 грудня 2011 року на ім`я голови Дніпропетровської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області Верби М. І. направлено листа про порушення прокурором Дніпропетровської області щодо адвоката ОСОБА_1 кримінальної справи № 36111020, повідомлено про його затримання в порядку статті 115 КПК України та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2012 року у справі № 0417/4-90/2012 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 у Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3 продовжено.

31 січня 2012 року його притягнуто в якості обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року, кримінальну справу № 36111020 направлено прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування, а йому змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

У зв`язку з набуттям змін до КПК України, беручи до уваги той факт, що досудове розслідування у кримінальній справі № 36111020 проводилося в порядку КПК України 1960 року, 27 серпня 2015 року відомості щодо зазначеної кримінальної справи внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015040000000817 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

У подальшому кримінальне провадження № 12015040000000817 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, об`єднано з кримінальним провадженням № 12013040000000150.

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 від 06 вересня 2019 року кримінальне провадження № 12013040000000150 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 358, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в діяннях складу кримінальних правопорушень.

Таким чином, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які у судовому порядку не потрібно такими визнавати.

Отже, щодо нього незаконно порушувалися кримінальні справи та проводилося незаконне досудове розслідування, незаконно висувалися обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено відповідальність до 12 років позбавлення волі, незаконно проводилися оперативно-розшукові заходи, незаконно застосовувалися запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, незаконно вживались та вживаються до теперішнього часу заходи забезпечення кримінального провадження (арешт майна).

Внаслідок зазначених незаконних дій та рішень порушено його конституційні права, передбачені статтями 28 29 30 33 41 43 Конституції України, а саме: на повагу до своєї гідності; на свободу та особисту недоторканість; недоторканість житла; свободу пересування та право вільно залишати територію України; вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю; право на працю та інше.

Також в результаті затримання в порядку статті 115 КПК України та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він був змушений припинити професійну діяльність як адвокат.

ОСОБА_1 зазначав, що майже 10 років незаконно перебував під слідством та судом, а саме: з 30 листопада 2011 року до 11 квітня 2014 року (28 місяців та 11 днів)

перебував під вартою; з 11 квітня 2014 року до 06 вересня 2019 року (65 місяців) перебував під підпискою про невиїзд; з 30 листопада 2011 року до цього часу щодо його майна застосований арешт (118 місяців та 4 дні).

Таким чином, його незаконне кримінальне переслідування, обмеження громадянських прав і свобод було стресовою (психотравмуючою) ситуацією, що призвело до руйнування значущих взаємовідносин з оточенням, моральних цінностей та викликало значні негативні переживання, зокрема, обурення; приниження; сором; тривалу емоційну напругу; тривогу; невизначеність; необхідність виправдовуватися та доводити свою невинність в інкримінованих діяннях; втрати можливостей самореалізації; приниження його честі та гідності; суттєвого зниження авторитету серед оточуючих; поваги та доброзичливого ставлення. Тривалий час він був позбавлений можливості вільно жити, реалізовувати себе як особистість та у професійному житті, пересуватися за власним вибором та планувати власний час, безпідставність чого особливо принижувала його людську гідність. Такими діями йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив в 4 880 000,00 грн, розраховану виходячи з 122 місяців кримінального переслідування та 40 000,00 грн моральної шкоди.

Також під час тримання його під вартою він був позбавлений можливості отримувати протягом 28 місяців та 11 днів заробітну плату. Виходячи із середньої заробітної плати по Дніпропетровській області за вказаний період ним розраховано недоотриману заробітну плату на загальну суму 92 171,14 грн.

Крім цього, за час перебування його під вартою його дружиною та батьками витрачено грошові кошти на купівлю продуктів харчування, особистої гігієни, лікарських засобів, які в подальшому передавалися йому до Дніпропетровського слідчого ізолятора № 3, на загальну суму 72 500,00 грн.

Крім того, ним були витрачені кошти у розмірі 150 000,00 грн на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяв про уточнення та збільшення позовних вимог, просив суд стягнути на його користь з Держави Україна в особі ДКС України на відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 4 880 000,00 грн, на відшкодування матеріальної шкоди - 314 671,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 728 600,00 грн, матеріальну шкоду в розмірі 32 236,77 грн, а всього 1 760 836,77 грн, з урахуванням податків, що можуть нараховуватися на суму відшкодування.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15 443,96 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що з 15 серпня 2011 року (день проведення обшуку за місцем проживання, роботи та в автомобілі) розпочалося кримінальне переслідування щодо ОСОБА_1 , а 30 листопада 2011 року його було затримано. Під слідством ОСОБА_1 перебував до 06 вересня 2019 року, оскільки постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області закрито кримінальне провадження № 120130400100000150 у зв`язку із встановленням відсутності в діяннях складу кримінальних правопорушень. Отже, позивач перебував під слідством з 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року, тобто 100 місяців.

Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , становить 670 000,00 грн (100 місяців х 6 700,00 грн).

Суд, визначаючи розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, виходив із ступеня моральних страждань, які він зазнав у зв`язку з порушенням його звичайного життя, тривалістю тримання його під вартою, неможливістю реалізувати себе у зв`язку з цим як професіоналу та батьку (брати участь у вихованні сина, проводити з ним достатньо часу, спілкуватися, спостерігати, як він розвивається), позбавлення його можливості заробляти на життя, забезпечувати дитину.

Також суд враховував ступінь моральних страждань, викликаних поза часом тримання під вартою, а саме: обшуки за місцем роботи та проживання, повідомлення голови Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 , що вплинуло на його ділову репутацію та репутацію серед друзів, знайомих, сусідів, застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, чим порушено його право на вільне пересування, накладення арешту на все його майно, що викликало труднощі в розпорядженні ним. Також суд враховував, що, закриваючи кримінальне провадження, прокурор не скасував арешт майна, тобто ОСОБА_1 необхідно прикладати додаткових зусиль для відновлення становища, що існувало до порушення кримінальної справи.

Крім того, за період з 30 листопада 2011 року до 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 через затримання та перебування під вартою втратив заробіток, який становить 32 236,77 грн та підлягає стягненню на його користь.

Щодо позовної вимоги про стягнення вартості переданих ОСОБА_1 до Дніпропетровського слідчого ізолятора № 3 продуктів харчування, засобів особистої гігієни та лікарських засобів на суму 72 500,00 грн, то матеріали справи містять заяви ОСОБА_2 про передачу ОСОБА_1 зазначених речей, однак жодного обґрунтування дійсної необхідності в таких речах у період перебування ОСОБА_1 у слідчому ізоляторі, де останній перебував на повному державному забезпеченні, а також доказів вартості переданих продуктів позивачем не надано, тому відсутні підстави для задоволення цієї позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, надану під час слідства, в розмірі 150 000,00 грн, то матеріали справи не містять доказів визначення сторонами розміру такої винагороди, а також підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу саме у розмірі 150 000,00 грн, тому у суду відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача цих витрат.

Позивачем підтверджені витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи у розмірі 46 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ГУ НП в Дніпропетровській області залишено без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та в частині стягнення судових витрат на професійну правову допомогу в цій справі скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 044 393,02 грн, з урахуванням податків, що можуть нараховуватися на суму відшкодування.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 18 105,60 грн.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат на професійну правову допомогу і ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, виходив із того, що суд першої інстанції допустив арифметичну помилку при обрахуванні строку кримінального переслідування позивача, а саме: з 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року, який за підрахунками суду склав 100 місяців, оскільки строк кримінального переслідування позивача складає 96 місяців і 22 дні, а не 100 місяців, як зазначено судом першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції неправильно порахував строк перебування позивача під слідством, а саме до 06 вересня 2019 року, у зв`язку з тим, що арешт, накладений на майно ОСОБА_1 , не скасовано і до теперішнього часу та відповідачами вказаний факт не заперечується, що свідчить про кримінальне переслідування позивача і до теперішнього часу. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при визначенні періоду перебування позивача під слідством.

Таким чином, період перебування позивача під слідством у межах позовних вимог із 15 серпня 2011 року (початок кримінального переслідування позивача у зв`язку із проведенням обшуків в автомобілі, за місцем роботи та проживання) до 04 листопада 2021 року (подання заяви про збільшення позовних вимог) становить 124 місяці і 4 дні, який складається з: 95 місяців 21 день (з 15 серпня 2011 року до 29 листопада 2011 року та з 11 квітня 2014 року до 04 листопада 2021 року) - проведення обшуків, проведення інших процесуальних дій, нескасування арешту на майно позивача, що діє на час перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції, закриття кримінального провадження, та 28 місяців і 13 днів (з 30 листопада 2011 року до 10 квітня 2014 року) - перебування позивача під вартою.

Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , становить 831 693,32 грн (124 місяці х 6 700,00 грн = 830 800,00 грн; 6 700,00 грн / 30 днів = 223,33 грн (1 день) х 4 дня = 893,32; 830 800 грн + 893,32 грн).

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно врахував ступінь моральних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з порушенням його звичайного життя, тривалістю тримання його під вартою, неможливістю реалізувати себе у зв`язку з цим як професіонала та батька (брати участь у вихованні сина, проводити з ним достатньо часу, спілкуватися, спостерігати, як він розвивається), позбавлення його можливості заробляти на життя, забезпечувати дитину, і погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування чотириразового розміру мінімальної заробітної плати за час тримання позивача під вартою.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно врахував ступінь моральних страждань позивача, викликаних поза часом тримання під вартою, а саме: обшуки за місцем роботи, проживання, повідомлення голови Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 , що вплинуло на його ділову репутацію, та репутацію серед друзів, знайомих, сусідів, застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, чим порушено його право на вільне пересування, накладення арешту на все майно позивача, що викликало труднощі в розпорядженні ним. Також правильно враховано, що, закриваючи кримінальне провадження, прокурор не скасував арешт майна позивача, тому ОСОБА_1 необхідно докладати додаткових зусиль для відновлення становища, що існувало до порушення кримінальної справи.

Водночас апеляційний суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції при розрахунку неправильно врахував період кримінального переслідування позивача поза триманням під вартою, а саме 71 місяць, а також, враховуючи межі позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої 04 листопада 2021 року, такий строк складає 95 місяців і 21 день, апеляційний суд навів свій розрахунок: 95 місяців і 21 день х 6 700,00 грн х 2, що становить 1 282 379,86 грн (95 місяців х 6 700,00 грн х 2 = 1 273 000,00 грн; 6 700,00 грн / 30 днів = 223,33 грн (1 день) х 2 х 21 день = 9 379,86 грн; 1 273 000,00 грн + 9 379,86 грн).

Апеляційний суд оцінив завдану позивачу моральну шкоду в загальному розмірі 2 044 393,02 грн та дійшов висновку про наявність правових підстав для її стягнення з урахуванням будь-яких податків, що можуть нараховуватися на суму відшкодування.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів середньої заробітної плати позивача, ураховуючи диспозитивність та змагальність судового процесу, є підстави для часткового задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь заробітку, не одержаного за період з 30 листопада 2011 року до 11 квітня 2014 року через затримання та перебування під вартою, в розмірі 32 236,77 грн, та відмову в іншій частині через недоведеність суми середнього заробітку.

Апеляційний суд погодився з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення вартості переданих ОСОБА_1 до Дніпропетровського слідчого ізолятора № 3 продуктів харчування, засобів особистої гігієни, лікарських засобів на суму 72 500,00 грн та про стягнення витрат на правничу допомогу, надану під час проведення слідства в розмірі 150 000,00 грн, у зв`язку з їх недоведеністю.

Суд апеляційної інстанції стягнув витрати на професійну правничу допомогу з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України у розмірі 18 105,60 грн, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2024 року Дніпровська обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд змінити рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

В іншій частині судові рішення не оскаржувалися, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Касаційна скарга Дніпровської обласної прокуратури мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що на відміну від передбачених частинами першою-четвертою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, відповідно до частини п`ятої статті 4 цього Закону, проводиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали реальної моральної втрати громадянинові. Тобто, в розумінні норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сам факт закриття кримінального провадження щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди проводиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вважає, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

Судами попередніх інстанцій не враховано того, що відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Також сума присудженого відшкодування в жодному разі не має бути джерелом незаконного збагачення.

Підставою касаційного оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та у постановах Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19 (провадження № 61-20772св19), від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16 (провадження № 61-42166св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18 (провадження № 61-10700св19), від 01 липня 2020 року у справі № 626/608/18 (провадження № 61-41860св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18 (провадження № 61-9586св19), від 10 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18 (провадження № 61-19136св19).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У лютому 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2011 року у справах № 0417/4-1288/2011, 0417/4-1291/20211, 0417/4-1286/2011 у межах кримінального провадження № 36111020 постановлено провести обшук в автомобілі «Шкода Октавіа», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , та право управління яким має ОСОБА_1 , у всіх приміщеннях, розташованих на 2-му поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , де, як встановлено ухвалою суду, розташовано робоче місце адвоката ОСОБА_1, а також обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

15 серпня 2011 року на виконання постанов Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2011 року слідчими проведено обшуки в автомобілі «Шкода Октавіа», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у всіх приміщеннях, розташованих на 2-му поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та за місцем проживання ОСОБА_1 , у ході яких вилучено ноутбук, жорсткий диск, флеш-накопичувач та інше.

24 жовтня 2011 року прокурором Дніпропетровської області винесено постанову про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого частинами другою, третьою статті 358, частинами третьою, четвертою статті 190 КК України.

Постановою старшого слідчого відділу РОВС та ЗСОГ і ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 30 листопада 2011 року у кримінальному провадженні № 36111020 накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме: автомобіль ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також все інше рухоме на нерухоме майно, цінності, де б вони не знаходились.

Згідно з повідомленням Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на автомобіль ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , накладено заборону відчуження. Відповідно до повідомлення Шостої дніпровської державної нотаріальної контори та витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 листопада 2011 року на все майно ОСОБА_1 накладено арешт.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Цього ж дня старшим слідчим відділу РОВС та ЗСОГ і ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області голову Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури письмово повідомлено про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 , його затримання та обрання запобіжного заходу.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2012 року продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 15 лютого 2012 року.

27 січня 2012 року виконуючим обов`язки прокурора Дніпропетровської області винесено постанову про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених частинами другою, третьою статті 358, частинами третьою, четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 366 КК України.

31 січня 2012 року старшим слідчим відділу РОВС та ЗСОГ і ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області у рамках кримінальної справи № 36111020 винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_1 , пред`явивши йому обвинувачення в здійсненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України у редакції 2001 року.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2013 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу на інший, не пов`язаний із перебуванням під вартою, відмовлено.

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року у справі № 419/1636/12, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року, кримінальну справу за обвинувачення, зокрема, ОСОБА_1 у злочинах, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 28, частинами другою, третьою статті 358 КК України, направлено прокурору Дніпропетровської області для організації додаткового розслідування та змінено ОСОБА_1 запобіжний захід із тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти в залі суду.

11 квітня 2014 року та 23 травня 2014 року ОСОБА_1 надав суду підписку, в якій зобов`язався до набрання вироком стосовно нього законної сили не виїздити з місця проживання.

27 серпня 2015 року кримінальну справу № 36111020 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та інших у вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 190, частиною другою статті 366, частинами другою, третьою статті 358 КК України, долучено до матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015040000000817 від 27 серпня 2015 року за частиною четвертою статті 190 КК України та в подальшому об`єднано з кримінальним провадженням № 12013040000000150 (т. 1 а. с. 122, 123, 130, т. 4, а. с. 129).

У 2017 році ОСОБА_1 неодноразово звертався до прокуратури Дніпропетровської області про скасування арешту його майна, однак постановами від 01 червня 2017 року та 03 липня 2017 року в задоволенні його клопотань відмовлено.

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року кримінальне провадження № 120130400100000150, порушене стосовно ОСОБА_1 та інших, відомості про яке внесені до ЄРДР від 25 березня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358 (у редакції КК України 2001 року), частиною третьою статті 28, частиною другою статті 358, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діях складу кримінальних правопорушень.

Рішенням Європейського Суду з прав людини від 08 лютого 2018 року у справі «Іванов та інші проти України» («CaseofIvanov and others v. Ukraine»), заява № 48759/06 та 10 інших, ОСОБА_1 призначено компенсацію в розмірі 5 900,00 євро за незаконне позбавлення свободи, включаючи документально незафіксоване затримання та тримання під вартою за відсутності судового рішення та будь-якої іншої юридичної підстави: відсутності обґрунтування у судових рішеннях щодо арешту заявника та продовження тримання під вартою, відсутність розгляду судом будь-яких інших альтернативних заходів, а також за надмірну тривалість судового перегляду тримання під вартою: Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у своєму рішенні від 30 грудня 2013 року не розглянув аргументи заявника, подані в його проханні про звільнення (т. 1, а. с. 70-78).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 травня 2021 року № 256837711 на все майно ОСОБА_1 накладено арешт за заявою старшого слідчого відділу РОВС та ЗСОГ і ЗО СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області (т. 1, а. с. 79).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Дніпровської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються в касаційному порядку лише в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки в іншій частині не оскаржуються.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що його початком є 15 серпня 2011 року (день проведення обшуків). Однак, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, вважав, що останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом не може бути 06 вересня 2019 року (дата закриття кримінального провадження), оскільки арешт майна ОСОБА_1 до цього часу не скасовано.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є день закриття кримінального провадження.

У цій справі постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року кримінальне провадження № 120130400100000150, порушене стосовно ОСОБА_1 та інших, відомості про яке внесені до ЄРДР від 25 березня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358 (у редакції КК України 2001 року), частиною третьою статті 28, частиною другою статті 358, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діях складу кримінальних правопорушень.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн.

Таким чином, період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 96 місяців 22 дні (з 15 серпня 2011 року до 06 вересня 2019 року), тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 648 113,33 грн ((6 700,00 грн х 96 місяців = 643 200,00 грн) + (6 700,00 грн ? 30 календарних днів х 22 дні = 4 913,33 грн) = 648 113,33 грн).

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного перебування під слідством та судом. Однак, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, стягнутої судом апеляційної інстанції, підлягає зменшенню з 2 044 393,02 грн до 900 000,00 грн, оскільки такий розмір не менший від мінімального і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до його збагачення.

При цьому Верховний Суд не переоцінює докази, а враховує, що суди порушили норми права, а саме вимоги статей 77 78 89 ЦПК України щодо оцінки доказів та не надали їм належної уваги при визначенні розміру моральної шкоди.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції в цій частині змінити та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 до 900 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, однак у частині позовної вимоги про відшкодування на користь позивача моральної шкоди неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає зміні.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900 000,00 (дев`ятсот тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець