Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №2605/5641/12

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

місто Київ

справа № 2605/5641/12

провадження № 61-6312св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна,

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Нежура В.

А., Коцюрба О. П., Сержанюк А. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою з вимогою про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. незаконними, зобов'язання усунути порушення шляхом скасування постанов, зокрема про відкриття виконавчого провадження, повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

Заявник вимоги скарги обґрунтовувала тим, що приватний виконавець під час отримання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 24 липня 2015 року, не перевірила в автоматизованій системі виконавчих проваджень, чи не пропущено стягувачем строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, відкрила виконавче провадження поза межами строку пред'явлення виконавчого листа до виконання та ухвалила постанови у такому виконавчому провадженні.

Стислий виклад заперечень суб'єктів оскарження

Приватний виконавець надав відзив на скаргу, у якому просив відмовити у її задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до відомостей, зазначених державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ткачовим А. В. на дублікаті виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 24 липня 2015 року у справі № 2/756/89/13, такий повернуто стягувачу 25 жовтня 2016 року на підставі пункту 9 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що строк на повторне пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання стягувачем відповідно до статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", перервався 25 жовтня 2016 року, а тому його повторне пред'явлення Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" 24 вересня 2019 року відбулося у межах строку для звернення виконавчого документа до примусового виконання.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що оскаржені дії приватного виконавця вчинені ним відповідно до закону та у межах його повноважень. За наведених обставин вимоги скарги є безпідставними.

Апеляційний суд додатково зазначив, що посилання апелянта на фальсифікацію дубліката виконавчого листа від 25 липня 2015 року є необґрунтованими, оскільки, матеріали справи не містять відповідних належних та допустимих доказів.

Твердження апелянта про те, що приватний виконавець Лановенко Л. О. під час відкриття виконавчого провадження повинна була керуватися інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, є безпідставним, оскільки Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено обов'язку приватного виконавця під час ухвалення постанови про відкриття виконавчого провадження керуватися виключно відомостями із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції протиправно взяв до уваги копії виконавчого провадження № 60145399, оскільки зазначені копії виконавчого провадження, всупереч статті 83 ЦПК України, не надсилалися боржнику, колегія суддів оцінила критично, оскільки приватний виконавець Лановенко Л. О. направила клопотання про приєднання документів, а саме копій виконавчого провадження № 60145399, до матеріалів справи за вимогою Оболонського районного суду міста Києва.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 03 квітня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, на підставі відомостей, які не внесені державним виконавцем до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/16412/16-ц (провадження № 61-23851св18);

- суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі доказу, який не надіслано заявнику, що унеможливило подання зауважень щодо змісту такого доказу.

Таким чином, серед підстав касаційного оскарження заявником рішень судів першої та апеляційної інстанцій ним зазначені ті підстави, які згадані у пунктах 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2013 року задоволено позов ПАТ "Універсал Банк" та стягнуто солідарно на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 004-2008-2610 у розмірі 120 774,51 дол. США, що згідно з курсом НБУ станом на 22 січня 2013 року складає 965 350,66 грн.

На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист № 2/756/89/13.

25 жовтня 2016 року дублікат виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 24 липня 2015 року у справі № 2/756/89/13 повернуто стягувачу відповідно до постанови державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ткачова А. В. від 25 жовтня 2016 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. від 24 вересня 2019 року відповідно до заяви ПАТ "Універсал Банк" відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 24 липня 2015 року № 2/756/89/13 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 004-2008-2610.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. від 24 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у розмірі 294
045,50 грн, накладено арешт на кошти боржника, а також на рухоме і нерухоме майно, що йому належить.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

За правилом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до частин 4, 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Судами встановлено, що виконавчий лист було повернуто стягувачеві постановою державного виконавця від 25 жовтня 2016 року. Підставою такого рішення державний виконавець визначив неможливість виконання рішення.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє права стягувача повторно пред'явити виконавчий документ на виконання протягом строків, встановлених статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відмовляючи у задоволенні скарги на дії приватного виконавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що строк на повторне пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання стягувачем відповідно до статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" перервався 25 жовтня 2016 року, а тому його повторне пред'явлення ПАТ "Універсал Банк" 24 вересня 2019 року відбулося у межах строку для звернення виконавчого документа до примусового виконання

Наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про те, що на згаданому дублікаті виконавчого листа містяться ознаки підробки, допису на рукописному тексті дати повернення шляхом машинного друку, заявник належним чином не довів, належних доказів не надав.

Крім того, наведене спростовується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа від 25 жовтня 2016 року, дата ухвалення якої узгоджується із датою, яка зазначена на виконавчому листі.

Посилання заявника на те, що приватний виконавець не повинен брати до уваги інформацію, зазначену у виконавчому листі, оскільки єдиним джерелом інформації для виконавця може бути лише Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не містить відповідних правил.

Стосовно посилання заявника на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі доказу, який не надіслано заявнику, що унеможливило подання зауважень щодо змісту такого доказу, Верховний Суд вважає його безпідставним, адже наведене процесуальне порушення не призвело до ухвалення неправильного рішення по суті.

Посилання заявника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 569/16412/16-ц (провадження № 61-23851св18) Верховний Суд також визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, у наведеній постанові визначено, що заявник оскаржувала дії державного виконавця через те, що ним ухвалено постанову про опис та арешт майна боржника, проте матеріали виконавчого провадження всупереч частинам 2 та 4 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" не містять доручення начальника відділу ДВС про передачу виконавчого провадження іншому державному виконавцю та постанови про прийняття ним до провадження такого виконавчого провадження, а тому державний виконавець не мав повноважень на вчинення дій щодо вилучення належного їй майна. Крім того, на спірний автомобіль постановою суду накладено арешт в рамках кримінального провадження та передано їй на відповідальне зберігання.

Наведене свідчить про відмінність фактичних обставин у наведеній справі та справі, що переглядається.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням вимог процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З врахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

О. В. Ступак