Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.07.2018 року у справі №303/5866/14ц

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 303/5866/14-ц

провадження № 61-15592 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Камінського С. Е. від 10 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Боднар О. В., Куцина М. М., Мацунича М. В.,

від 09 вересня 2015 року,

ВСТАНОВИВ :

У вересні року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній був наданий кредит у розмірі 6 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 31 серпня 2014 року становила 30 519 грн 19 коп., яку банк просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 10 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 09 вересня 2015 року, у задоволенні позову

ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що жодна із сторін не заявила про припинення кредитного договору, тому відповідно до пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною кредитного договору, він автоматично лонгується на такий же термін, а тому початком перебігу позовної давності є звернення банку із цим позовом. Вказує, що тіло кредиту, проценти за кредитом і пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 лютого 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 6 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, 20 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_5 був укладений договір поруки.

Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв'язку з невиконання позичальником умов кредитного договору, у неї станом на 31 серпня

2014 року виникла заборгованість у розмірі 30 519 грн 19 коп. з яких:

5 997 грн 59 коп. - заборгованість за кредитом, 22 592 грн 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн штраф (фіксована частина), 1 429 грн 49 коп. штраф (процентна складова).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості внесла у жовтні 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся у вересні 2014 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі (а. с. 94-96).

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для отримання банком процентів за користування кредитом в межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки із пропуском позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена, а тому доводи касаційної скарги про наявність у банка права на стягнення пені є безпідставні.

Вказане узгоджується із висновком ВеликоїПалати Верхового Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 09 вересня 2015 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта