Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №750/5383/22
Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №750/5383/22
Постанова КЦС ВП від 04.07.2023 року у справі №750/5383/22

Постанова

Іменем України

04 липня 2023 року

м. Київ

справа № 750/5383/22

провадження № 61-5388св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Чернігівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2022 року у складі судді Логвінової Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 26 грудня 2015 року щодо нього було розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12015270170000522 за ознаками злочину, передбаченого статтею 246 КК України, та тривало до набрання виправдувальним вироком суду законної сили, тобто до 14 листопада 2019 року, що склало повних 47 місяці.

Посилаючись на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», позивач обраховував мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, яка має бути стягнута на його користь, в розмірі 305 500,00 грн (47 х 6 500 грн), при цьому, зазначає, що суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Враховуючи характер і обсяг душевних і психічних своїх страждань, тривалу неможливість самореалізації в сферах дружніх та робочих стосунків, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього способу життя та, крім того, враховуючи факт проведення його у помешканні огляду і обшуку, велику кількість слідчих дій та судових засідань, вилучення належного йому майна та тривалий термін позбавлення волі, позивач просив стягнути з державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, з урахуванням вимог розумності і справедливості, гарантований державою мінімум відшкодування такої шкоди, враховуючи період кримінального переслідування з 17 квітня 2017 року (дня повідомлення про підозру) до 14 листопада 2019 року (набрання законної сили виправдувальним вироком), що склало 2 роки 6 місяців 20 днів (6 500 х 30 = 195 000 грн), дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 200 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2022 року змінено в частині визначення суми відшкодування моральної шкоди, збільшивши стягнуту з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з 200 000 грн до 320 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, зазначив, що суд першої інстанції правомірно встановив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, тому останній має право на відшкодування моральної шкоди, проте судом неправильно обраховано період перебування позивача під слідством та судом та розмір грошових коштів, які підлягають стягнення на користь позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду та стягнути на користь позивача 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 486/907/17-ц, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при обрахуванні розміру заподіяної шкоди враховували розмір мінімальної заробітної плати у розмірі 6 500 грн, що був встановлений станом на 01 січня 2022 року, проте помилково не врахували, що станом на 01 жовтня 2022 року розмір мінімальної заробітної плати був 6 700 грн.

Також заявник зазначає, що встановлений статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди є саме мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказує, що обставини справи не можуть свідчити, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода саме у мінімальному розмірі, оскільки позивача обвинувачували в особливо тяжкому злочині, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження Державна казначейська служба Українизазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної уваги тому, що при здійсненні досудового розслідування до позивача не застосовувались незаконне взяття і тримання під вартою, відсторонення від роботи, незаконне засудження, на його майно не було накладено арешт. Матеріали справи не містять доказів, що слідчі дії вплинули та заподіяли позивачу моральної шкоди.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач був під слідством та судом 47 місяців, оскільки ОСОБА_3 17 квітня 2017 року пред`явлено підозру про вчинення кримінального правопорушення, а виправдувальний вирок набув законної сили 14 листопада 2019 року, тобто період, який мав би враховуватись, становить 30 місяців.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України від ГУ НП в Чернігівській області, у якому вказано, що касаційна скарга Державної казначейської служби України є обґрунтованою, просить касаційну скаргу задовольнити та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у злочинах, передбачених частиною другою статті 28, статтею 246 КК України (в першій редакції від 05 квітня 2001 року) (незаконна порубка дерев в лісі за попередньою змовою з ОСОБА_4 , що спричинило істотну шкоду), частиною п`ятою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України (пособництво ОСОБА_4 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах), частини першої статті 388 КК України (розтрата майна, яке описано, що здійснене особою, якій це майно ввірено).

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 28, статтею 246 (в першій редакції від 05 квітня 2001 року), частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 388 КК Україна за недоведеності в його діянні даних складів злочинів

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2019 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами першим, п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року).

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке.

За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17.

Судами встановлено, що 17 квітня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру, а 14 листопада 2019 року набрав законної сили виправдувальний вирок.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції, визначаючи строк перебування позивача під слідством та судом, правомірно почав обраховувати вказаний строк з дня вручення підозри ОСОБА_1 .

Таким чином, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 30 місяців, отже на користь останнього підлягає відшкодування моральна шкода за вказаний період виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, що становить 195 000 грн (30 х 6 500).

Суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, понесені позивачем моральні страждання під час проведення окремих слідчих дій до повідомлення про підозру, обґрунтовано стягнув на користь позивача 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення належним чином оцінив подані сторонами докази, точно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового змінив законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник позивача посилається на те, що суди при обрахуванні розміру заподіяної шкоди враховували розмір мінімальної заробітної плати у розмірі 6 500 грн, що був встановлений станом на 01 січня 2022 року, проте помилково не врахували, що станом на 01 жовтня 2022 року розмір мінімальної заробітної плати був 6 700 грн, колегія суддів відхиляє вказані посилання, оскільки розмір моральної шкоди необхідно обраховувати з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи в суді, тому суди правомірно врахували мінімальний розмір заробітної плати, встановлений з 01 січня 2022 року Законом України «Про державний бюджет на 2022 рік».

Доводи касаційної скарги представника позивача про те, що обставини справи не можуть свідчити, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода саме у мінімальному розмірі, оскільки позивача обвинувачували в особливо тяжкому злочині, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, відхиляються колегією суддів, оскільки суд першої інстанції правомірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, натомість доказів, що вказаний розмір має бути вищим за мінімальний, визначений вищевказаними нормами матеріального права, матеріали справи не містять.

При цьому, зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що матеріали справи не містять доказів, що слідчі дії вплинули та заподіяли позивачу моральної шкоди, відхиляються колегією суддів, оскільки судами правомірно встановлено, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, у зв`язку із чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої судом першої інстанції визначено з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінив законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлено повно, але апеляційним судом допущено помилку в обрахунку строку перебування позивача під слідством та судом, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович