Історія справи

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 569/10725/17

провадження № 61-15064св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., ШтеликС. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Рівненський завод тракторних агрегатів»,

представник відповідача - Мельник ІринаАнатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2017 року в складі судді Тимощука О. Я. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» (далі - ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів») про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2015 року стягнуто з ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 36 694,89 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2015 року стягнуто з ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 536,34 грн.

Зазначені судові рішення до цього часу не виконані.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою середнього заробітку, стягнутого за судовими рішеннями.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2017 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та не є заробітною платою, визначеною як періодичний платіж.

Оскільки законодавством про працю строки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначені, немає правових підстав для нарахування на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сум компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків його виплати.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на його користь 16 808,72 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що середня заробітна плата за весь час затримки розрахунку входить до структури заробітної плати, тому на неї також має нараховуватися компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2015 року стягнуто з ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 36 694,89 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2015 року стягнуто з ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 536,34 грн.

Судові рішення до цього часу не виконані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 обґрунтовував свої вимоги тим, що тривале невиконання відповідачем судових рішень про стягнення на його користь грошових коштів тягне за собою знецінення доходу, встановленого рішеннями суду у вигляді середньої заробітної плати, тому він має право на стягнення компенсації втрати частини грошових доходів через невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені виплати не підлягають компенсації у порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Доводи касаційної скарги про те, що зазначений висновок суперечить нормам чинного законодавства є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи

громадян, які вони одержують на території України і які не мають

разового характеру.

Стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі судового рішення має разовий характер, тому не підпадає під дію цього Закону.

Посилання касаційної скарги на те, що середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку входить до структури заробітної плати як компенсаційна виплата є необґрунтованими.

Розглядаючи справу № 6-109цс12, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що у трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів України.

Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці». За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

З огляду на наведений правовий висновок, право на таку компенсаційну виплату виникає у особи за умови розірвання трудових відносин та лише за умови несвоєчасного розрахунку, тому така виплата не може входити до структури заробітної плати.

Посилання в касаційній скарзі на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 є безпідставними, оскільки в цьому рішенні йдеться про компенсацію втрати частини заробітної плати, а не про компенсацію втрати частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Разом із тим суд касаційної інстанції зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом з інших підстав з урахуванням правових норм, які регулюються правовідносини з виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С.П. Штелик