Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.12.2020 року у справі №466/9517/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 466/9517/17

провадження № 61-16975св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, військова прокуратура Західного регіону України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С.

М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової прокуратури Західного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 06 лютого 2015 року відносно нього було внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі -ЄРДР) № 42015070210000043 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. Обвинувачення є сфальсифікованим та таким, що ґрунтувалося на неправдивих показах свідка ОСОБА_2.

У подальшому, 25 травня 2015 року в судовому засіданні Іршавського районного суду Закарпатської області свідок ОСОБА_2 під присягою надала покази про те, що старший прокурор військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України ОСОБА_3 примусив її надавати неправдиві свідчення проти нього (позивача).

У зв'язку з цим 26 травня 2015 року він звернувся до військової прокуратури Західного регіону України з заявою про злочин, на яку отримав відповідь за підписом заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є.

О. про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР за його заявою з огляду на відсутність підстав, передбачених частиною 5 статті 214 КПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року визнано протиправною бездіяльність заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є. О. щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою від 26 травня 2015 року та зобов'язано внести такі відомості, розпочати досудове розслідування.

На виконання ухвали слідчого судді 01 вересня 2015 року військовою прокуратурою Західного регіону України зареєстровано кримінальне провадження № 42015140400000093 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 365, частиною 1 статті 366 КК України.

30 грудня 2015 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а 03 березня 2016 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова постанову від 30 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження скасовано.

03 березня 2016 року він подав клопотання про визнання його потерпілим та проведення допиту, на яке листом від 11 березня 2016 військова прокуратура Західного регіону України повідомила, що ще 18 вересня 2015 року у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні відмовлено. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року визнано протиправною бездіяльність слідчого військової прокуратури Західного регіону України та зобов'язано слідчого визнати його потерпілим у кримінальному провадженні від 01 вересня 2015 року №
42015140400000093.

Постановою слідчого слідчого відділу військової прокуратури Західного регіону України Ящука Р. В. від 30 червня 2016 року кримінальне провадження закрито, а ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року зазначену постанову скасовано.

Крім того, слідчим військової прокуратури Західного регіону України також виносилися постанови про закриття кримінального провадження від 16 грудня 2016 року, 08 серпня 2017 року, які були скасовані ухвалами Шевченківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2017 року та 04 вересня 2017 року.

Неправомірними рішеннями та неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження його права суттєво порушені, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, що виразилася у душевних стражданнях та переживаннях, він змушений був вживати додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2019 року у складі судді Баєвої О. І. позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Казначейську службу на користь ОСОБА_1 78 766,50 грн на відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з військової прокуратури Західного регіону України в дохід держави судові витрати в сумі 1
118,50 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги та застосовуючи норми статей 1174, 1176 ЦК України, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем неправомірності дій посадових осіб військової прокуратури Західного регіону України та порушення його прав, що дає підстави для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 19 червня 2019 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, а наявність судового рішення щодо визнання незаконної бездіяльності слідчого безумовно не встановлює доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Відповідно до положень статті 1174 ЦК України він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його прав, внаслідок неправомірної, недобросовісної та некваліфікованої діяльності працівників органу прокуратури.

Він поніс значні душевні переживання та страждання, оскільки його конституційні права на захист від беззаконня, на справедливе розслідування злочину, вчиненого щодо нього, неодноразово цинічно порушувались, відверто ігнорувались та нівелювались. Оскільки моральна шкода полягає у моральних стражданнях та моральних втратах особи, які є речами нематеріального світу, вважає, що ним надано всі можливі докази наявності такої шкоди.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Належними та допустимими доказами ОСОБА_1 не довів заподіяння йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між прийняттям слідчим (прокурором) постанов про закриття кримінального провадження та настанням шкоди, про яку він зазначає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Шевченківського районного суду міста Львова справу № 466/9517/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, військової прокуратури Західного регіону України про стягнення моральної шкоди.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 06 лютого 2015 року внесено відомості до ЄРДР № 42015070210000043 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

Остаточне судове рішення у даному кримінальному провадженні не прийнято.

Також установлено, що у судовому засіданні Іршавського районного суду, яке відбулося 25 травня 2015 року, у зазначеному кримінальному провадженні свідок ОСОБА_2 під присягою, будучи повідомленою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, зазначила, що старший прокурор військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України ОСОБА_3 примусив її надавати неправдиві свідчення відносно ОСОБА_1.

У зв'язку з цим, 26 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до військової прокуратури Західного регіону України із заявою про злочин, в якому виклав обставини справи та просив внести відомості за даним фактом до ЄРДР.

На виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року військовою прокуратурою Західного регіону України 01 вересня 2015 року зареєстровано кримінальне провадження № 42015140400000093 за заявою ОСОБА_1 від 26 травня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 365, частиною 1 статті 366 КК України.

Постановою військового прокурора Західного регіону України вищевказане кримінальне провадження від 30 грудня 2015 року було закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03 березня 2016 року постанову слідчого відділу слідчого управління Західного регіону України від 30 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження скасовано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року визнано протиправною бездіяльність слідчого військової прокуратури Західного регіону України Ящука Р. В. та зобов'язано визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні від 01 вересня 2015 року № 42015140400000093.

У подальшому кримінальне провадження неодноразово постановами прокурорів та слідчих, а саме: від 30 червня 2016 року, 16 грудня 2016 року, 08 серпня 2017 року, 22 грудня 2017 року було закрито, однак ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року, 02 лютого 2017 року, 04 вересня 2017 року, 31 січня 2018 року вказані постанови були скасовані.

Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень вказане кримінальне провадження також було закрито постановами від 28 вересня 2018 року та 18 листопада 2019 року, які скасовані ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2019 року та від 10 січня 2020 року відповідно.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач просив захистити його права у зв'язку із протиправними діями слідчого прокуратури Західного регіону України при здійсненні ним своїх повноважень, внаслідок яких йому було завдано майнової та моральної шкоди, посилаючись, зокрема на статтю 56 Конституції України, статтю 1174 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання нанеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Сам по собі факт, що прийняте слідчим поліції у порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасоване судом, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв'язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 10 червня 2021 року у справі № 201/3997/18 (провадження № 61-18872св19).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між прийняттям слідчим (прокурором) постанов про закриття кримінального провадження та настанням шкоди, про яку він зазначає, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права зроблений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19).

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не застосував практику Верховного Суду у цій категорії справ, а саме не врахував висновки, викладені у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки у наведених справах суди встановили усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду.

Інші аргументи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун